Олександр Бірюков: Транскордонні протоколи у справах про банкрутство: минуле і сучасність

У сучасному глобальному світі, де компанії у своїй діяльності все менше сприймають державні кордони як перешкоди для здійснення бізнесу, особливу значимість набувають механізми розв’язання колізій правових порядків у разі необхідності вирішити спір чи розв’язати суперечку за існування у правових відносинах іноземного елемента.

У справах про банкрутство колізують національні системи розв’язання проблем заборгованості неспроможних осіб, що складаються із матеріально-правових та процесуальних норм. Процесуальна частина законодавства про банкрутство у теорії зветься конкурсним процесом, що сьогодні визнається окремим видом провадження у межах цивільного процесу.

У процесі пошуку способів вирішення таких колізій вже в середині 1990-х років минулого тисячоліття були вироблені відомі сьогодні механізми, що дозволяють достатньо ефективно розглядати транскордонні справи про банкрутство з множинними провадженнями. Серед ключових міжнародних документів, які сьогодні формують так зване м’яке право у сфері банкрутства, є Типовий закон ЮНСІТРАЛ щодо транскордонної неспроможності, що був прийнятий у 1997 році.

У зазначеному документі містяться деякі правила розгляду справ про банкрутство у судових провадженнях, порушених у двох чи більше юрисдикціях. Після схвалення Типового закону ЮНСІТРАЛ багато країн світу у той чи інший спосіб увели відомі механізми у національні системи регулювання відносин неспроможності.

Нагадаємо, що в Україні з 2013 року в спеціальному у сфері регулювання відносин неспроможності законі міститься окремий розділ, предметом регулювання якого є розв’язання колізій систем банкрутства, які іноді досить сильно відрізняються одна від іншої. Прикро, що судової практики за виключенням однієї справи з рішенням, що не зовсім узгоджується із завданнями такого регулювання, в Україні практично немає. Чомусь до таких механізмів учасники правовідносин неспроможності

з іноземним елементом не звертаються.

У процесі застосування передбачених у Типовому законі ЮНСІТРАЛ механізмів долання розбіжностей при розгляді транскордонних справ про банкрутство були знайдені і досить специфічні способи підвищення ефективності виконання головної мети такого регулювання – забезпечення співробітництва у таких справах. Зрозуміло, найскладнішою аспектом результативного розгляду справи про банкрутство у кількох юрисдикціях є узгодження процедур банкрутства та координація дій у відкритих судових провадженнях. Одним з відомих засобів такого узгодження є розробка і схвалення у справах про банкрутство з множинними провадженнями так званих транскордонних протоколів.

У світі є достатньо успішних прикладів використання протоколів у транскордонних справах про банкрутство. Перші такі справи датуються ще 1995 роком. Вони стали путівником у реалізації положень Типового закону ЮНСІТРАЛ, що базується на організації співробітництва суддів та фахівців в сфері банкрутства, призначених у справах про банкрутство.

В останні роки помітною стала тенденція більш частого звернення до такого механізму у транскордонних справах про банкрутство. Стверджуючи це, в якості прикладу можна звернутись до законодавства та практики застосування відповідних норм в окремих країнах світу. Так, у чинному законодавстві Індії містяться схожі положення і ці положення сьогодні застосовуються, що демонструє їх затребуваність.

Можливість домовлятись щодо розгляду справи про банкрутство у кількох юрисдикціях з метою їх координації в Індії існує з 2016 року, коли був прийнятий Кодекс про неспроможність та банкрутство (Insolvency and Bankruptcy Code). Серед способів забезпечення співробітництва у транскордонних справах в Кодексі передбачена можливість координації розгляду таких справ та укладання угод щодо реалізації положень цього закону в інших юрисдикціях.

У справі про банкрутство Індійської компанії Jet Airways, що розглядається сьогодні, спеціалісти з питань банкрутства успішно працюють над розробкою транскордонного протоколу. Міжнародні експерти сподіваються на схвалення протоколу в цій справі у найближчий час, що дасть можливість відновити діяльність боржника ще до літа цього року.

