ВС роз'яснив нюанси повторного звернення до суду про визнання забезпеченого кредитора

Про це повідомляє інформаційний портал «Банкрутство & Ліквідація» із посиланням на постанову ВС від 16 грудня.

Банк отримав в іпотеку заставне майно - земельну ділянку за кредитним договором 2013 року.   У 2017 році відносно боржника порушена справа про банкрутство і банк подав заяву з грошових вимогами. На момент розгляду заяви кредитора вартість предмету застави була визначена судом на підставі договору іпотеки, в якому сторони дійшли згоди, що заставна вартість предмету іпотеки становить 1,2 млн грн, ухвалою було затверджено реєстр кредиторів.   У 2020 році відбувся аукціон, на якому земельну ділянку, продано   за 7 млн грн, з яких банку надійшло лише 1,2 млн грн. Після цього банк подав суду заяву про визнання його забезпеченим кредитором на суму 7 млн грн, яка обґрунтована ухваленням Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №902/492/17 від 15.05.2018, якою повністю змінено правову природу та порядок визначення розміру вимог кредитора до боржника як до майнового поручителя у справі про банкрутство.  Ухвалою місцевого господарського суду, яка залишена без змін апеляційним судом у задоволенні заяви відмовлено. Банк подав касаційну скаргу. Скаржник переконував, що розмір забезпечувального зобов`язання вимог банку, які (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя, визначається не за оцінкою предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору, а у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснено в порядку, передбаченому законодавством, тобто у розмірі 7 млн грн.

Розглянувши справу ВС зазначив наступне:

21 жовтня 2019 року набрав чинності КУзПБ  від 18.10.2018 № 2597-VIII. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до ст. 47 КУзПБ за результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Згідно вимог ст. 60 КУзПБ у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом.

Отже, скаржник звертаючись на стадії ліквідації підприємства-боржника із заявою про визнання його забезпеченим кредитором на суму 7 млн грн, фактично намагається переконати суд здійснити повторний перегляд справи у попередньому засіданні та визнати забезпеченим кредитором щодо того самого предмету забезпечення, однак на більшу суму.

При цьому, у якості доводів для повторного перегляду кредиторських вимог банк посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №902/492/17 від 15 травня 2018 року, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі № 3-1591гс16 (№ 918/169/16), про те, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах договірної вартості предмета іпотеки.  Велика Палата Верховного Суду визначила, що іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.

Однак доводи банку підлягають відхиленню, з огляду на таке.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення ЄСПЧ у справі "Брумареску проти Румуні" від 28.11.1999). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення ЄСПЧ у справі "Рябих проти Росії" від 09.11.2004).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Отже, повторне звернення до господарського суду із заявою про визнання забезпеченим кредитором щодо предмету забезпечення, відомості про який вже було окремо включено (внесено) до реєстру, як і розгляд заяви про визнання забезпеченим кредитором інакше як поза межами попереднього засідання суду ні Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в порядку ст. 23 цього Закону, ані Кодексом України з процедур банкрутства, в порядку ст. 45 цього кодексу не передбачено.

Відтак, наведені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права при розгляді питання щодо кредиторських вимог банку.