Транскордонні банкрутства: питання взаємності

Відомо, що одним із найважливіших механізмів розв’язання проблем у транскордонних справах про банкрутство з множинними провадженнями є співпраця між судами. Практика застосування відповідних положень міжнародних документів та норм національного законодавства окремих країн світу підтверджує ефективність такого способу узгодження судових проваджень, порушених у судових органах кількох країн.

Кількість справ, в яких використовується цей ефективний механізм розв’язання колізій законів про банкрутство збільшується, однак і труднощі при їх застосуванні не зникають. Про це свідчать і нові приклади розгляду такої категорії справ. Необхідно нагадати, що головним завданням суддів у множинних судових провадженнях є вирішення конкретних і часто досить специфічних для кожної такої справи проблем.

Чудовою ілюстрацією того, з якими проблемами стикаються судді у транскордонних справах про банкрутство свідчать останні судові рішення. Так, в одній із транскордонних справ про банкрутство суд у Гонконзі визнав провадження про реорганізацію боржника, зареєстрованого у Китаї. Важливо зазначити, що це є практично першим випадком застосування таких механізмів у судових провадженнях, порушених у цих юрисдикціях.

У цій справі відразу після такого визнання постало питання, чи буде визнання іноземного провадження у цій транскордонній справі тим способом, що допоможе вирішити колізії правопорядків материкового Китаю та Гонконгу. Міжнародні експерти таке запитання сформулювали таким чином: чи буде така співпраця вулицею з двостороннім рухом.

Як було зазначено, у цій справі суд Гонконгу вперше визнав іноземне провадження, порушене відносно компанії, що розташоване у Китаї. За загальним правилом, таке визнання відкриває широкі можливості для вирішення конфліктів законодавства про банкрутство двох і більше країн, а призначеним судами адміністраторам надаються досить широкі повноваження щодо координації своїх дій.

У зазначеній справі головним завданням адміністраторів було розробка плану реорганізації компанії, що здійснює свою діяльність в обох зазначених юрисдикціях, але головний офіс розташований у Гонконзі.

Необхідно зазначити, що згідно з практикою, що склалась у Гонконзі, суди достатньо легко задовольняють заяви  про визнання іноземних проваджень у справах про банкрутство і практично без з’ясування існування взаємності.

Для прикладу зазначимо, що відповідно до практики, що склалась в Україні, якщо так можна сказати на підставі вивчення двох відомих транскордонних справ, українські суди відмовляють визнавати іноземні провадження у справах про банкрутство, обґрунтовуючи це відсутністю взаємності.

У зазначеній вище справі увагу фахівців у сфері транскордонних банкрутств прикута до того, чи стане таке рішення суду основою для ефективної співпраці на шляху реалізації принципу  взаємності у цій справі. Відомо, що ці відомі механізми не тільки мають формально застосовуватись, а й повинні бути ефективними. Важливим чинником у цій справі має стати позиція суду в Китаї, зокрема щодо його відношення до провадження, порушеного у Гонконзі, та наповнення співпраці реальними діями.

Певною специфікою цієї справи є те, що у провадженні, порушеному в Китаї, ініційована процедура реорганізації відповідно до положень Розділу 8 Закону про банкрутство Китайської Народної Республіки. Місцевий суд призначив групу адміністраторів для управління активами більше 60 компаній, що входять у цю бізнес групу. Саме ці адміністратори ініціювали звернення до суду в Гонконзі з клопотанням визнати процедуру реорганізації.

Суд в Гонконзі, розглядаючи таке звернення, зосередив свою увагу на вивченні кількох ключових аспектів такого правового механізму: процедура має бути колективною і підпадати під дію законодавство про банкрутство, іноземна процедура банкрутства повинна бути порушена в країні реєстрації компанії або там, де вона має центр основних інтересів, а також у цьому випадку таке провадження має підпадати під дію Угоди про співпрацю, підписаної нещодавно Міністром юстиції Гонконгу та головою Верховного народного суду КНР про визнання іноземних судових проваджень у справах про банкрутство за відсутності взаємності. Пояснимо, зазначена угода охоплює лише окремі так звані пілотні райони КНР.

Суд позитивно вирішив щодо перших двох питань навіть за практичної відсутності у Гонконзі аналогічної процедури банкрутства. Стосовно третього питання виникла дискусія, оскільки місце основної діяльності боржника не було охоплено зазначеною угодою. Не зважаючи на це, суд визнав, що взаємність не є ключовою вимогою для визнання іноземного провадження та надання допомоги, що запитується в Гонконзі.

Цікавим для України цей приклад є з однієї важливої причини – взаємність може бути не обов’язковою умовою для суду щодо визнання іноземного провадження.

Насамкінець зазначимо, у цьому контексті досить дивною виглядає практика розгляду аналогічних справ в Україні. Такою практика виглядає з двох причин: по-перше, закон про банкрутство досить своєрідно трактує принцип взаємності і, по-друге, чомусь суди не застосовують спеціальні норми, що мають ключове значення для розгляду справ з іноземним елементом – норми законодавства про міжнародне приватне право, яке ґрунтується на практично протилежній ніж законодавство про банкрутство концепції.