Верховний суд став на захист арбітражного керуючого

Чому це важливо?

По-перше. Судді мають враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Тому висновки у цьому рішенні дають підґрунтя за для формування подальшої позитивної судової практики.

Якщо більш детально: Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, де має бути повно відображено обставини, що мають значення для даної справи. Ліквідаційний звіт містить інформацію щодо повноти дій арбітражного керуючого, це дає підстави вважати, що ліквідатор вжив максимально можливі заходи для задоволення вимог кредиторів, для пошуку активів і пасивів боржника, виявлення ліквідатором кредиторів і дотримання їх процесуальних прав під час розгляду їх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором вимог кредиторів за наслідками ліквідації боржника. Так як звіт обов’язково розглядається комітетом кредиторів, його відсутність, як мінімум свідчить про не задоволення вимог кредиторів в справі.

По-друге, ліквідаційний звіт є доказом проведення розрахунків з арбітражним керуючим.

В даній справі, завдяки активній 5-ти річній роботі арбітражного керуючого, були задоволені вимоги ініціюючого кредитора. Але при наданні дозволу на погашення вимог судом першої інстанції були свідомо проігноровані витрати ліквідатора та його винагорода. Саме внаслідок своєчасних і ефективних дій арбітражної керуючої взагалі стало можливим це погашення. Було нівельовано 5-ти річну кропітку працю. Нажаль таке ставлення до професії арбітражної керуючої має не поодинокі випадки. Наявність низки кримінальних справ щодо посадових боржника, призвело до побоювання кредиторів залишитись без отриманих коштів, що стало причиною не підписання ліквідаційного звіту арбітражному керуючому.

Враховуючи, що в процедурі банкрутства було знайдено продану будівлю. За рахунок, якої могли бути погашенні всі законні вимоги. Бо саме з цією метою, будівлю терміново перепродали на інше контрольоване підприємство за суттєво зменшеною ціною. А закриття справи судом першої інстанції унеможливлювало процес повернення до ліквідаційної маси об’єкту і втрату можливості отримати винагороду арбітражній керуючій і її витрати.

Коли Верховний суд підтримав рішення Апеляційної інстанції.

Верховний суд підтримав рішення Апеляційної інстанції, і закріпив у своїх висновках дуже важливі визначення для процедури банкрутства. Насамперед наголосив, що можливість закриття провадження у справі про банкрутство з тих чи інших підстав розмежовано стадіями банкрутства. І саме на стадії ліквідаційної процедури закриття провадження може здійснюватися лише на підставі пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ - за наявності затвердженого судом звіту ліквідатора в порядку визначеному цим Кодексом. І ці ж положення було раніше закріплені у ч. 3 статті 39 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тобто суд першої інстанції передчасно закрив провадження у даній справі про банкрутство. На практиці, коли протягом 3-5 років арбітражний керуючий вживає всі дії, витрачає свій час, докладає максимальних зусиль для відшукування активів боржника. А коли це вдалось, як в цій справі. Створено реальну можливість задовольнити всі вимоги кредиторів. І зацікавлені особи зразу воліють сплатити наявні кредиторські вимоги. Аби не розраховуватись із арбітражним керуючим, запобігти новим кредиторам отримати належне відшкодування. І рішення Верховного суду чітко нагадало, що закриття провадження можливо суворо у відповідну стадію із встановлених Законом підстав! А не тоді, коли це стає вигідно і зручно для власників через те, що прийдеться втратити більше.

Підсумовуючи можемо констатувати із радістю, що справедливість судовим рішенням касаційної інстанції встановлено!

Повний текст судового рішення за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua/Review/89810178