Олександр Ткачук: Цим законопроектом держава порушує принцип рівності перед законом

Одразу зазначу, що я не підтримую цей закон, і ось чому. Можливо, він і справді потрібен. Але цим законопроектом держава захищає в першу чергу власні інтереси та намагається мінімізувати ступінь відповідальності за незаконні дії своїх же органів, а от принцип рівності перед законом порушується –  фактично держава змінює правила гри у процесі самої гри.

Якщо проаналізувати закон, який був проголосований лише у першому читанні, то він схожий на спробу виправити всі недоліки, що були виявлені і заважали державним органам в реалізації політики ліквідації неплатоспроможних банків за останні роки. Але водночас держава намагається надати собі переваги перед тими ж власниками банків чи іншими учасниками процесу та позбавити останніх можливості відновити  порушені права усіма можливими способами захисту.

Чого це стосується в першу чергу? Законом пропонується зробити неможливим повернення банків їх акціонерам  в разі скасування та визнання недійсними рішень Національного банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які пов’язані з відкликанням банківської ліцензії та подальшою ліквідацією банківських установ. Цим фактично звужуються право на захист власників та акціонерів, оскільки для них встановлюється один-єдиний спосіб захисту прав – грошова компенсація.

Якщо в усіх інших випадках ми керуємося загальними положеннями цивільного законодавства, які встановлюють способи захисту прав, і одним з цих способів є відновлення порушеного права, тобто – вимагання повернення того, що було тим чи іншим чином вилучено  у його власника , то в даному випадку держава звужує права акціонерів і каже: навіть якщо рішення державного органу було незаконним, то вам не залишається нічного іншого, як йти до суду і вимагати компенсації збитків, які на вашу думку були завдані в результаті прийняття цього рішення. Я вважаю, що ця норма протирічить положенням Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , і цілком можливо, що з часом її буде визнано неконституційною.

Конституція гарантує право на власність  як і право на її захист, а якщо ми звужуємо ці права, то це протирічить Основному закону, оскільки фактично право на захист може бути реалізоване в один-єдиний спосіб, який держава сама ж визначає на рівні закону. З положень цього законопроекту випливає, що є спеціальним законом, і його норми матимуть пріоритет не тільки над іншими законодавчими актами, але й над Кодексами.

Більше того, цей закон фактично протирічить основним засадам справедливості. Якщо рішення державних органів визнаються в судовому порядку незаконними, прийнятими з порушенням закону, то за це несе відповідальність держава. Але, приймаючи такий закон, держава фактично звільняє себе від такої відповідальності.

Держава цим законом не просто говорить, що колишні власники банків можуть лише вимагати грошової компенсації, але зазначає, що вимагати її вони можуть лише в тому порядку, який вона сама ж і визначила. Там чітко прописані механізми, які встановлюють цей порядок: ви йдете в суд, де повинні самі довести спричинену шкоду, але навіть якщо рішення державного органу було незаконним, це ще не означає, що вам було завдано шкоду.

Більше того, згідно проекту закону, ви не можете обрати судового експерта, який би міг провести оцінку розміру збитків, які були завдані вам, як акціонеру і власнику банку. Це буде робити «певна» міжнародна аудиторська компанія, яку визначатиме Національний банк, не заважаючи на те, що саме його незаконне рішення є підставою для поданого вами позову про стягнення збитків, та саме ця організація буде проводити аудит і визначити розмір збитків, і чи були вони взагалі. Це несправедливо, коли вас змушують використовувати лише ті механізми, якими держава звужує ваші права. Якщо ж  в інших випадках  ви можете залучити експерта, то тут власники банків знаходяться в повній залежності від міжнародних аудиторських фірм. Перелік їх невеликий, і тут теж можливі зловживання.

В законі також закріплюються норми про те, що визнання незаконним, протиправним та скасування рішення Національного банку чи Фонду гарантування не породжує будь яких прав у осіб, які були учасниками цього банку на момент прийняття такого рішення, крім права на відшкодування завданої шкоди.

Ми можемо порівняти цей законопроект з тим, як регулюється банкрутство звичайних підприємств, не банків. Якщо застосувати цей законопроект до підприємств, то виходить, що навіть якщо рішення суду, який визнав підприємство банкрутом, було скасовано, підприємство все одно визнається банкрутом і має бути ліквідовано. Норми законопроекту щодо банків певною мірою доведені до абсурду. Вони говорять про те, що навіть якщо рішення про ліквідацію банку було визнано незаконним, все одно це не породжує ніяких наслідків окрім того, що ви можете вимагати можливої грошової компенсації. Але це означає, що право на отримання компенсації ще треба довести – походіть  роками по судах, доведіть, проведіть міжнародні експертизи. Можливо, ви в кінцевому результаті щось і отримаєте, але не факт. Визначаючи захист одним-єдиним способом, права акціонерів звужуються до мінімуму. Це, як на мене, протирічить теж Конституції.

