До статей

Сергій Боярчуков: Треба показувати цінність СРО для спільноти арбітражних керуючих

18 лютого, 2021
Думки
Сергій Боярчуков: Треба показувати цінність СРО для спільноти арбітражних керуючих

7 лютого було створено Раду арбітражних керуючих міста Києва. Лідер та голова Ради Сергій Боярчуков розповів інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» про результати їхньої роботи за минулий рік та про нові цьогорічні цілі та завдання у роботі київського осередку арбітражних керуючих.

Минув рік роботи Ради арбітражних керуючих міста Києва. Враховуючи, що цей рік був важкий -  карантин, локдаун – що вдалось зробити Раді за рік? І що - не вдалось?

Локдаун став стимулом шукати нові підходи комунікацій між членами київського осередку арбітражних керуючих. Він змусив нас вибудувати нову сучасну систему комунікацій, яка дозволила оперативно приймати рішення навіть в умовах карантину. На допомогу прийшли електроні засоби зв’язку, які ми стали активно використовувати у своїй роботі: телеграм-канал, додаток Zoom та інші рішення. Сьогодні щоб зібрати засідання Ради нам потрібно лише підгодини-година. З гордістю можу сказати, що нам вдалося налаштувати реально робочий та ефективний механізм комунікацій.

Що стосується ефективності роботи Ради Києва, сьогодні досить складно його оцінити, оскільки цей рік ми фактично провели у пошуках точки прикладання сили. Я вже говорив про те, що незадоволений ефективністю прийняття рішень керівництвом центральної Ради саморегулівної організації арбітражних керуючих. На моє переконання, вона нічого не робить. Це заважає працювати й регіональним осередкам. Тому об’єктивно, ми за рік зробили менше, ніж могли.

Та попри все нам є чим пишатися. Зокрема, ми розробили власну концепцію Комітету контролю й запропонували її на розгляд центральної Ради. Автором цієї концепції став мій заступник у Раді - Григорій Шевченко. Головна її ідея полягає у тому, щоб створити з найдосвідченіших фахівців Комітет контролю в СРО, який би перевіряв роботу керівників регіональний відділень. Натомість перевірки арбітражних керуючих на місцях мали б проводити Комітети контролю, створені на рівні регіонів.

Наразі, наша пропозиція не була підтримана. Хоча я досі впевнений, що така система контролю революційна, ефективна та виважена. Сподіваюся, що Рада прислухається до наших пропозицій. Ще є час та можливість це зробити. Нажаль центральна Рада прийняла компромісне рішення, чим «знизила градус» цього питання. Що отримали в результаті? Тотальну зміну риторики Міністерства юстиції, яке вже не хоче віддавати функції контролю нашій СРО.

Ми також можемо похвалитися тим, що Рада Києва - перша і єдина, яка спробувала розглянути дві скарги з приводу етики арбітражного керуючого. Чому спробувала? Існуючі норми Кодексу етики не дозволяють нам їх розглядати. Але саме на цих засіданнях народились кілька тез і думок, що дозволили нам виступити з ініціативою написання нового Кодексу етики.

Також Раді Києва доводилося розглядати і звернення на дії або бездіяльність арбітражних керуючих. Зокрема, було одне звернення від Національного банку України.

Ще Рада Києва надала кандидатури до науково-консультативної ради СРО. Ми подавали цілий список ретельно відібраних кандидатів, які мають наукові звання та авторитет серед колег.

Ну і, звичайно, мали власну чітку та аргументовану позицію під час обговорення питання формування бюджету СРО та встановлення розміру майбутніх внесків. Питання грошей – це важливе інституційне питання. До тих варіантів бюджетів, які розглядали в Раді, особисто у мене є питання. Я думаю, що в цьому році питання бюджету буде найголовнішим.

А якщо бюджет не буде прийнятий?

Я висловлю свою особисту думку, як арбітражного керуючого, як пересічного члена спільноти, а не як голови Ради Києва або голови комітету Асоціації адвокатів з питань банкрутства. Моя особиста думка така: в нинішній ситуації говорити про внески на формування бюджету СРО – некоректно взагалі.

Чому?

Я звик поводитися на ринку так: перш ніж продати будь-яку послугу, я повинен показати, що вона потрібна і конкурентоспроможна. Я не хочу (і це одне з моїх правил поведінки на ринку) нав'язувати свої послуги, навіть якщо мені здається, що вони доречні. Проводячи аналогії, можу сказати: СРО ще не довело свою цінність для спільноти арбітражних керуючих.

Якою тоді має бути СРО, щоб арбітражні керуючі платили внески?

Мої колеги, думки яких я поважаю, на питання «давайте платити гроші», відповідають: «а за що?». Якщо таке питання взагалі народжується, то пояснювати, чому треба платити внески вже некоректно. Це питання свідчить про те, що колеги не відчувають необхідності у СРО. Звісно, можна електронним голосуванням загнати арбітражних керуючих, що називається "у стійло", прийняти потрібне рішення й зобов'язати його виконувати... Але це несправедливо. Я впевнений, що мало прийняти рішення про розмір внесків, потрібно ще щоб люди їх платили. А це станеться лише за умови коли більшість арбітражних керуючих побачать важливість і потрібність організації.  Тоді всі будуть платити внески. З іншого боку, приймемо ми рішення, а внески платити не будуть – що тоді? Виганяти «боржників» з професії?

Над чим в цьому році доведеться попрацювати і СРО і Раді Києва?

Ми продовжимо активно працювати над підвищенням іміджу професії арбітражного керуючого. Й в цьому питані дуже важливо дотримуватися принципу чесності. Неможливо говорити про будь-яку самодостатню професію й уникати теми зловживань. Тільки чесність у цьому питані дозволить підвищити якість нашої роботи.

