Григорій Шевченко: законопроект має чітку «державну» мету та абсолютно не прогнозовані наслідки для держави

Чергова світова економічна криза та пандемія Covid-19 не могли, звісно, обійти й України, та на фоні, й так, «надзвичайно високих» економічних показників 2019 – 2020 р.р. ще більше ускладнили й до того не просту ситуації.

Так, українська влада, чи то з державних, чи то з політичних інтересів вимушена шукати фінансової допомоги у міжнародних фінансових «партнерів», які не звикли допомагати на умовах, які прагнуть ті, хто, можливо, не має іншого вибору, що, вочевидь, є зрозумілим та логічним.

Однією з вимог надання кредиту Міжнародним валютним фондом є прийняття так званого «банківського закону». Мова йде про прийнятий за основу законопроект № 2571-Д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності».

Прийняття законопроекту в проголосованій редакції навряд чи може бути підтримане юридичною спільнотою, оскільки на мою думку, вказаний законопроект має абсолютно зрозумілу, так би мовити, «державну» мету та абсолютно не прогнозовані наслідки для держави, за умови руху, у вказаному в законопроекті напрямку.

Так, найнебезпечнішими із запропонованих новацій я б назвав наступні:

• покладення  на власників банків обов’язку по доведенню факту нанесення їм шкоди відповідними неправомірними діями/рішеннями уповноважених органів державної влади (Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерство фінансів України, Національна комісії з цінних паперів та фондового ринку, Кабінету Міністрів України, тощо)  та зведення нанівець презумпції «правомірності правової позиції» та «невинуватості» в рамках адміністративного судочинства;
• звуження можливості застосування судами забезпечувальних заходів в рамках усіх форм судочинства з визначенням додаткового, умовно необмеженого, кола суб’єктів, щодо яких держава встановлює «захист»;
• фактично унеможливлення арешту майна банку, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, в тому числі, в рамках кримінального провадження, навіть за умови, що саме це рішення стало передумовою реєстрації кримінального провадження стосовно повноважних осіб  Національного банку України чи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а зазначене майно визнано речовим доказом;
• встановлення трьох базових презумпцій стосовно визнання протиправним (незаконним) та скасування акту індивідуальної дії. А саме:

1. не відновлюється становище банку, яке існувало до прийняття такого акту/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акту/рішення;
2. не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку;
3. не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акту/рішення, окрім права на відшкодування завданої шкоди;

• обмеження функцій судів при здійсненні правосуддя та фактично в деяких випадках використання судів як «державних підпису та печатки» у заздалегідь вирішених/врегульованих випадках (формулювання на кшталт: «Суд не може прийняти будь-яке інше рішення, що може мати наслідком зупинення/припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та/або ліквідації банку);
• безпідставне виключення формальностей стосовно спеціальних вимог до письмової форми правочинів, а саме його нотаріального посвідчення, коли мова йде про перехід майна банку, що ліквідується до перехідного чи приймаючого банку;
• й, головне, визначення єдиного способу захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку та права і інтереси яких були порушені внаслідок виведення банку з ринку, у вигляді відшкодування завданої шкоди у грошовій формі через оцінку акцій та фактично частковим виключенням можливості відшкодування упущеної вигоди.

Які наслідки для українського фінансового ринку буде нести ухвалення цього законопроекту? Бачу тут декілька важливих аспектів. Так, з точки зору держави та іноземних «донорів/партнерів», у вказаній вище сфері, вочевидь, буде чітко прослідковуватися, ручне управління державною машиною без будь-яких збоїв, тобто, процедура виведення банків з ринку стане умовно швидкою та фактично невідворотною, що може свідчити про наявність сильної вертикалі виконавчої влади. 

Натомість, з точки зору як майбутніх інвесторів, так і сьогоднішніх учасників банків,   враховуючи реноме України стосовно якості та прозорості державного управління, уявляється беззаперечним усвідомлення ризику настання негативних наслідків, адже фактично, можливість виведення банку з ринку при наявності інших умов, може стати значущим важелем впливу на власників банків та рішення, які ними будуть прийматися, як в інтересах держави загалом, так і, можливо, в інтересах певної групи чиновників зокрема.

Враховуючи той факт, що банк є надзвичайно дорогим фінансовим інструментом, а відшкодування шкоди, заподіяної Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, та іншими органами в рамках даного законопроекту, навіть в межах вартості акцій (без урахування упущеної вигоди) є досить затяжною судовою процедурою, яка може тривати навіть не декілька років, вказані обставини вочевидь не призведуть до збільшення числа банків та, відповідно, розширення банківського сектору, а навпаки, на мою думку стануть передумовою зменшення кількості банків через ліквідацію, або через їх злиття/приєднання.

Чому для МВФ ухвалення цього нормативного акту настільки принципове? Як я вже зазначав вище, МВФ хоче бачити чітку і налагоджену роботу органів державної влади та прогнозовану банківську систему, яка не матиме постійного пасиву у вигляді додаткового навантаження на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб при неконтрольованому виведенні певної кількості банків з ринку щороку.

Стосовно ж можливості оголошення Україною дефолту, то історія знає приклади, коли низка світових економік, які самостійно відмовлялися від співпраці з МВФ та показували не передбачувано високі результати, так і ряд економік, які а результаті співпраці з МВФ були відкинуті на десятиріччя назад. Проте у всіх тих випадках були свої об’єктивні обставини т економічні показники.

Зважаючи на ті обставини, які нас оточують на сьогодні (світова економічна криза, пандемія Covid-19, і фактично неоголошена війна, про яку вже якось мало говорять, але яка вимагає значних економічних вливань) навряд чи в України є інший вихід з ситуації, ніж вирішення ряду економічних та соціальних завдань з використанням зовнішніх запозичень, а саме кредиту Міжнародного валютного фонду.