Юліан Хорунжий: Законопроект №4398 є доволі небезпечним
Старший партнер Ario Law Firm, один з розробників Кодексу України з процедур банкрутства Юліан Хорунжий в ексклюзивному коментарі інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» прокоментував законодавчу ініціативу щодо врегулювання проблеми валютних позичальників-боржників.
Якщо давати загальну оцінку законопроекту №4398, то, вважаю, що він є доволі небезпечним і для валютних позичальників, і для банків, і для системи гарантування вкладів фізосіб.
Так, цілу низку питань викликають запропоновані зміни до Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства.
Зокрема, пропозиція щодо доповнення п.5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу абзацом другим. Він передбачає спрощення провадження у справі по валютній іпотеці. Цим абзацом зазначається, якщо єдиним кредитором є забезпечений кредитор та боржник не має інших активів, окрім квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім’ї боржника, що перебувають в іпотеці забезпеченого кредитора, то в такому випадку арбітражний керуючий не призначається та «господарський суд затверджує план реструктуризації без застосування ст.126 цього Кодексу, за умови відповідності плану реструктуризації вимогам цього пункту».
Але, що саме мав на увазі законотворець, не зрозуміло. Яким чином суд на цій стадії зможе отримати достовірну інформацію про те, що у фізичної особи дійсно лише один кредитор та у боржника не має інших активів? Не ясно, які саме положення статті 126 не застосовуються та чи застосовуються положення ст. 126 про те, що план реструктуризації подається до господарського суду після формування представницьких органів, або ж план реструктуризації може бути затверджено судом і до цього часу – одразу після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Річ у тім, що на момент звернення боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі ані суду, ані забезпеченому кредитору, а нерідко і навіть боржнику-фізособі достеменно не відомо про кількість кредиторів та розмір їх вимог.
Видається дивним і формулювання “боржник не має інших активів окрім квартири або житлового будинку”. Тобто у боржника немає навіть холодильника? Звучить дещо неправдоподібно.
Взагалі, до завершення перевірки декларацій про майновий стан боржника зробити висновок про те, чи є житло його єдиним активом – неможливо. При цьому, за такою спрощеною процедурою боржник так чи інакше не звільняється від подання декларацій. І це, своєю чергою, наводить на наступне питання: а хто саме здійснюватиме таку перевірку? Відповідно до законодавства це має бути арбітражний керуючий, а згідно з проектом закону №4398 арбітражний керуючий не призначається.
Таким чином, достовірна інформація про кредиторів, розмір їх вимог, про майно боржника відсутня як на стадії звернення боржника до суду, так і на стадії підготовчого засідання. При цьому, суду ухвалювати рішення про призначення чи непризначення арбітражного керуючого необхідно якраз саме в стадії підготовчого засідання.
Також пропонованим абзацом зазначається, що боржник має право подати заяву без визначення особи арбітражного керуючого. Але таке формулювання не дає суду відповіді на питання: а чи потрібно авансувати основну винагороду арбітражному керуючому, адже жодним іншим положенням пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ не передбачено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не мають додаватись докази авансування винагороди арбітражного керуючого. Крім цього, відповідно до норм Кодексу, у разі, якщо боржник не подав кандидатуру арбітражного керуючого, то призначення арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією здійснюється господарським судом самостійно з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, у порядку, що діяв до дня введення в дію Кодексу з процедур банкрутства, шляхом застосування автоматизованої системи.
Виходить, суд не матиме іншого варіанту, окрім як залишити таку заяву без руху або застосувати приписи абзацу 5 п.2.1. Прикінцевих та перехідних положень щодо наслідків неподання фізособою-боржником кандидатури арбітражного керуючого. Наведене вище означає, що у випадку, якщо фізична особа матиме намір використати цей абзац при зверненні із заявою, відкриття провадження у справі буде неможливим.
Ще одна пропозиція – зміни до 2 абзацу Прикінцевих та перехідних положень. Зокрема, пропонується наступна редакція: “У разі якщо боржник до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність частково погасив кредит (суму основного боргу та нарахованих процентів), розмір вимог забезпеченого кредитора, які підлягають погашенню відповідно до цього пункту, зменшується пропорційно до частини кредиту, погашеної боржником”.
Не виключаю, що пропонуючи таку зміну, законотворець мав на увазі, що з метою зменшення сум боргу, які підлягають оплаті, сплачені боржником відсотки за користування кредитом мають включатись до тіла кредиту.
Однак, по факту, такою зміною законотворець вніс нове тлумачення слова “кредит”, визначивши, що кредитом є сума основного боргу та нараховані відсотки. Цілком можливо, що при розрахунку пропорції, в якій вимоги забезпеченого кредитора мали б підлягати зменшенню, суди трактуватимуть традиційно, а тому це може призвести до значного збільшення боргового навантаження на позичальників.