Фінансові негаразди у цій компанії почались ще у 2018 році, коли виникли проблеми з оплатою лізингу рухомого складу та затримкою оплати роботи працівників. Після низки неуспішних спроб знайти фінансування для продовження діяльності компанія 17 квітня 2019 року припинила операційну діяльність, а 20 червня 2019 року було порушено справу про банкрутство. Місяцем раніше порушення провадження у справі про банкрутство цієї компанії було ініційовано в Нідерландах.

Нові положення Індійського Кодексу про неспроможність та банкрутство містять усі відомі механізми розгляду справи про банкрутство у паралельних провадженнях. Крім цього, при пошуці прийнятних способів вирішення різних проблем у цій справі фахівці вивчали також і рекомендації дослідницьких установ, серед яких ключовим у цій сфері є Міжнародний інститут неспроможності.

Міжнародні експерти визнають, що це має вважатись безумовним успіхом вирішення проблем заборгованості великої компанії. Нагадаємо, одним з ключових засобів забезпечення співробітництва у такій категорії справ є ведення переговорів з метою досягнення домовленостей щодо узгодження судових проваджень у справі, що розглядається у кількох юрисдикціях. Безумовно цьому сприятиме професійно розроблений транскордонний протокол.

Ця справа має стати гарним прикладом не тільки для Індії, а й для інших країн світу. Відомо, що цей засіб врегулювання розбіжностей у правовому регулюванні розгляду справ про банкрутство з множинними провадженнями найчастіше застосовувався судами у Північній Америці та деяких інших регіонах світу.

Питання транскордонних справ про банкрутство в Україні є актуальним.

Нагадаємо, Україна є першою країною пост-радянського простору і нині залишається фактично єдиною юрисдикцією, в законодавстві якої міститься мінімальний набір правових механізмів розв’язання колізій конфліктуючих національних систем у справах про банкрутство, а також вирішення й інших проблем осіб у разі їх неспроможності, за наявності іноземного елемента.

На диво, з моменту, з якого будь-яка особа – український підприємець чи іноземець – може скористатись цими правовими способами розв’язання заборгованості за наявності бізнесу чи майна на території кількох держав, бажаючих звернутись до цього законодавства, м’яко кажучи, небагато.

Проведене дослідження показало, що тільки одна справа, яка повністю підпадає під ознаки банкрутства з іноземним елементом і яка розглядалась в українських судах – це справа № 914/207/15. Ініціював процедуру визнання іноземного провадження у справі про банкрутство керуючий іноземною процедурою банкрутства, порушеній в Ісландії. У цій справі український суд практично відмовив у визнанні іноземного провадження.

Справа розглядалась у місцевому Господарському суді Львівської області, а постановлена ухвала переглядалась в апеляційному і касаційному судах. Рішення у цій справі можна оцінювати по різному. Можна посилатись на незнання представника іноземного провадження українського законодавства, на недостатню визначеність позиції судів та недоліки діючого тоді Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». І тут знайдуться достатньо аргументів на підтвердження спірності рішень у цій справі.

Пізніше, у процесі останньої реформи чинного законодавства у сфері банкрутства, був шанс виправити певні недоліки регулювання цих аспектів відносин неспроможності, однак в оновленому законі – Кодексі з процедур банкрутства – ці положення практично залишились без змін.

Разом з тим, головне запитання залишається без відповіді: чому цей довгоочікуваний розділ спеціального закону у сфері банкрутства залишається практично мертвим?

Це важко пояснити тим, що, нібито, бізнес в України є недостатньо інтернаціональним, або що українські компанії не хочуть захищати свої інтереси закордоном, або що іноземці не мають проблем критичної заборгованості в Україні, які традиційно вирішуються через визнання особи неспроможною чи банкрутом.

Треба визнати, що є випадки, коли іноземці намагаються вирішити проблеми неспроможності українських компаній у законний спосіб, тільки ці способи чомусь із сфери кримінального права. А там усі сподівання на позитивний економічний результат зникають як туман вранці – швидко і безповоротно.

Залишається надія, що колись учасники відносин неспроможності, у тому числі й іноземці, зможуть знайти вирішення своїх тимчасових майнових проблем в національних господарських судах за правилами, які є добре відомими у світі і які там працюють. Звичайно, це пов’язано не тільки зі змістом законів, на що є справедливі нарікання, на це впливають й інші чинними різного характеру – правового, політичного, економічного і, навіть, психологічного.

Бажаємо всім нам оптимізму дочекатись цього часу.