Олег Маліневський: НБУ прагне отримати неприродній судовий імунітет

Чи підтримуєте ви прийняття законопроекту 2571-Д?

У викладеній редакції – категорично ні. Попри те, що фінансова галузь зараз вкрай потребує спеціального закону щодо найбільш проблемних взаємовідносин між НБУ, ФГВФО та власниками колишніх банків, цей запит не повинен задовольнятися з грубими порушеннями Конституції України, Європейської конвенції із захисту прав і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та базових доктрин вітчизняної правової науки.

Чого лише варте положення про продовження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації навіть в тих установах, де відповідні рішення регулятора були скасовані судом задовго до прийняття обговорюваного закону. Такі «ломові» методи законодавця грубо порушують статтю 58 Основного закону щодо недопустимості зворотної дії законів у часі, підривають основи правопорядку, встановлені у статті 19 Конституції України, за якою  органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Адже в порушення вказаної засади пропонується продовжувати процедури, які від самого початку судом були визнані протиправними, і тому не мають юридичних підстав для їх здійснення.

Щодо гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Європейської Конвенції права на судовий захист, то всупереч вказаним фундаментальним засадам НБУ прагне отримати неприродній судовий імунітет, якого немає в жодного державного органу, включаючи тих, діяльність яких перебуває під юрисдикцією Конституційного Суду України. Адже до цього часу будь-який акт будь-якого органу виконавчої влади міг бути переглянутий та скасований в судовому порядку.

Взагалі, спостерігаю тривожну законотворчу тенденцію щодо тотального звуження права потерпілих акціонерів банків на судовий захист. Нагадаю, до 1999 року банкрутство банків здійснювалося за загальною судовою процедурою, яка вимагала наявності рішення суду для її початку. Надалі судовий розгляд передував лише ліквідації банку, тимчасова ж адміністрація вводилася на підставі рішення регулятора, яке могло бути повністю переглянуте та скасоване судом. З 2012 року і дотепер як тимчасова адміністрація, так і ліквідація банку здійснювалася за рішеннями НБУ з можливістю їх перегляду та скасування в судовому порядку. Законопроект 2571-Д обидва рішення регулятора, як щодо введення тимчасової адміністрації, так і ліквідації, фактично виводить з під юрисдикції вітчизняних судів, залишаючи ошуканим акціонерам примарну можливість відшкодування завданих такими рішеннями збитків.

Бутафорність такої перспективи пов’язана з тим, що розмір компенсації за задумом авторів закону визначатиметься лише міжнародними аудиторськими компаніями, акредитованими НБУ (конфлікт інтересів щодо регулятора, їх кримінальна та професійна відповідальність залишаються за дужками), яких під цю історію навіть законодавчо «прирівнюють» (?) до судових експертів. На унеможливлення справедливої компенсації спрямовані й численні норми-«гвіздочки», які обмежують розсуд таких «незалежних» аудиторів, щоби не нарахували зайвого. Наприклад, за положеннями статті 79-1 Законопроекту 2571-Д, акції банку та, відповідно, сума компенсації «не становлять вартості для будь-якого покупця», якщо за результатами аудиту/оцінки «розмір активів банку перевищував розмір зобов’язань банку» (навіть на 1 день та на 1 копійку). При цьому, навпаки – у разі перевищення активів над пасивами, це не вважатиметься достатнім доказом того, що акції банку мали хоча б якусь вартість. Така от однобічна «справедливість».

Позбавлення акціонерів банку права на судовий захист є не тільки неконституційним, а й таким, що не відповідає практиці ЄСПЛ (це чітко зазначено у справі «Капітал банк АД проти Болгарії») та досвіду європейських країн. Тому було дещо дивно читати викладену в пояснювальній записці відверту неправду про те, що  законодавство Польщі взагалі не передбачає можливості оскарження рішення компетентного органу про ліквідацію банку. Така теза легко спростовується положеннями Банківського закону Республіки Польща (статті 147, 158). Саме ж банкрутство банку там здійснюється лише за рішенням суду відповідного воєводства (режим який існував у нас до 2012 року).  

У разі його ухвалення – які наслідки будуть для всього фінансового ринку України? І чи справді Україну очікує дефолт  у разі відхилення цього законопроекту? Чому для НБУ та МВФ цей нормативний акт настільки принциповий?

Фінансовий ринок стоїть перед значно більшими загрозами, аніж ті проблеми, що описані в пояснювальній записці до законопроекту. Вони зумовлені економічними наслідками вірусної пандемії, у тому числі зупинкою економічних процесів та прийдешньою світовою економічною кризою. Законопроект жодним чином не враховує вказані загрози. Навпаки, в таких умовах надмірне розширення повноважень регулятора та позбавлення його судового контролю може призвести до нової хвилі «банкопаду», без можливості поновлення у правах діючих власників банку та отримання ними справедливої компенсації.  Або інша крайність – створення корупційних ризиків щодо вибіркового рефінансування нових «проблемних» банків. Можливо, саме такої «незалежності» і прагне Національний банк України, переконуючи і громадськість, і міжнародних кредиторів у критичній необхідності саме такої редакції змін. Питання, чи цього прагне суспільство та бізнес-спільнота. Та і навряд чи, саме такі антиконституційні зміни потрібні МВФ чи іншим міжнародним партнерам України. До речі, пропоновані в законопроекті заходи відсутні в Меморандумі про економічну і фінансову політику від 05 грудня 2018 року, на який чомусь посилаються автори Законопроекту.

В контексті вищевказаного хотілось би нагадати, що в країні досі працює близько 75 банків, з яких лише 5 з часткою держави, інші – приватні, з яких 35 – з іноземним капіталом. Саме їх власники який в цій ситуації мали би дуже насторожитися з приводу подібних «драконівських» ініціатив, які лишають їх сам на сам з кризою та регулятором. Це стосується і вкладників, гарантовані права яких будуть обмежені мізерними виплатами з боку Фонду.

Щодо дефолту, на жаль, не володію усіма необхідними об’єктивними даними щодо платоспроможності України як держави на поточний момент. Але, як судовий адвокат, скажу комусь неприємну річ: майже 30 років країна жила без цього законопроекту і без дефолту. Тому, якщо дефолт і станеться, то справжня його причина в іншому. А хтось, вочевидь, намагається публічно змінити акценти та перекласти вину.