Петро Шистопал: Хто проконтролює контролера?

Необхідність зміни системи контролю за роботою арбітражних керуючих з боку Міністерства юстиції назріла вже давно. І найкраще тому підтвердження – тільки у моїй особистій професійній практиці сталося два випадки порушення представниками міністерства правил перевірки арбітражних керуючих. Але ж зауважимо, що я – тільки один з кількох сотень представників спільноти. І тому узагальнена кількість помилок, яких припускаються "контролери", набагато чисельніша.

Перший випадок стався ще у 2016 році, коли представники Міністерства юстиції проводили позапланову перевірку моєї діяльності, як ліквідатора одного з підприємств. Тоді співробітники Головного теруправління юстиції у Києві з'ясували, що я нібито припустився грубих порушень Закону про банкрутство, і направили до Мін'юсту лист-пропозицію: накласти на мене дисциплінарне стягнення. Результатом стало те, що моє свідоцтво арбітражного керуючого було анульовано.

Однак я вирішив захищатися. Адже вважав, що був правий, а перевіряючі – припустились порушень. Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих, затвердженого наказом Мін'юсту, чітко говорить: якщо в арбітражного керуючого знайдені порушення, то в резолютивній частині акту перевірки зазначаються всі порушення з посиланням на конкретні положення нормативно-правових актів. А співробітники юстиції в акті перевірки вдались до вільного трактування вимог нормативно-правових актів, що – неприпустимо.

Вже перша інстанція адміністративного суду встановила, що висновки співробітників Мін'юсту в акті перевірки не відповідають нормам законодавства, і тому позбавлення мене ліцензії було незаконним. Суди апеляційної та касаційної інстанцій підтвердили це рішення.

Але співробітники міністерства, які припустились грубих порушень, залишилися безкарними навіть після того, як я направив до Мін'юсту скаргу і додав до неї копії судових рішень. Мало того, представники Мін'юсту відмовлялися виконувати рішення апеляційного суду про поновлення мого свідоцтва, хоча рішення апеляційної інстанції вступає в силу з моменту його оприлюднення і є обов'язковим для виконання.

А другий випадок – зовсім «свіжий»: у березні цього року Південно-східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції повідомило мені, що буде проводити позапланову перевірку, і підставою для неї було доручення Мін'юсту. Але при цьому не було ніде зазначено, що існує якась скарга на мої дії як розпорядника майна, або ж є якісь факти, що свідчили б про невиконання мною (або виконання, але – неналежним чином) своїх обов'язків. Іншими словами, не було зрозуміло, що стало підставою для перевірки.

Навіть сьогодні, вже після її закінчення, я так і не зміг дізнатися, чому у Мін'юсту виникло бажання перевіряти мене. Хоча це – нонсенс. Адже той же Порядок здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих (дивись випадок перший) дає вичерпний перелік підстав для проведення перевірки.

Контролери з міністерства знайшли порушення по кожному питанню, видали припис і розпорядження усунути два порушення. І хоча я вважаю всі ці порушення повністю надуманими, одне з них заслуговує на окрему увагу. На думку ревізорів, я нібито не вжив належних заходів щодо захисту майна боржника. А обґрунтовували представники Мін'юсту це дуже просто – оскільки за моїми заявами до правоохоронних органів з приводу зникнення майна боржника жодних кримінальних справ порушено не було, то і заходи, що яких я вжив для захисту майна боржника, є недостатніми.

І тут ревізори знову допустили вільне трактування вимог нормативно-правових актів: Кодекс з процедур банкрутства не містить вимог до арбітражного керуючого отримувати результати від вжитих ним заходів щодо збереження майна боржника.

Я надав в органи Міністерства юстиції скаргу на бездіяльність поліції, яка за моєю заявою так і не порушила кримінальне провадження, представив скаргу до суду з проханням порушити кримінальну справу за фактом крадіжки майна боржника. Але територіальному органу Мін'юсту цього виявилося недостатньо – вже в липні була призначена нова позапланова перевірка, цього разу збиралися перевірити, як я усуваю порушення, виявлені під час перевірки попередньої.

Цього разу я вже надав перевіряючим ухвалу суду, який за моєю скаргою на бездіяльність поліції зобов'язав її відкрити кримінальну справу. І тільки після цього співробітники Мін'юсту нарешті вирішили, що я здійснив достатні заходи щодо захисту майна боржника, і в акті перевірки вказали, що порушень у мене немає.

Що характерно: між першим і другим випадками пройшло 5 років, і за цей час був ухвалений і почав діяти Кодекс з процедурам банкрутства, але співробітники Міністерства юстиції продовжують припускатись одних і тих самих порушень. На мою думку, це пояснюється не недосконалістю законодавства, а, скоріше, є наслідком безкарності чиновників. Адже вони так і не відповіли за ті помилки, яких вони самі припустились під час перевірок арбітражних керуючих.

З цього можна зробити простий висновок: система здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих недосконала і потребує подальшого оновлення і удосконалення.

На мою думку, розглядати скарги на арбітражних керуючих і давати оцінку їх діям повинен суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. І для цього у суду є всі можливості – арбітражний керуючих щомісяця звітує перед ним про свою діяльність, подаючи при цьому копії всіх необхідних документів.

Однак те, що скарги на арбітражних керуючих сьогодні може розглядати і відділ банкрутства Мін'юсту, означає фактично дублювання ним функції суду. Але таке дублювання дозволяє недобросовісним кредиторам тиснути на арбітражного керуючого, завалюючи Мін'юст необґрунтованими скаргами, після яких у нього починаються численні перевірки, що віднімають багато часу і сил.

Тому скарги на арбітражних керуючих потрібно залишити на розгляд суду, а Міністерство юстиції могло б наглядати за тим, як вони дотримуються організаційних умов діяльності: чи мають офіс, чи застрахована їх діяльність, чи не порушують вони правила діловодства.

Але навіть якщо вже і залишати за Мін'юстом право перевіряти діяльність арбітражних керуючих, то хоча б чисельність комісії потрібно збільшити, як мінімум, до трьох осіб – за аналогією з апеляційними і касаційними судами. Це важливо, адже два ревізори можуть мати абсолютно протилежні думки. Наприклад, саме так і було під час останньої моєї позапланової перевірки.

Крім того, термін, відведений на позапланову перевірку (5 днів), занадто малий, щоб ретельно вивчити всі документи. Зазвичай комісія просто не встигає досліджувати всі доводи, і це призводить до неправомірних висновків, які і відображаються у довідці про результати перевірки. А після цього – арбітражний керуючий повинен подавати заперечення на цю довідку, витрачати свій час, який більш корисно було б витратити на ведення справи про банкрутство.

Тому моє побажання колегам просте: якщо ви отримали негативний результат перевірки вашої діяльності, оскаржуйте висновки комісії в суді. Тільки в такому випадку ми зможемо відстояти свою позицію і отримати судову практику про необґрунтованість висновків співробітників Мін'юсту. Цим ми не тільки захистимо себе від можливих зловживань службовим становищем співробітниками юстиції, а й від недобросовісних скарг на нашу адресу.