Також автори законопроекту намагаються захистити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Діяльність цієї організації, що має займатись виводом з ринку неплатоспроможних банків, погашати заборгованість перед вкладниками, дуже схожа на діяльність суду в процедурі банкрутства підприємств , а діяльність  арбітражних керуючих, які задіяні в процедурі банкрутства підприємств можна порівняти з діяльністю уповноважених Фондом осіб на ліквідацію того чи іншого банку. Тобто Фонд фактично заміняє суд, як контролюючий орган

Держава завжди максимально захищала інтереси Фонду – свідченням цьому є внесення в усі процесуальні Кодекси заборони судам вживати будь яких заходів забезпечення позовів, направлених на зупинення дії  рішень Фонду, пов’язаних з реалізацією його повноважень в сфері виведення банків, заборона зупиняти аукціони і торги, які проводить Фонд і тд..

Тобто що ми маємо, якщо ви маєте якесь відношення до майна, яке продає Фонд, і хочете звернутись до суду, щоб оскаржити дії Фонду, то законом чітко визначено, що цього робити не можна. Будь кому при здоровому глузді зрозуміло, що наявність цього судового спору і ваші претензії щодо предмету спору вже є достатньою підставою для того, щоб суд зупинив торги. Так це відбувається у процедурах банкрутства підприємств або на стадії примусового виконання судових рішень. Але у випадку з Фондом такі норми не діють. Це ставить Фонд гарантування фактично над законом і в пріоритетне становище у порівнянні з іншими учасниками подібних процедур.

В даному законопроекті права Фонду гарантування також значно розширюються – є заборона накладати арешт на майно і грошові кошти неплатоспроможних банків, а також на майно і грошові кошти самого Фонду. Це означає, що банк може запросто продати майно, в якому є ваш інтерес, або яке він забрав у вас незаконно. Це дуже просто побачити на прикладі: у вас була квартира, банк її по іпотечному застереженню зареєстрував, але ви вважаєте, що звернення на стягнення було виконане з порушенням закону і оскаржуєте дію банку. Але банк все одно продає вашу квартиру, тому що арештувати її не можна, а кошти, які він отримує від продажу житла, також не можна арештувати. Гроші від продажу вашої квартири будуть направлені вкладникам банку, сам банк буде за швидкою процедурою ліквідовано, і в кінцевому результаті вам не буде до кого пред’явити претензії. Суттєвий момент: до Фонду ви пред’явити претензій не зможете, адже його співробітники призначаються до банку уповноваженими особами і лише виконують обов’язки ліквідатора банку.. А всі дії по факту здійснює банк, а не Фонд. І в кінцевому результаті ви залишитесь ні з чим.

Що дуже важливо – норми цього законопроекту, коли він стане законом, будуть розповсюджуватись і на ті банки, які будуть виводитись з ринку в майбутньому. Тому питання, наскільки цей закон буде саме «антиколомойським», адже постраждають від нього не тільки колишні власники Приватбанку.

Декларується, що закон направлений на те, щоб не повертати збанкрутілі банки колишнім власникам. Але, наскільки я розумію, власники банків, що були ліквідовані, і по яким колишні власники добились скасування рішень про визнання їх неплатоспроможними, і не претендують на повернення саме банків. Ці банки вже не працюють, у них немає ліцензії, тобто, фактично, їх вже не існує. Наприклад, акціонері «Радикал банку» домоглись визнання незаконним рішення НБУ про ліквідацію банку, подали до суду на стягнення з держави збитків, виграли в суді першої інстанції і в апеляції, потім Верховний Суд відправив справу на нове коло. Але колишні власники «Радикал банку» претендують саме на грошову компенсацію в розмірі 129 млн гривень, вони не ведуть мову про повернення їм банку. Я думаю, що і власники всіх інших банків, які були визнані неплатоспроможними і потім ці рішення були скасовані, в подальшому будуть претендувати саме на грошову компенсацію.

Цим законопроектом держава хоче захистити себе від необґрунтованого завищення розміру збитків, які їй доведеться компенсовувати колишнім власникам банків. Можливо, це було вимогою Міжнародного валютного фонду, який не хоче, аби гроші, які він виділить Україні, пішли на сплату цих компенсацій. Адже на підтримку банків в минулому держава витратила просто нереальні суми грошей, надаючи рефінансування, в тому числі – і за рахунок грошей МВФ. Але після того, як банки було ліквідовано, ці гроші до держави так і не повернулись. А власники через суди скасували рішення про ліквідацію банків і тепер можуть знову вимагати в держави гроші – тепер вже в якості компенсації.

Тому зрозуміло, що держава цим законопроектом намагається захиститись і від сплати надмірних компенсацій екс-власникам банків. Але робиться це дуже грубо. Так як сьогодні прописані норми законопроекту, в мене є великі побоювання, що в майбутньому вони можуть бути визнати неконституційними. Хто тоді відповідатиме за це – незрозуміло.