Особисто я вважаю, що нам взагалі потрібно забути слово «конфіденційність». Всім відомі успішні кейси, але мало хто говорить про свої прорахунки. А вони є й це факт. Однак, як тільки ти намагаєшся чесно розібратися в ситуації, тебе одразу зупиняють словами «конфіденційна інформація».  Я взагалі не розумію, чому всі матеріали дисциплінарних проваджень – це конфіденційна інформація? Це ж частина судових кейсів, які повинні бути відкриті для громадськості. Адже до суду завжди можуть прийти вільні слухачі, послухати думки сторін. Тому про будь-яку «конфіденційщину» у нашій професії по великому рахунку говорити не можна.

Коли ми будемо розуміти, що наші кейси і наші документи можуть бути публічними, тоді ми будемо думати про своє обличчя: як я буду виглядати по відношенню до своїх колег.  Й ще, я впевнений, що тільки відкривши всю інформацію, можна говорити про будь-яку моральну відповідальність арбітражних керуючих.

Хочу уточнити, потрібно не так забути про конфіденційність, як припинити за нею ховатися. Я не втомлююся наводити приклад кейса Руслана Бандуристого. Він нічого не приховував й надав Раді Києва всю свою документацію по справі. Ми не знайшли жодного порушення його як професіонала. Й саме цей випадок, відмова Бандуристого від конфіденційності – це його захист. Тому на нього і "наїхати" ніхто не може.

А Ви не боїтеся нажити ворогів, тому що відкриття всієї інформації й відмова від конфіденційності  – дуже непопулярна тема?

Але ми ж говоримо про побудову професії, про її етичні стандарти. Так давайте будемо чесними до кінця. Взагалі, коли ми ініціювали написання нового Кодексу з етики, я думав, що у мене буде ліс рук з бажаючих взяти у цьому участь і нам доведеться проводити конкурс на кращого автора. Й для мене стало справжнім здивуванням, що ця тема мало цікавить співтовариство. Я не знаю чому. Може, бояться? Але ж коли ми будемо говорити про етику, коли ми буде намагатися робити все публічно, то тоді у нас з'явиться мірило, за допомогою якого кожен зможе відповісти на питання: а чи я етичний? І тільки тоді у нас з'явиться можливість якісного зростання професії.

Взагалі, чого боятися, якщо ти чесний? Може існує побоювання, що твої колеги будуть некоректно розглядати скарги на тебе? Якщо так - тоді питання в іншому.  Треба думати кого ти обираєш в представницькі органи. Не голосуй за кандидатів на прохання гарного друга. 10 разів подумай перш ніж віддати за когось свій голос. Тоді у керівництві будуть дійсно чесні та достойні люди.

Ви виступали проти незаконності заочного опитування і голосування за бюджет СРО ...

(Сміється…) Мене колеги буквально тримають за руки і благають не позиватись до суду, аби визнати результати цього так званого «з'їзду» незаконними. Я погоджуюся з ними лише тому, що там не було прийнято жодного значущого рішення. Але це – жахливий прецедент. Жахливий! Адже на сьогодні існує нелегітимний порядок заочного опитування, який не відповідає статутним документам самої СРО. Моя позиція незмінна - не можна приймати в СРО рішення з політичних міркувань. Оскільки більшість з нас – юристи, ми це добре розуміємо. У нас є статутні документи, в яких чітко прописаний порядок скликання зборів і порядок прийняття рішень й їх треба чітко дотримуватися.  А всі ці розповіді, що збори зібрати неможливо – це казка! Я вчора був у кінотеатрі і там у залі було не менше людей, ніж на нашому установчому з'їзді. А якщо у когось організаційно не виходить людей автобусом підвезти на з'їзд – це інше питання. Це зовсім не означає, що з'їзд арбітражних керуючих не можна зібрати.

Над чим будете працювати в цьому році, які принципові питання лобіювати?

Я засмучений тим, що градус обговорення всього, що відбувається у СРО, зараз дуже низький. Будемо відверті, минулий рік розчарував професійну спільноту. Згадаємо, коли тільки-но відбулися установчі збори, всі були на підйомі. Всі чекали від СРО якогось божевільного прориву, що ось ми зараз побіжимо... А побігли «продавати квитки» колегам у нелегітимний спосіб. Це я про внески в СРО.

В найближчих планах Ради Києва – виробити дієвий механізм надання невідкладної правової допомоги арбітражним керуючим. Ми починали це робити і провели опитування серед арбітражних керуючих Києва. Для мене це стало справжньою несподіванкою реакція на цю ініціативу. Ми чули від колег: нам така допомога не потрібна. Чому? Ми і так адвокати і нас захистить Рада адвокатів. Інші говорили про конфіденційність, адже розуміли – доведеться показати в чому насправді полягає проблема. Тож таке відчуття, що спільнота не дуже чекає на подібний Комітет. Можливо арбітражні керуючі так насторожено висловилися тому, що не дуже вірять у саму СРО, як інституцію в цілому. Вони зараз краще звернуться за захистом до Ради адвокатів, а не у власну СРО.

Арбітражні керуючі не завжди праві. Якщо Рада отримає документи, з яких випливає, що арбітражний керуючий дійсно не правий, то як вона буде діяти?

Якщо представник нашої спільноти зіткнувся зі свавіллям правоохоронних органів, або терміново потребує правової допомоги, ми повинні підставити йому плече. Ми всіляко заохочуємо подібні звернення і готові підтримати кожного. Проте ми – не суд, і тільки суд буде вирішувати хто правий і хто винний.

Коментарі
Додати коментар