Банкрутство: судова практика. Прецедент, спірний

Прецедент – це правило, встановлене у судовому рішенні, яке стає орієнтовним підходом для судів при вирішенні у подальшому справ зі схожими обставинами. В українській практиці це називається правова позиція, на які потім посилаються при постановленні рішень у справах зі схожими обставинами.

В Україні до правових позицій вищих судів зазвичай прикута увага професійної спільноти, оскільки вони допомагають краще розуміти, як мають застосовуватись правові норми при розв’язанні певних правових суперечок. Разом з тим, це не має виключати можливість уважного вивчення окремих правових позицій судів з точки зору того, наскільки вони коректно уточнюють положення законів у процесі їх застосування, а також, що є більш важливим, чи не змінюють вони закони.

З цієї позиції цікавим видається висновок щодо встановлення стану неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство. В одній зі справ про банкрутство Верховний Суд дійшов такого висновку:

“35. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що питання про те, чи знаходиться боржник у стані неплатоспроможності, чи ні, вирішується судом не за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство, а за наслідками підсумкового засідання суду, на якому виноситься ухвала про санацію боржника чи постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або ухвала про припинення провадження у справі про банкрутство.”.

(Див: постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 913/619/18, http://reyestr.court.gov.ua/Review/85206482).

Здається, є сенс проаналізувати цю правову позицію з тим, щоб з’ясувати, як вона ув’язується з положеннями чинного законодавства.

По-перше, у статті 49 Кодексу з процедур банкрутства “Закінчення процедури розпорядження майном”, в якій йдеться про підсумкове засідання та рішення, що приймаються за його наслідками, не передбачено з’ясування того, “чи знаходиться боржник у стані неплатоспроможності”. Слід зазначити, що мета цієї стадії розгляду справи про банкрутство є дещо іншою. Як зазначено у частині першій цієї статті  у “підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі”. Зрозуміло, що у судовому провадженні на цій стадії розгляду справи про банкрутство завершується перша і важлива процедура банкрутства – процедура розпорядження майном боржника. У зазначеному судовому засіданні розглядаються варіанти вирішення проблем заборгованості боржника, що були розроблені до цього засідання, і має вирішитись доля неплатоспроможного боржника.

По друге, відповідно до положень Кодексу з процедур банкрутства (Кодекс) встановлення стану неплатоспроможності, а саме встановлення того, чи знаходиться боржник у стані неплатоспроможності, вирішується судом за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство, іншими словами, на стадії порушення провадження у справі про банкрутство за результатами підготовчого засідання. Про це свідчать низка положень Кодексу. Так, у ст. 39 “Відкриття провадження у справі про банкрутство“ прямо зазначено, що перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються судом у підготовчому засіданні. У статті 1 Кодексу надається визначення неплатоспроможності, що слугує підставою для порушення судового провадження, – це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами через застосування процедур. Для вирішення проблем неплатоспроможного боржника, які встановлені судом на стадії порушення провадження у справі про банкрутство, і порушується справа про банкрутство.

У частині третій статті 39 Кодексу описується те, як має відбуватись вивчення стану боржника: господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав, а боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість. Після цього вводиться перша процедура банкрутства – розпорядження майном боржника (частина восьма статті 39), що передує обрання у підсумковому засіданні наступної судової процедури – санації чи ліквідації.

По-третє, у разі такого розуміння алгоритму дій у судовій справі (“чи знаходиться боржник у стані неплатоспроможності, чи ні, вирішується судом ... за наслідками підсумкового засідання суду”) виникають запитання, а що ж має стати причиною порушення судового провадження у справі про банкрутство та що суд вивчав на стадії прийняття рішення за заявою особи про порушення справи про банкрутство? До того ж, залишається не зрозумілим, загалом про що була справа, якщо на початку невідомо, чи є боржник неспроможним виконати свої зобов’язання? Крім того виходить, що протягом 115 днів після порушення справи і проведення процедури розпорядження майном боржника йде підготовка до встановлення, “чи знаходиться боржник у стані неплатоспроможності”.

По-четверте, висновок Верховного Суду не зовсім узгоджується з логікою порушення судового провадження та розгляду справи про банкрутство на перших етапах вирішення проблем заборгованості боржника, який не взмозі виконати свої майнові зобов’язання із наявного майна. Достатньо нагадати, що до підсумкового засідання у судовому провадженні у справі про банкрутство відбувається низка важливих юридично значимих дій, а саме публікація про порушення справи про банкрутство, інвентаризація майна боржника і формування конкурсної маси, введення мораторію і призначення арбітражного керуючого для нагляду за розпорядженням майном боржника, вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів (заборони, арешт майна), запрошення усіх кредиторів вступити у судову справу, з’ясування вимог кредиторів та складання реєстру вимог кредиторів, визначення кількості голосів конкурсних кредиторів, скликання зборів кредиторів та утворення комітету кредиторів тощо. Не зовсім логічним виглядає те, що тільки після цього суд приступає до з’ясування того, чи може боржник виконати свої зобов’язання. Важливо також зазначити, що існує поширена точка зору про те, що порушення справи про банкрутство практично і є визнанням факту неспроможності особи з встановленням особливого режиму майна боржника та зміни у правовому положенні боржника.

Насамкінець зазначимо, що за загальновідомими правилами розгляду справи про банкрутство та відповідними теоретичними концепціями, справа про банкрутство порушується після вивчення майнового стану боржника та перевірки того, чи дійсно особа є неспроможною виконати свої майнові зобов’язання із наявного у нього майна. Хочеться також нагадати, що у своїх численних публікаціях вже близько 20 років я намагаюсь донести думку про те, що логічним було б починати розгляд справи про банкрутство особи з визнання її неспроможною, як це робиться в низці країн світу. Пояснення просте: головною подією у такій категорії справ є визнання юридичного факту неспроможності особи, а потім починається одна із відомих у світі процедур банкрутства – реорганізації особи з метою відновлення платоспроможності чи ліквідації майна банкрута.