Верховний Суд розглянув позов ФГВФО до екс-посадовців банку "Даніель" на 1,1 млрд грн

Про це повідомляє інформаційний портал «Банкрутство & Ліквідація» із посиланням на Finbalance.

Суд касаційної інстанції передав цю справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Згідно з судовими матеріалами, ФГВФО констатував, що виявив завдання збитків банку “Даніель” на вказану суму внаслідок кредитування банком юридичних осіб без належного забезпечення.

Розмір заподіяної банку шкоди (суми, списаної у збиток) розрахований Фондом як різниця між балансовою заборгованістю на дату продажу активу та сумою, отриманою від продажу.

Фонд зазначав, що обсяг зобов’язань банку “Даніель” перед кредиторами - 683,1 млн грн, тоді як оціночна вартість ліквідаційної маси - 97,3 млн грн.

За інформацією ФГВФО, переважна частина цінних паперів була придбана, а кредитів - видана в 2012-2013 роках для низки контрагентів, “які завідомо не мали можливості повернути [кошти], які пов`язані між собою як за предметом забезпечення (цінними паперами), так і взаємними операціями, в т.ч. з акціонерами банку”.

Фонд гарантування зазначав, що банк “Даніель” кредитував одних юридичних осіб “з метою погашення боргових зобов`язань перед банком іншими юридичними особами за рахунок кредитних коштів самого банку, виданих під неліквідні цінні папери”.

За висновками ФГВФО, “кошти стабілізаційного кредиту наданого Національним банком України було використано не для забезпечення реальної підтримки ліквідності банку, проведення виплат коштів вкладникам у відповідності до умов договорів з ними, а в першу чергу для забезпечення виконання зобов`язань перед акціонерами, інсайдерами та іншими пов`язаними особами банку та продовження виведення активів з банку”.

Підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов`язаних осіб банку ФГВФО називав положення частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Цитата з постанови Верховного Суду від 21 липня:

"Суди попередніх інстанцій стосовно правочинів лише вибірково встановили низку фактів щодо укладення відповідних правочинів та ухвалення рішень судів про стягнення на користь Банку певних сум на підставі укладених Банком договорів.

Суди взагалі не надали правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків.

Зокрема, суди попередніх інстанцій не проаналізували дій / бездіяльності відповідачів на предмет дотримання ними приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність.

Суди не застосували для оцінки сумнівності операцій зі сміттєвими цінними паперами Положення "Про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів", затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР) від 22.12.2010 №1942, на яке посилався Фонд.

Верховний Суд звертає увагу на те, що позивач у такій категорії позовів не повинен доводити фіктивність цінних паперів чи фіктивність емітента / контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед Банком), рішення відповідачів про придбання цінних паперів або використання їх на забезпечення кредитів було невиправдано ризикованим, абсурдним, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам Банку, його вкладників та кредиторів.

<...> Суд першої інстанції на всі доводи позивача щодо протиправності дій відповідачів відповідає по суті одним реченням, зазначаючи: "…твердження позивача про те, що прийняті пов`язаними особами ПАТ КБ "Даніель" рішення про укладання ряду кредитних договорів із визначеними у позовній заяві позичальниками не доводить факту того, що саме такими рішеннями відповідачі заподіяли ПАТ КБ "Даніель" шкоди у розмірі недостатності майна Банку, оскільки законодавчо не встановлені обмеження щодо змісту кредитних договорів, умов видачі кредитних коштів, цільового призначення виданих кредитів, строків повернення кредитів, заборон та обмежень щодо внесення змін до кредитних договорів, в тому числі строків повернення кредитних коштів та термінів сплати процентів, реструктуризації кредитів, видачі нових кредитів та погашення раніше виданих кредитів. Таким чином, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин стосовного того, що безпосередньо діями/бездіяльністю відповідачів заподіяно шкоду Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Даніель", вкладникам та іншим його кредиторам; не доведено розміру такої шкоди саме у сумі 1 127 558 351,96 грн та протиправність (неправомірність) конкретних рішень відповідачів".

Суд апеляційної інстанції вказує, що "доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було досліджено платіжні доручення та меморіальні ордери, що наявні в матеріалах справи, які підтверджують пов`язаність контрагентів, які співпрацювали з банком між собою та з відповідачами; документи щодо використаних коштів вказують на "схемність" операцій, адже кошти, отримані від банку і за наслідками операцій із цінними паперами , і за наслідком кредитування використовувались для погашення заборгованості перед банком, викупом цінних паперів у самого ж банку та виведення на рахунки в ПАТ КБ "Промекономбанку" - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вказані обставини не підтверджують наявність обумовлених законом підстав для солідарного обов`язку відповідачів щодо відшкодування завданої шкоди у заявленому позивачем розмірі. При цьому, оцінка відповідних документів на предмет пов`язаності контрагентів, які співпрацювали з банком між собою та з відповідачами, на "схемність" операцій - виходить за межі предмету спору в контексті спірних правовідносин сторін".

Така мотивація є вочевидь недостатньою, і навіть абсурдною, судами попередніх інстанцій не досліджено наданих сторонами доказів, не надано відповіді на суттєві аргументи сторін, не визначено і не застосовано норм права, які регулюють спірні відносини (зокрема, щодо численних обмежень, встановлених чинним законодавством, щодо кредитних операцій Банку для запобігання можливим ризикам). Те, що входить в предмет доказування у цій справі, суд апеляційної інстанції визнав таким, що виходить за межі предмету спору.

<...> Cуди попередніх інстанцій у цій справі, стверджуючи про відсутність заданої шкоди, не дослідили доказів, наданих сторонами, і не встановили обставин, які мають істотне значення і входять до предмета доказування:

1) які суми були сплачені Банком контрагентам за сумнівними правочинами;

2) які суми були отримані Банком від контрагентів як виконання за договорами, від емітентів за цінними паперами (погашення кредитів, облігацій, векселів, виплата відсотків, інші виплати);

3) якою була балансова вартість активів, отриманих внаслідок сумнівних правочинів, на дату початку виведення Банку з ринку; якою була вартість цих активів, визначена незалежним оцінювачем;

4) які суми були фактично отримані Банком і включені до складу ліквідаційної маси внаслідок примусового виконання ухвалених судами рішень про стягнення коштів за сумнівними правочинами;

5) які суми були отримані Банком, у результаті продажу в ліквідаційній процедурі активів (прав вимоги), які були набуті Банком унаслідок укладення сумнівних правочинів;

6) який розмір збитків від кожного з сумнівних правочинів;

7) який розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами.

Без установлення цих обставин передчасними та помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у Банку збитків від вчинення правочинів.

<...> Виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, може як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами Банку вимог кредиторів. Водночас якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, це призвело б лише до додаткових витрат Банку. Велика Палата Верховного Суду вказала, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності (п. 7.70 - 7.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).

<...> З огляду на викладене, висновок судів про наявність правових підстав для відмови в позові є передчасним, оскільки суди не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявних у ній доказів, з якими пов`язане законне вирішення спору по суті, порушили принцип змагальності та стандарти доказування, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими".