Андрій Трембіч: Справа взагалі не в Кодексі

Немає жодного сенсу відкладати введення в дію Кодексу порівняно з раніше визначеним терміном. Спільнота, та тим більше економіка, готові до цього Кодексу у жовтні 2019 року; скажу більше – ми були готові до нього і п'ять, і десять років тому. Справа взагалі не в Кодексі. Не варто переоцінювати перетворювальну силу та значення будь-яких нормативних актів. Зрештою, це лише набір знаків, який постійно змінюється та безпосередньо пов'язаний з процесуальними інститутами й опосередковано – з живою економічною практикою. У 2012 році так само порівняно безболісно всі перейшли на цілком новий закон – при тому, що тоді це був ідеологічно і концептуально дійсно новий нормативний масив, а не як зараз – напівтворча компіляція з ребрендингом у «кодекс». Ключові конкурсні інститути залишилися практично незмінними. Якщо хтось не готовий до нового Кодексу (банки?), то, за великим рахунком, він не готовий і до поточного Закону. Обсяг і якість новел не дозволяють говорити про складність їх перетворення в актуальний правовий контекст, до якого новели поступово будуть вплітатися, – благо у нас була і є ціла градація перехідних періодів.

Загалом, у юристів є своєрідна форма законодавчого інфантилізму: коли ми чуємо «новий Кодекс», у нас в голові виникає то Юстиніан, то Наполеон, – і здається всім нам, що ось-ось вийде якийсь унікальний революційний текст, який перекине з ніг на голову всю правозастосовчу практику, – та що там практику, – все наше життя. Коли я починав вивчати в університеті цивільне право, то на другому курсі ми займалися ще за однією з передостанніх редакцій нового Цивільного кодексу (де навіть МПП викладався окремою книгою у складі ЦК). Прищеплене нам тоді благоговіння до цих передаваних з рук до рук брудно-сірих роздруківок було таке, як у перших християн, напевно, було до «Діянь Святих Апостолів», не менше. Із завмираючим серцем ми чекали набуття чинності новим Кодексом, порівнювали останню редакцію з тією, що вивчали ми, заучували фрагменти напам'ять як формули ratio scripta. І це здавалося таким складним  щастям, що ми до нього просто не готові.

Нарешті, благословенний день настав, і 1 січня 2004 року я вийшов на вулицю перевірити, яке воно – життя за новим Кодексом. Двірник ліниво палив покришку, діти носилися двором з порожньою пляшкою, десь журливо вив собака; смеркалось. «Цивільний кодекс набув чинності», – здогадався я. Та явно не такого чекала серйозна юридична спільнота від нової цивілістичної епохи. Як потім мені сказала наша викладачка, лише 14 січня перші боязкі, «що вибилися з-під снігу», нотаріуси почали надзвонювати їй і до Мін'юсту з питань «і що там тепер з цими правочинами?» – та й те це стосувалося одного конкретного питання реєстрації. Що там зараз проблемного в Кодексі процедур банкрутства, і чи будуть арбітражні керуючі телефонувати до Мін'юсту (будуть) – я не знаю, і все це глибоко вторинне, адже не цим визначається ступінь готовності суспільства до правових новел. Якщо були готові сім років тому, то тепер вже тим більше готові.

Потрібно і надалі спрощувати всі процедури, робити їх зрозумілішими та прозорішими, усувати дискрецію там, де вона залишилася. Потрібно (ще потрібніше!) реформувати законодавство про кредит та іпотеку, заставу та поруку, реструктуризацію та стягнення як суміжні (і насправді важливіші) правозастосовчі області. Судова практика напрацювала величезний масив питань і ще більший масив різнорідних відповідей, з яких стає ясно, що нічого не ясно – і фундаментальний порок цього явно в корпусі норм, а не в рішеннях судів. Ось цим і пропоную зайнятися і відпустити нарешті багатостраждальний КПБ.