Фраудаторні правочини: ефективний механізм для кредиторів чи час для боржника

Поняття «фраудаторного правочину» в законодавстві України почалось зароджуватись в судових рішеннях ще на початку 2019 року і з часом набуло неабиякого поширення застосування його на практиці.

Нормативного закріплення дане поняття не має, однак звичним в юридичному просторі стало визначення, що фраудаторний правочин це правочин, який вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Механізм застосування оскарження договору з підстав наявності у нього ознак фраудаторності наразі є досить популярним, тому більшість кредиторів ставлять під сумнів майже всі угоди боржника з метою досягнення повернення його активів або задля зменшення розміру заборгованості, яку позичальник набув перед іншими кредиторами.

Досить часто оскарження правочинів боржника відбувається вже в процедурах банкрутства, коли кредитори володіють інформацією про дії боржника та мають процесуальну можливість звернення до суду в цілях їх спростування.

Звичайно охарактеризувати застосування такого механізму можливо виключно позитивно, однак на практиці виникає ряд питань: наскільки дієвий такий спосіб, на якому етапі можливе встановлення фраудаторності правочину, за який строк можливе відновлення прав добросовісного кредитора.

Розібрати вказані питання пропоную на прикладі.

• ПРОГАЛИНИ ФРАУДАТОРНОСТІ:

Зазвичай фраудаторні правочини асоціюються у всіх саме з договорами, які боржник вчинив з метою виведення свого майна шляхом його дарування, продажу, внесення до статутного капіталу іншого товариства, тощо.

Натомість, фраудаторність пов’язана також із набуттям боржником грошових зобов’язань перед іншими кредиторами, як правило з кредиторами, які мають відповідний корпоративний зв'язок безпосередньо із самим боржником, тобто назвемо їх «дружніми» кредиторами.

Такого роду дії боржника є зрозумілими та логічними, оскільки в майбутній процедурі банкрутства «дружній» кредитор буде рятівною соломинкою для недобросовісного боржника, адже він матиме змогу: контролювати комітет кредиторів, призначати «лояльного» по відношенню по боржника арбітражного керуючого.

В сукупності, такі скоординовані дії призводять до швидкоплинної процедури банкрутства, без виявлення в її межах в фінансовому аналізі ознак доведення до банкрутства, ліквідації боржника та, як наслідок, констатації факту втрати будь-якої можливості добросовісному кредитору погасити свою законну заборгованість.  

В такі пастки часто потрапляють банківські установи, оскільки боржники-мільярдники ретельно готуються до майбутньої процедури банкрутства та наживаються «дружніми» кредиторами.

Однак, можливим, в такому випадку, є застосування оскарження угод на підставі яких виник борг у боржника перед «дружнім» кредитором з підстав його фраудаторності, тобто як такого, що укладено на шкоду іншому кредитору.

Проте, постає питання на якому етапі кредитор повинен доводити таку фраудаторність, а суд відповідно може її прийняти.

В процедурі розпорядження майном боржника розгляд грошових вимог кредиторів відбувається в попередньому засіданні суду, яке має відбутися не пізніше 70 календарних днів, а в разі великої кількості кредиторів - не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду, однак на практиці це може відбуватись роками.

На етапі попереднього засідання кредитори вже можуть заявляти про фраудатоність правочину «дружнього» кредитора та просити відмовити у визнанні грошових вимог з цих підстав.

Натомість, на практиці, в таких випадках застосовується презумпція правомірності правочину, що означає: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У зв’язку з наведеним, зазвичай вимоги «дружнього» кредитора визнаються, а добросовісний кредитор вимушений оскаржувати визнання в апеляційному, касаційному порядку і тільки потім ініціює позов про визнання фраудаторного правочину недійсним в позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

Вказаної позиції дотримується і Касаційний господарський суд, при цьому наявні справи в яких суд касаційної інстанції покликається на презумпцію правомірності правочину з одночасним постановлення окремої ухвали зміст якої полягає в тому, що відмовити у визнанні кредитора неможливо, однак питання створення очевидно «штучної» заборгованості має бути предметом перевірки правоохоронними органами.

Абсурдність таких випадків вказує на наявність прогалин законодавства про банкрутство та відсутність ефективної судової практики.

Також, проблематика даної ситуації полягає в тому, що в період розгляду позовної заяви процедура банкрутства триває, заходи арбітражними керуючими вчиняються, а добросовісний кредитор втрачає час та власні кошти на оскарження паралельно ще ряду незаконних рішень, які приймаються в процедурі банкрутства задля доведення своєї позиції.

