Без виплати арбітражному керуючому справу про банкрутство не закриють

Про це йдеться у рішенні судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, передає «Банкрутство & Ліквідація».

Спір виник навколо питання, яке на практиці виникає нередко: кредитори отримали своє, борги погашено — чи можна закривати провадження? Суд першої інстанції відмовив у закритті, оскільки ліквідатор не отримав відшкодування витрат і частина судових спорів ще тривала. Апеляційний суд із цим не погодився і провадження закрив, вважаючи норми КУзПБ про закриття після погашення вимог кредиторів імперативними — тобто обов'язковими без жодних винятків.

Верховний Суд апеляційне рішення скасував і підтримав першу інстанцію, але головне — заповнив прогалину в законодавстві. КУзПБ після змін 2023 року допускає закриття провадження через погашення вимог кредиторів на будь-якій стадії, однак питання винагороди арбітражного керуючого в цьому контексті залишалося неврегульованим. Саме цю прогалину судова палата і закрила.

Позиція суду зводиться до двох ключових тез. По-перше, праця арбітражного керуючого є виключно оплатною — це гарантується Конституцією України. Тому затвердження звіту про винагороду та витрати є не формальністю, а невід'ємною частиною процедури закриття справи. По-друге, джерело фінансування залежить від підстави закриття: якщо провадження закривається через відсутність активів — витрати пропорційно розподіляються між кредиторами, якщо через повне погашення боргів — платить боржник, платоспроможність якого відновлено.

Окремо суд наголосив на принципі обґрунтованості винагороди: оплаті підлягає не час перебування керуючого на посаді, а реальний обсяг виконаної роботи. Суд має оцінювати доцільність витраченого часу, що захищає права керуючого і водночас запобігає необґрунтованому обтяженню сторін.

Нагадаємо, зміни до статті 90 КУзПБ, які запровадили можливість закриття провадження у зв'язку з погашенням вимог кредиторів на будь-якій стадії, набрали чинності 15 квітня 2023 року. Рішення Верховного Суду формує єдину правову позицію, яка усуває неоднозначність у правозастосуванні цієї норми.