До статей

Олександр Бірюков: У вітчизняному законодавстві ніколи не було критеріїв неспроможності банків

09 квітня, 2020
Думки
Олександр Бірюков: У вітчизняному законодавстві ніколи не було критеріїв неспроможності банків

В Україні законодавства про банкрутство банків у загальноприйнятному розумінні не існує. Разом з тим, в Україні для вирішення проблем неплатоспроможності банків застосовують поширену у сфері банкрутства юридичних осіб процедуру ліквідації, хоча у світі існує й протилежна практика. Детальніше про особливості і труднощі банкрутства банків в Україні у коментарі Олександра Бірюкова, д.ю.н., наукового радника Юридичної групи LCF.

Сучасна практика судового вирішення спорів щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних свідчить про те, що неспроможність банківської установи у значній частині випадків є тимчасовою. Дивним виглядає те, що тимчасові фінансові проблеми банків вирішують шляхом їх ліквідації. Можна б було на це закрити очі – ну таке законодавство – якщо б це не були банки, ліквідація яких зачіпає тисячі і мільйони громадян, які не є підприємцями. Відомо, що бізнесмени несуть звичайні підприємницькі ризики, серед яких банкрутство є найбільш природним.

Загальний огляд законодавства про банкрутство банків та практики застосування відповідних норм у цій сфері правового регулювання свідчить про ряд проблемних аспектів. Серед головних можна назвати деякі з найбільш поширених.

1. Адміністративна процедура банкрутства банків, яка передбачена у чинному законодавстві, в Україні не працює або працює неефективно. Тут можна вказати на кілька причин такого становища, серед яких головними є інституційна слабкість банківської системи, зокрема регулятора, та ігнорування у сфері правозастосування чітких приписів закону. Прикро, що це трапляється і у судах при розгляді справ за участю учасників відносин, пов’язаних з неплатоспроможністю банків.

2. При оскарженні рішення про визнання банку неплатоспроможним виникає неузгодженість між адміністративними та господарськими судами. Зазначимо, практично з перших днів впровадження системи адміністративних судів з’явились суттєві ускладнення щодо визначення підвідомчості спорів, що мають підпадати під юрисдикцію цих судових органів, який триває до сьогодні. Якщо у 2005 році основною ідеєю створення системи адміністративних судів було розв’язання двох ключових типів спорів – це щодо реалізації громадянами своїх конституційних політичних прав та спорів із реалізації громадянами своїх виборчих прав, то поступово ці суди стали перебирати на себе розгляд по суті господарських спорів.

З процесом досить активного оскаржування рішень Національного банку України (НБУ) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонду) цей конфлікт породжує інші більш складні конфлікти. Як наслідок, у господарських судах, які розглядають справи про банкрутство, часто не знають, що робити з рішеннями, постановленими адміністративними судами у спорах щодо віднесення банків до категорії неплатоспроможних.

3. В Україні головним засобом вирішення проблем банку, у тому числі тимчасових, який опинився у скрутному становищі, є ліквідація. Досить незвичним є те, що в Україні не застосовуються способи відновлення платоспроможності банків, які широко використовуються у світі і рекомендуються міжнародними організаціями як найкраща світова практика. Наприклад, , не використовується передбачена у чинному законодавстві та детально описана така форма збереження діяльності банківської установи зі своєю клієнтурою як створення перехідного банку (bridge bank), що дозволяє і виконати зобов’язання банку, і задовольнити усі чи майже усі вимоги кредиторів.

4. У сфері правозастосування положень закону щодо ліквідації банків поки що не видно розуміння того, що ліквідація банку і ліквідація товариства (юридичної особи) – це дві різні процедури. Нагадаємо, що відповідно до існуючої системи правового регулювання в країні ліквідація банку і ліквідація товариства має відбуватись за нормами різних сфер законодавства. Мабуть, треба ще раз нагадати ключову особливість законодавства про банкрутство: ліквідація у банкрутстві – це ліквідація майна, а не особи. Чомусь ця істина в Україні не приживається.

Далі викладемо деякі пояснення наведених вище висновків.

Загальний аналіз практики застосування норм щодо ліквідації банків дає таке уявлення найбільш поширеної ситуації: НБУ своїм рішенням відносить банк до переліку неплатоспроможних, Фонд приймає рішення про ліквідацію банку і починає цю процедуру, ці рішення оскаржуються в адміністративному суді, потім це рішення намагаються реалізувати у господарському суді при розгляді заяви про банкрутство особи, яку позбавили банківської ліцензії. Важливо зазначити, що такі справи іноді тривають роками, що створює невизначеність, а з врахуванням того, що це банк, - невизначеність для тисяч громадян.

Цікавим також є те, що при постановленні рішень щодо незаконності рішень НБУ і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб адміністративні суді не враховують те, що зазвичай банк перебуває у формальній юридичній процедурі ліквідації, передбаченій чинним законодавством, що зазвичай триває і ще не завершилась.

Небезпечність такої ситуації полягає у тому, що суд, намагаючись вирішити спір, створює ще гіршу ситуацію, в якій чинне законодавство не пропонує рішення. Невизначеність описаної ситуації коротко викладена у заяві Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до окружного адміністративного суду в одній із судових справ, що містить прохання пояснити винесене рішення. У тій справі Фонд попросив роз'яснити судову постанову  про визнання протиправними та скасування рішень НБУ і Фонду про відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації банку, а також щодо зобов'язання відновити функціонування банку в якості діючої банківської установи, а саме:

- в чому саме полягає протиправність дій Фонду щодо ліквідації банку;

- яким законним способом і в якому законному порядку можливим є скасування постанови Правління НБУ про відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації банку;

- яким чином має бути повернута НБУ банківська ліцензія;

- яким чином має бути повернуто Фондом свідоцтво учасника Фонду;

- яким чином має бути відновлено платоспроможність банку;

- яким чином припинити породжені постановою Правління НБУ та рішеннями Фонду правові наслідки та яким чином слід відновити становище, яке існувало до породження таких наслідків.Крім того, Фонд просив вказати на спосіб і пояснити порядок законного виконання вищевказаної зазначеної постанови суду. Суд у задоволенні клопотання відмовив.

Тут важливо наголосити на тому, що введення в тій чи іншій країні світу адміністративної процедури банкрутства банків не передбачає втручання у ці процедури інших органів чи гілок влади (законодавчої чи судової). Тому практика з оскарження рішень про початок законодавчо (законом) виписаної юридичної процедури щодо виведення банку із стану неплатоспроможності виглядає дивною або щонайменше неадекватною.

 Доречно нагадати, що багато років у своїх публікаціях я пояснював, як вирішити ці проблеми, що є надзвичайно просто – пропонував ввести як у загальне законодавство про банкрутство, так і у спеціальне законодавство про відновлення платоспроможності банків критерії неспроможності, іншими словами, економічні показники неспроможності особи виконати свої зобов’язання. Кожному студенту в усіх університетах світу, де викладають курс з права банкрутства, пояснюють цей найбільш важливий елемент системи банкрутства. Тож, їх знають всі у світі. Кожна країна обирає широко застосовувані чи комбінації відомих критеріїв. У вітчизняному законодавстві їх ніколи не було і немає.

Насамкінець зазначимо, що якщо б це було зроблено, то не було б такого «банкопаду» чи таких руйнівних наслідків для банківської системи, що значно підірвало і продовжує підривати довіру до банківських установ в Україні.

Коментарі
Додати коментар