Петро Реверук: Чіткості в питаннях оплати праці арбітражних керуючих досі немає

Отримання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого за виконання ним своїх повноважень має виключну правову проблему, оскільки апеляційні суди не мають єдиного підходу до вирішення цієї проблеми, а Кодекс України з процедур банкрутства не передбачає можливості перегляду судових рішень з даного питання в касаційному порядку.

Принцип верховенства права, згідно статті 8 Конституції України, надає суду право прийняти судове рішення, яке б відповідало загальним засадам справедливості в межах тих правових регулювань, які передбачені законодавством. Враховуючи, що на рівні апеляційних господарський судів немає єдиного підходу до вирішення даного питання.

На даний час положення Кодексу України з процедур банкрутства визначають види, розмір та порядок сплати винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.

Кодексом передбачено і джерело сплати основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією майна, а саме, за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду при поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Таке авансування винагороди арбітражному керуючому здійснюється за три місяці виконання ним своїх повноважень у справі.

Також, Кодекс передбачає право кредиторів створити фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.

На перший погляд, наведеними положеннями Кодексу врегульовано питання порядку сплати винагороди арбітражному керуючому. В Кодексі навіть закріплений обов’язок заявника авансувати винагороду арбітражному керуючому за три місяці виконання повноважень при поданні заяви про відкриття провадження у справі.

Такі положення законодавства, на мій погляд є більш прогресивними, порівняно з попереднім Законом про банкрутство, та направлені на захист права арбітражного керуючого на оплату праці, яке передбачене ст. 43 Конституції України та іншими міжнародними актами.

Водночас, поряд з наведеними новелами Кодексу на даний час існує низка невирішених питань стосовно сплати грошової винагороди арбітражному керуючому.

Зокрема, невирішеним залишається питання визначення джерела сплати основної винагороди арбітражному керуючому у разі, якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, тобто після закінчення трьох місяців виконання повноважень арбітражним керуючим.

Положення Кодексу передбачають, що подальша сплата грошової винагороди здійснюється за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі.

Однак, як свідчить практика, вже до порушення справи про банкрутство боржник не здійснює господарської діяльності та не має активів, за рахунок яких можна було б сплатити винагороду та відшкодувати витрати арбітражному керуючому.

Отже, в переважній більшості справ про банкрутство джерело подальшої сплати винагороди арбітражного керуючого фактично відсутнє.

Також, як правило, кредитори не створюють фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, оскільки така можливість є правом кредиторів, а не обов’язком.

Таким чином, в даному випадку виникає питання визначення джерела оплати винагороди арбітражного керуючого після закінчення трьох місяців виконання повноважень на всіх стадіях провадження справи про банкрутство.

Безумовно, необхідно встановити чіткий та всім зрозумілий порядок оплати винагороди арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією) на законодавчому рівні, шляхом внесення відповідних змін до Кодексу України з процедур банкрутства.

Оскільки наявність обов’язку кредитора (кредиторів) щодо оплати послуг та витрат арбітражного керуючого у разі  відсутності господарської діяльності та майна боржника сприяє ефективному проведенню процедур банкрутства, а також застерігає кредиторів від зловживання своїми правами та від затягування процедури на будь-якій стадії.

Якщо проаналізувати єдиний державний реєстр судових рішень, то процедури у справах про банкрутство тривають більше строку, аніж встановлено Кодексом України з процедур банкрутства.

Звернення у справу про банкрутство з кредиторськими вимогами є одним із способів захисту своїх майнових прав кредитором, однак це не лише надає право конкурсному кредитору у процедурі банкрутства отримати задоволення своїх грошових вимог, але й покладає на нього певні обов'язки, як учасника конкурсного процесу, зокрема: по оплаті судового збору та витрат в процедурах банкрутства, у тому числі - грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого.

В умовах відсутності законодавчо визначеного порядку оплати винагороди арбітражного керуючого, можливо, такий порядок необхідно передбачити на рівні Верховного Суду шляхом формування єдиної судової практики.

Слід зазначити, що Верховним Судом вже сформовано єдину судову практику при вирішенні питання визначення джерела оплати винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого за положеннями попереднього Закону про банкрутство (постанови від 30.01.2019 у справі №910/32824/15, від 01.08.2018 у справі №912/1783/16).

Зокрема, відповідно до попередньої судової практики, при відсутності у боржника майнових активів за виконання повноважень розпорядника майна боржника у справі про банкрутство обов’язок сплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого покладався на ініціюючого кредитора, а за виконання повноважень ліквідатора боржника, обов’язок сплати грошової винагороди та відшкодування витрат покладався на всіх кредиторів пропорційно сумі визнаних грошових вимог.

На даний час спори про стягнення грошової винагороди арбітражних керуючих відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства вирішуються на рівні апеляційних господарський судів, де, на жаль, не має єдиного підходу до вирішення питання щодо визначення розміру грошової винагороди арбітражного керуючого, зокрема, у процедурі розпорядження майном боржника.

Наведені вище прогалини законодавства та розбіжності застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства необхідно усунути шляхом формування єдиної судової практики Верховним Судом.