Непоодинокими є приклади коли отримання судового рішення про фраудаторність правочину з «дружнім» кредитором триває досить довгий період часу та відбувається вже в ліквідаційній процедурі банкрутства і навіть після реалізації майна на аукціоні.

Розглянемо практичний випадок.

• ПРАКТИЧНА СИТУАЦІЯ:

Здійснюється ініціювання справи про банкрутство в межах якої ряд кредиторів заявляють свої вимоги, які виникли на підставі угод з відступлення права вимоги та поруки боржника за такими договорами відступлення за якою встановлюються не типові, а власне дуже завищені відсотки річних: 100-200%.

Вказані дії формують мільярдні суми заборгованості у боржника перед такими конкурсними кредиторами.

Кредитори є пов’язаними з боржником корпоративними зв’язками, мають кінцевими бенефіціарними власниками одних і тих же осіб.

З метою спростування даних угод іншим кредитором надаються заперечення до суду, які обґрунтовуються фраудаторністю поруки боржника, що відхиляється судами всіх інстанцій.

Зокрема, висновки суду зводяться до наступного: на момент розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника судами не встановлено, а в матеріалах справи відсутні докази недійсності правочину на підставі якого виникли грошові вимоги заявленого кредитора та його недійсність прямо не передбачена законом, а відтак діє встановлена у статті 204 ЦК України презумпція правомірності правочину та обов`язковість його виконання сторонами.

Тобто, суд констатує, що за відсутності судового рішення про визнання недійсним правочину з підстав, що він вчинених на шкоду іншому кредитору, суд обмежений у праві відмови визнання таких грошових вимог.

Кредитор, права якого порушені, ініціює подання позовних заяв, розгляд яких, через затягування строків розгляду справи за допомогою безкінечних звернень з клопотаннями про проведення експертиз, зупинення провадження у справі, оскарження всіх можливих ухвал, залучення третіх осіб, відбувається роками, тобто бажане судове рішення залишається на рівні першої інстанції.

За цей період часу, формується комітет кредиторів із виключно «дружніх» кредиторів, будь-яка спроба заміни арбітражного керуючого зводиться до призначення нового за рішенням того ж комітету кредиторів, арбітражними керуючими закриваються очі на виведення майна боржника до відкриття справи про банкрутство та не вчиняються жодні дії в цьому напрямку, здійснюється перехід до ліквідаційної процедури, відбувається продаж активів боржника.

Отже, вказана ситуація є наглядним прикладом, як етап на якому суд може встановити ознаки фраудаторності угоди боржника та застосувати відповідні наслідки у вигляді відмови у визнанні вимог «дружнього» кредитора впливає на забезпечення ефективного способу захисту добросовісних кредиторів.

Вказана ситуація фактично нівелює введення в практику поняття «фраудаторності» правочину в процедурах банкрутства та знецінює його, оскільки такий довгий шлях оскарження призводить до його безкорисності.

Також, вказаний приклад розцінюється є своєрідний плацдарм, алгоритм дій для боржників.

Застосування механізму оскарження правочинів з підстав їх фраудаторності є проривом в юридичній практиці та цінним напрацюванням суду вищої інстанції.

Однак, в розрізі розгляду справ про банкрутство, фраудаторність як поняття має розвиватись, а не стояти на місці, оскільки втрачається ефективність такого механізму відновлення порушених прав кредиторів.

Фраудаторність в банкрутстві має встановлюватись під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами, адже з моменту відкриття справи про банкрутство відбувається перехід в особливий правовий режим, в якому мають бути враховані строки процедур банкрутства, рішення, які приймаються кредиторами, порядок призначення арбітражного керуючого, дії, які вчиняються арбітражним керуючим та вплив всіх цих факторів в цілому на справу про банкрутство.

Застосування саме такого підходу під час аналізу правочинів на підставі, яких обґрунтовані вимоги кредитора, саме на етапі проведення попереднього засідання, матиме досить дієвий результат, оскільки зменшить кількість випадків участі у справах «дружніх» кредиторів та негативних наслідків, які несе такий кредитор.

Також, позитивною тенденцією було б забезпечення аналогічного підходу під час дослідження заяви ініціюючого кредитора в момент відкриття справи про банкрутство.

Отже, сподіваємось, що судом касаційної інстанції будуть надані найближчим часом позиції щодо можливості встановлення ознак фраудаторності на етапі розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами.