До статей

Семен Ханін: Проект закріплює банківське рейдерство, роблячи його безкарним

02 квітня, 2020
Думки
Семен Ханін: Проект закріплює банківське рейдерство, роблячи його безкарним

Керуючий партнер ЮК "АМБЕР" Семен Ханін в ексклюзивному коментарі інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» висловив свою думку щодо «банківського закону», який вимагає від України прийняти Міжнародний валютний фонд.

У 2014–2016 роках близько сотні банків України були виведені з ринку, тобто визнані неплатоспроможними. Згодом чимало банків звернулися до адміністративного суду з позовами про визнання дій НБУ і ФГВФО незаконними, і переважна кількість позовів були задоволені судами різних інстанцій. Більша частина позовів були задоволені Вищим адміністративним судом і застрягли у Верховному Суді України, але стосовно, як мінімум, двох банків — ПАТ «АКБ Капітал» і ПАТ «Златобанк» — є вже остаточні рішення. У першому випадку його прийняла Велика палата Верховного Суду, в другому — Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Побачив наростаючий вал рішень судів різних інстанцій, НБУ і ФГВФО перевели війну у сферу голого популізму, називаючи банки, що домоглися перемоги в судах, «зомбі». Хоча «зомбі» став, у першу чергу, сам НБУ, адже він системно порушував і порушує законодавство України, не виконуючи рішення судів. І досі ніхто з чиновників НБУ не поніс відповідальність за рішення, незаконність яких встановлена ​​судом. Держава, акціонери, вкладники банків зазнали величезних збитків, і з огляду на практику ЄСПЛ, державі Україна за цими збитками загрожують величезні виплати.

А чиновники Нацбанку, спираючись виключно на миттєву підтримку з боку МВФ, продовжують дискредитувати державу, демонстративно заявляючи про небажання виконувати рішення, які вступили в законну силу. Іноді, правда, вони змінюють риторику і говорять про відсутність технічної можливості їх виконати, тобто про відсутність у законі механізму повернення банків на ринок. Як уявляють собі в НБУ такий пункт закону: «У разі незаконної ліквідації банку повернення ліцензії та підключення до СЕП НБУ відбувається так-то і так-то»?

На сьогоднішній день банківська система України не є системою як такою. Ми маємо розрізнену мережу фінансових інституцій, повністю залежних і керованих у ручному режимі. Втіливши у собі всі функції законодавчої, виконавчої і судової влади, НБУ не створив дворівневу систему з центральним і комерційними банками, а втілив у життя мрію кожного українського чиновника, коли дії всіх банків, як і кожного банку окремо, керуються НБУ абсолютно бездумно, шляхом видачі незліченних постанов, необхідність реєструвати які в Мін’юсті Нацбанк скасував, по суті, сам собі.

Що ж ми маємо на початок 2020 року? За статистикою того ж НБУ, близько 70% банківського сектору у різних галузях зосереджені в руках державних банків. «Приватбанк», «Укрексімбанк», «Укргаз», «Ощадбанк» плюс українські банки зі 100% іноземним капіталом здатні замінити всю банківську систему країни, як гіпермаркети замінили продуктові кіоски. Водночас, за тією ж статистикою, близько 50% виданих банківським сектором кредитів проблемні. У такій ситуації що розвивати? Яку систему? І багато в чому, на превеликий жаль, розвал нашої банківської системи благословили міжнародні інституції, зокрема МВФ.

Коли НБУ спекулює у пресі тим чи іншим злочином, у який нібито був залучений банк, чиновники забувають про те, що переважна частина злочинів скоєні клієнтами банку, а не самим банком. Причому інколи доходить до абсурду. У певний період з метою запобігти непродуктивному відтоку валюти (так писав Нацбанк) НБУ перебрав на себе право вирішувати долю заявок клієнтів на її купівлю. Згодом, приходячи на перевірку в комерційний банк, чиновники НБУ бачили порушення в покупках, на які самі раніше дали дозвіл. Але замість щиросердного визнання своєї помилки співробітники НБУ примудрялися описати в акті провину банку і ліквідувати банк у зв’язку з порушеннями у сфері фінансового моніторингу. Коли ж пізніше рішення НБУ оскаржувалося, а щодо дій його співробітників проводилися слідчі дії, Нацбанк раз від разу займався спекуляціями, намагаючись звести все до політичних розбірок і особистої помсти. Демонструючи документи клієнтів з виявленими ознаками підробки, НБУ забуває, що саме він, а не комерційний банк, дав дозвіл на купівлю валюти під ці документи.

У інших випадках, коли роль самого НБУ мінімальна, його співробітники поводяться ще агресивніше, щиро звинувачуючи банк у тому, що він не бачив порушень законодавства з боку клієнта, але забуваючи при цьому, що на той момент таких порушень не бачили ні податкова, ні СБУ, ні МВС з прокуратурою. Забуваючи, що клієнт був зареєстрований відповідно до чинного законодавства, і податкова підтвердила для нього можливість відкриття розрахункового рахунку.

«Зомбі» дослівно перекладається як «живий труп». Називати таким словом акціонерів банку, які відновили свої порушені права в суді, — вже злочин. Швидше, саме про НБУ, котрий забув про своє пряме призначення і обслуговує інтереси іноземних фінансових організацій, можна говорити, як про псевдоживу конструкцію.

Але зробленого не повернеш, а тому слід якось виходити з ситуації, що склалася, і зробити все, щоб таке не могло повторитися в майбутньому. Для того, щоб зрозуміти, як працює система, попрошу переключитися разом зі мною на 2007 рік, коли в США вирувала іпотечна криза.

Тривалий економічний ріст привів до того, що до 2004 року більшість іпотечних позичальників у США були впевнені у тривалому і постійному зростанні цін на нерухомість. Саме це спонукало їх брати на себе важкоздійсненні зобов'язання, сподіваючись у разі проблем перепродати нерухомість і заробити на вторинному ринку, покривши борг перед кредитором і заробивши комісію. Зростання процентних ставок у 2006–2007 роках зробило такі операції менш вигідними, що викликало помірне падіння цін на нерухомість. Через це перша хвиля позичальників не змогли виконати свої зобов'язання перед банками, і до вересня 2007 року чверть усіх застав за іпотечними кредитами у Штатах коштували значно менше виданих кредитів.

Масове відчуження власності за борги, що почалося незабаром, обвалило ринок нерухомості остаточно, чим знецінило величезний ринок цінних паперів і похідних від них деривативів. Тоді США вирішили рятувати свої банки і фінансову систему. Наприклад, American International Group (до речі, вона активно працює у сфері страхування в Україні), набита іпотечними паперами під зав'язку, отримала від ФРС 123 млрд доларів рефінансування. Той же ФРС та Держказначейство Сполучених Штатів врятували іпотечних брокерів Fannie Mae і Freddie Mac.

В цілому уряд країни міркував правильно: що сам винний у цій проблемі і замість своїх свіжонадрукованих грошей отримає свою ж американську нерухомість. США як держава може почекати і перепродати її через певний час з вигодою для себе, а банки і брокери чекати не можуть, вони потребують миттєвої ліквідності.

Не пощастило лише Lemon Brothers. Виключно через політичні амбіції та особисті взаємини цьому брокеру влаштували показову прочуханку, не тільки відмовивши в рефінансуванні, а й, по суті, заблокувавши залучення коштів на світових ринках. З краху цього брокера і почалася так звана світова криза нерухомості, пов'язана зі знеціненням іпотечних паперів, втратою довіри банків один до одного і відсутністю можливості залучити ліквідність на ринку. Так, швейцарський банк UBS у 2008 році виявився з токсичними паперами на 50 млрд доларів на межі банкрутства. Банк з активами 900 млрд швейцарських франків, власним капіталом 52 млрд і ринковою вартістю акцій 46 млрд обнулив свій капітал.

Якби такий банк був в Україні у 2014 році, він негайно був би виведений з ринку. НБУ і ФГВФО за прямої участі МВФ пиляли б 1 трлн активів, перетворюючи їх на пил. Мільйони клієнтів банку по всьому світу залишилися б з носом, а щодо його менеджменту порушили б сотні кримінальних проваджень. Чиновники НБУ товпилися б на телепрограмах, розповідаючи і показуючи, під що саме було видано той чи інший кредит і яка ринкова вартість застави на сьогоднішній день. Вишукали б якогось безхатченка з числа позичальників і хором дивувалися б, як його взагалі можна було кредитувати.

Однак Швейцарія прийняла інше рішення, хоча страх у інвесторів був величезний. Усі пам'ятали банкрутство SwissAir у 2001 році, що стало шоком для всього світу. Але з цього шоку був зроблений правильний висновок. Швейцарія створила фонд, котрий перейняв від банку всі токсичні активи за 60 млрд доларів. Банк тоді усе одно залишився зі збитками близько 30 млрд швейцарських франків, але ці збитки були йому під силу. По суті, банк списав у нуль прибуток 2005 і 2006 років, та в підсумку він зберіг себе, ще більше зміцнивши позиції Швейцарії на світовому ринку. А уряд протягом 10 років розпродав усю американську заставну нерухомість, заробивши на цій угоді 1,2 млрд швейцарських франків. Водночас абсолютно підконтрольний МВФ уряд Латвії за абсолютно аналогічних обставин націоналізував Parex Bank, що згодом призвело практично до банкрутства банківської системи Латвії і держави як такої.

Взагалі МВФ важко похвалитися успіхами. Повністю контрольована США організація переслідує виключно політико-фінансові інтереси свого власника. У 80-х роках Фонд заборонив Югославії економічно вирівнювати регіони. Наступні за цим зростання сепаратизму і війна припинили існування держави Югославія. У 1989-му МВФ надав Руанді позику за умови, що вона припинить надавати підтримку фермерським господарствам. Це в кінцевому підсумку спровокувало громадянську війну, в якій загинули понад 1,5 мільйона людей. У 80-ті роки впала економіка Мексики. МВФ рефінансував її під умови приватизації і виплати зовнішніх боргів. У результаті з країни пішло 45 млрд доларів, а безробіття досягло 40%. Потім країну змусили вступити у НАФТА, надавши колосальні пільги американським корпораціям.

Список невдалих спроб урятувати можна було б продовжувати, і на нього знадобилася б не одна сторінка друкованого тексту. Та повертаючись до України, подивимося, яку політику активно проводить МВФ з 2014 року. Дезінтеграція банківської системи, знищення важкої промисловості, вирубка лісів, жорстка податкова політика, перетворення України на аграрну країну... Історія знає тільки один випадок, коли такий план намагалися застосувати. Він мав назву «план Моргентау» і був запропонований міністром фінансів США Генрі Моргентау у вересні 1944 року для післявоєнної Німеччини. Її врятувало тільки те, що волею долі у 1947 році американський державний секретар Джордж Маршалл висунув свій план, який передбачав відновлення економіки, усунення торгових бар'єрів і розбудову промисловості. І ми бачимо сьогодні Німеччину провідною державою Європи.

Досвід показав, що рішення НБУ, як і податкових органів, мають вступати в силу тільки після всієї процедури адміністративного оскарження. Чи накладає НБУ штраф, чи виводить банк з ринку — просимо до суду. Нехай відразу до Верховного, але до суду. І за результатами розгляду позову отримуємо остаточне рішення, яке негайно вступає в законну силу. Це вбереже від помилок у майбутньому і викорінить порочну практику, коли НБУ в суперечках з банками сам є і прокурором, і адвокатом, і суддею, створивши, по суті, державу в державі.

Як же має виглядати банківська система? Слід докорінно змінити банківське законодавство, перетворивши саму систему з чиновницької на ринкову. Роль Центробанку в країні має зводитися виключно до статистичного аналізу ринку. Як, напевне, і ДФС (податкової). Макроекономічні рішення має приймати Мінфін, емісія грошей має проводитися через НБУ. Банківському ринку мають бути притаманні вільна ринкова конкуренція і стабільне законодавство. Так званий банківський нагляд НБУ не врятував гроші вкладників ні в одному банку, скоріше, навпаки — наблизив крах банків і банкрутство клієнтів.

Тому я почав би з наступного:

1. Банк може проводити з грошима усі існуючі в світі банківські операції за умови сплати банком і його клієнтами податків у бюджет, а також дотримання норм ліквідності й достатності капіталу. Увесь контроль за відмиванням брудних грошей — це блеф, що дає НБУ змогу тероризувати банки і бізнес. Ніхто гроші від торгівлі зброєю, наркотиками та повіями через банківську систему України не відмиває. А контроль за сплатою податків, про яку нібито так дбає НБУ, швидше призводить до втечі капіталу з України, аніж реально сприяє очищенню системи. Якщо на першому етапі в країні ввести єдиний податок, зобов'язавши банки автоматично знімати його при кожному надходженні коштів, і додати до цього повне вилучення готівкових коштів з обороту, весь фінмоніторинг НБУ можна мітлою виганяти на вулицю.

У нашій країні податок з обороту застосовується на практиці вже давно — акцизи, ПДВ, податок на прибуток тощо. В кінцевому підсумку податкова дивиться на так зване «податкове навантаження» — реально сплачену до бюджету суму по всіх податках і зборах порівняно з оборотом компанії. Залишилося тільки узаконити цей процес.

Головне, що хотілося б сказати. Ми обговорюємо не якусь конкретну систему, як то 5/10 чи, скажімо, моделі оподаткування в Естонії, Сінгапурі, ОАЕ, США, Німеччині, де у тому чи іншому вигляді існують дієві спрощення системи оподаткування. Ні в якому разі! Найважливіші риси нової системи — її прозорість, відсутність людського фактора, єдині правила для всіх компаній, незалежно від бенефіціара і його наближеності до влади, прогнозований обсяг і строки надходження коштів до бюджету.

Готівка. Зокрема, ініціатива щодо повного вилучення готівкових коштів була висунута у Швеції. Відмова від готівки — це природний еволюційний процес, як свого часу відмова від чекових книжок. Слід відзначити, що вже на сьогодні в економіці Швеції залишився усього 1% готівки. Але якщо клієнт банку точно сплатив усі податки, немає і не може бути обмежень щодо характеру проведених ним операцій, адже він розпоряджається вже своєю власністю. Клієнт має право купити будь-яку валюту, перевести її у будь-яку точку світу і будь-якому одержувачу. Геть державу з економіки!

2. Держава є гарантом виконання умов кредитних та депозитних договорів між клієнтами і банками. Кредитний договір, як і договір іпотеки, не може бути оскаржений у суді. Заставне майно у випадку порушення виконання умов кредитного договору має переходити у власність банку автоматично, без сплати з боку банку додаткових податків як при його отриманні, так і при його реалізації у подальшому. Наприклад, нотаріус автоматично фіксує сплату клієнтом відсотків за кредитом, і прострочка призводить до негайної зміни власника об'єкта застави. Держава ж зобов'язана протягом 24 годин забезпечити звільнення об'єкта застави абсолютно безкоштовно.

Реалізація таких простих, але дієвих заходів дасть змогу залучити у банківське кредитування необмежену кількість коштів, адже зникне головний ризик для інвестора — ризик неповернення коштів. Такі заходи дозволять за лічені дні повернути ставки кредитування до світового рівня, оскільки іноземний інвестор отримає, нарешті, те, що стримувало його від інвестування. Бо ж інвестор, на відміну від нашої країни, організований вкрай просто і зрозуміло – він хоче заробити на своєму вкладенні заздалегідь обумовлений відсоток. І все. Його не повинні обдурити. НБУ не може заборонити йому виводити його позики чи прибуток, валютне регулювання не має ставати поперек його інтересів. Коли інвестор не хвилюється, і його спокій закріплений на рівні Конституції, перешкод для інвестування немає. Тоді ми маємо право розраховувати на ставки в районі Лібор або Еврібор з невеликою комісією. Будь-яка ставка вище — це наша плата за ризик, за страх інвестора. Це плата армії чиновників, що п'явками ростуть на тілі нашої економіки.

3) Банк не може розоритися. Невиконання банком вимог щодо ліквідності й достатності капіталу автоматично призводить до його ліквідації. Однак клієнти банку не відчувають на собі цей ризик. У випадку ліквідації банку все його майно, активи і пасиви переходять десятці (трійці, п'ятірці) найбільших банків. Для клієнта змінюється тільки вивіска банку, і все. Таке нововведення дозволить повернути довіру клієнтів — як зі своєї країни, так і іноземців. Глава Центробанку Грузії на зустрічі зі мною в 2017 році сказав, що вважає головним досягненням банківської системи Грузії, що жоден з клієнтів банків не втратив ні ларі за 20 років існування банківської системи. Як тільки якийсь із банків наближався до банкрутства, Центробанк не розоряв його (як злочинно робить НБУ в нашій країні), а допомагав продати його комусь із найбільших успішних банків, іноді навіть за 1 ларі. Але результат! Вкладники банків Грузії не відчувають хвилювання про збереження коштів, знаючи, що турбота про їхні інтереси є, була і буде основою економічної політики Центробанку.

У Катарі, скажімо, ФГВФО гарантує кожному клієнту 50 млн доларів на вклад, а не 200 тис. грн. Загалом, кожен бореться за довіру клієнтів як уміє, а не навпаки. Дивно, коли колишній керівник НБУ їде жити і зберігати гроші у банках Великобританії, а не користується плодами своєї праці. Дивно, коли журналісти-розслідувачі звинувачують керівництво фінмоніторингу НБУ у потаканні відмиванню коштів, і ці розслідування не стають предметом кримінальних проваджень, принаймні, поки що.

4. Банківська таємниця за нової моделі має і буде служити не приховуванню податків, а захисту від надмірної уваги чиновників від правоохоронної системи. Своїми непомірними апетитами вони давно перетворили існуючу систему захисту конфіденційної інформації на профанацію процесу. НБУ прямо порушує закон, розсилаючи повсюдно інформацію, отриману в ході перевірок, без жодного рішення суду. Правоохоронці отримують свою дещицю інформації також в обхід рішення судів, через свої запити у ДСФМ (та й у самі суди, що вже гріха таїти).

Ухвала слідчого судді, якою накладається арешт на активи чи розкривається банківська таємниця, зазвичай являє собою якісь договірні відносини між правоохоронцями і суддями. З огляду на те, що адвокат за процесом до прийняття таких ухвал не допускається, суд пачками арештовує рахунки клієнтів, і часто судді цього ж суду згодом самі знімають усі накладені раніше арешти за клопотаннями захисників. Держава за сприяння НБУ руйнує основу грошового обігу, таємницю вкладу, перетворюючи кожного, хто тримає більш-менш значні кошти в Україні, на об'єкт рекету і утисків.

Давайте помріємо і уявімо, що запропоновані ініціативи втілені в життя. Час ставить нові вимоги. Якщо раніше банки прагнули збільшити кількість відділень, то зараз це — виключно вантаж збитків, який тягарем лягає на бюджети банків. Криза призвела до того, що грамотний персонал йде з банківської системи. У віконцях банків усе частіше можна побачити тіточок з 90-х років, котрі їдять борщ на робочому місці й сьорбають чай зі склянок з ложечкою всередині. Я сам годинами намагався роз'яснити банківське законодавство черговому такому «професіоналу».

Найімовірніше, «Монобанк» — перший інтернет-банк в Україні, і є прообразом нашого майбутнього, коли в банку працюють 80% програмістів, 15% юристів і лише 5% банкірів. Ті ж, хто ще не зрозумів цієї тенденції, вимруть, як вимерли продавці пейджерів і газових ліхтарів. Найбільший швейцарський банк UBS багато у чому вже навіть обігнав «Монобанк» у своїй онлайн-озброєності. А стартап «Револют», що являє собою «Монобанк» без валютних та інших українських обмежень, вже створює реальну конкуренцію багатьом серйозним класичним банкам. Майбутнє, звісно, за онлайн. Це практично, зручно, економічно обґрунтовано. Навіть середньо працююча автоматизація краща за людський фактор і його сюрпризи. «Револют» дає вам змогу за лічені хвилини відкрити рахунок онлайн та проводити значну частину операцій без істотних комісій (якщо, звичайно, ви резидент ЄС).

Ну, і як же не сказати кілька слів про приватизацію держбанків. Тепер-то, після всього сказаного. Мене просто не зрозуміють читачі. До прийняття усіх запропонованих мною змін будь-яка так звана приватизація буде нічим іншим, як подальшою спробою глибше заховати раніше вкрадені банки. Вкрасти «Приват» простіше, ніж уявити собі недалеке майбутнє, коли з державного бюджету перестануть виділятися мільйони на суди з колишніми власниками по всьому світу. Зараз можна із заздрістю уявити собі, як багато заробляють ряд юридичних компаній у Великобританії і Швейцарії, отримуючи мільйони коштів українських платників податків.

Але час біжить, і розплата вже не за горами. Хто із серйозних інвесторів схоче вкласти гроші в державний «Приватбанк» і стати заручником майбутніх судових процесів? З певністю можу сказати тільки одне: жоден громадянин України не заробив на експропріації «Приватбанку» державою. В цілому багатшими стали тільки чиновники, які отримали у своє управління один з провідних банків країни. Та й політики вирішили частину своїх проблем, розправившись на час з олігархом. Скільки коштів уже витрачено «Приватом» на міжнародну юридичну допомогу? Скільки грошей пішло на ці ж цілі з НБУ? Бюджети цілих областей. Приватизувати можна, і навіть потрібно. Але не раніше вкрадене. Інакше так можна красти будь-який успішний бізнес і раз на рік продавати його новому власнику.

Але на те нам і влада, щоб їй було відомо більше, ніж нам. І незважаючи на все викладене вище, ось-ось буде прийнятий законопроект № 2571-Д. Його положення в цілому створюють поганий прецедент і суперечать здоровій логіці, не кажучи вже про Конституцію. Визнання незаконним рішення про ліквідацію банку не веде до відновлення банку. Браво! Якщо нотаріус вкрав у вас квартиру, визнання його дій незаконними не веде до її повернення? Колишні власники банку, незаконно позбавлені своєї фінансової установи, можуть лише претендувати на якесь погашення збитків? Супер! Давайте також красти будь-який успішний бізнес. Сподобалася нам булочна — забираємо, а колишнім власникам — погашення збитків. А вкладники ліквідованого банку? Їх збитки? Поки банк працював, вони вільно користувалися своїми грошима, а після його ліквідації ФГВФО наторгував тільки 4 копійки з гривні. Тут ніхто не винен чи знову з бюджету збитки погашати? Крім іншого, пропонований закон обмежує суд у праві аналізувати кількісні та якісні показники рішення НБУ. То може, взагалі скасуємо адміністративний суд як непотрібний?

Проект, по суті, закріплює банківське рейдерство, роблячи його безкарним. МВФ хоче врятувати себе від наслідків ним же нав'язаних рішень. Врятувати чиновників, котрі сліпо виконували його вказівки. У такій ситуації яка довіра може бути до української банківської системи?

Закони не можна приймати на прохання чи під ситуацію. Мають бути загальні принципи права, однакові для булочних, пралень і банків. На жаль, люди не розуміють, що це не «антиКоломойский закон». Коломойського, як і багатьох олігархів, у нас не люблять, та олігархи якось не розоряться. Це закон, що дасть можливість будь-який банк, набитий грошима вкладників, без усяких на те законних підстав забрати і ніколи більше не повернути. Гірко усвідомлювати цей факт, як і факт зовнішнього управління нашою країною.

І під фінал буквально пару слів про дефолт. Безумовно, якщо гроші брав — треба віддавати. Але у даному конкретному випадку МВФ планує не дати нам гроші, а лише перекредитувати. Не більше. Якщо ж ми цих грошей не отримаємо, то, ймовірно, оголосимо дефолт. Дефолт — це не означає, що ми не повинні платити. Це означає, що повинні, але не платимо і домовляємося з кредиторами про нові строки і умови. Перекредитування у такій ситуації — це прихований дефолт, самообман, що потрібен виключно для оцінок рейтингових агентств і обману широкої публіки. Аналітики інвесторів і так нам рейтинг вище сміттєвого не ставлять. Відтак, нам не страшний сірий вовк, і заради страхів приймати незаконні закони я б не став. Стадіон — так стадіон, дефолт — так дефолт.

Коментарі
Додати коментар