Наприклад, позичальник отримав кредит у банку у 2007 році, а через 2 роки перестав виконувати взяті на себе зобов’язання через фінансову кризу. Проценти продовжують накопичуватися до сих пір (до 2021 року), а відповідно постійно зростає і сума боргу. За логікою же запропонованої зміни, зменшення вимог забезпеченого кредитора буде відбуватись не від початкової суми, яка була станом на 2009 рік – момент, коли позичальник перестав обслуговувати кредит, а від тієї, що є станом на 2021 рік, тобто більшої в рази – скажімо, не від 50 тис дол США, а вже від 100 тис дол США.
І навіть, якщо парламентарі погоджуються з прирівнянням погашення тіла кредиту до відсотків, то редакція цього абзацу потребує зміни для ясності та однозначності її застосування.
Наступне доповнення п.5 Прикінцевих та перехідних положень: у разі недостатності доходів боржника для виконання умов реструктуризації та проживання боржника в квартирі або житловому будинку за рішенням господарського суду може бути встановлена мінімальна сума щомісячного виконання плану реструктуризації.
Тобто відповідно до запропонованих змін, у разі якщо боржник не має фінансових можливостей погашати вимоги забезпеченого кредитора на умовах, передбачених цим пунктом, господарський суд за клопотанням боржника може встановити мінімальну суму щомісячного виконання плану реструктуризації до моменту повного погашення реструктуризованого зобов’язання або переходить до наступної процедури.
Виходить, законодавець замість того, щоб змінити принципи реструктуризації (строк реструктуризації та відсоткову ставку) вирішив змінити суму щомісячного платежу по плану реструктуризації. Вважаю це докорінно не правильним. У підтвердження наведу приклад з практики. Так, відповідно до плану реструктуризації погашенню підлягає сума у розмірі 40 тис. дол. з відсотковою ставкою (згідно з індексом UIRD) - 8,5%, строк реструктуризації – 15 років. За ануїтетною схемою місячний платіж орієнтовно складає 11 000 грн, з яких погашення тіла кредиту в перші місяці становитиме 3 000 грн та 8 000 грн – проценти. Законодавець же пропонує не змінювати ці цифри, а сплачувати, наприклад, 5 000 грн. В результаті, цієї суми не вистачить на сплату процентів, тіло реструктуризованого кредиту не буде погашатись взагалі, борг за відсотками зростатиме, а термін виконання плану реструктуризації розтягнеться на десятиліття. Замість того, щоб зменшити або анулювати відсотки взагалі та (або) збільшити тривалість реструктуризації, та (або) збільшити суму боргу, яка підлягає прощенню, законодавець пропонує позичальнику довічне боргове рабство.
Ще одна зміна, яку пропонує законопроект №4398 – виключити з КУзПБ п. 4 ч. 7 ст.123 та останній абзац п.5 Прикінцевих та перехідних положень, які встановлювлюють можливість валютним позичальникам вийти з процедури неплатоспроможності у випадку, якщо фізособа не має можливості здійснювати погашення боргу відповідно до плану реструктуризації без обов’язку визнання такої особи банкрутом. Взамін цим нормам, проектом закону пропонується, що суд або встановлює мінімальну суму щомісячного погашення, або (за умови відсутності клопотання боржника про встановлення такої суми чи відхилення цього клопотання судом), суд визнає боржника банкрутом.
Безумовно, це зменшить гарантії боржників та матиме наслідком збільшення кількості банкрутів. Вочевидь, така зміна філософії Кодексу пов’язана із ще однією пропозицією щодо можливості виключення судом зі складу ліквідаційної маси «майна боржника, що складається з житла, яке є єдиним місцем проживання сім’ї боржника», що є предметом іпотеки. Однак така пропозиція є надзвичайно небезпечною, особливо враховуючи сучасний стан судової системи.
Річ у тім, що можливість виключення зі складу ліквідмаси іпотечного житла розповсюджується на всі кредити, а не лише щодо валютних позичальників, які отримали валютний кредит до фінансової кризи 2008 року. Окрім цього, законопроектом не передбачено жодних підстав та обмежень для такого виключення, зокрема, які стосуються особи позичальника, його майнового стану, вартості житла тощо.
Так, якщо в цивілізованих країнах передбачено, що з метою забезпечення житлових прав позичальника, предмет іпотеки може бути проданий, але взамін придбано більш дешеве житло, наприклад, у віддаленому районі міста, то Україна пропонує позбавити іпотекодержателя взагалі будь-яких прав на повернення виданого кредиту. А це, своєю чергою, негативно позначиться на розвитку іпотечного кредитування.
Ще одна пропозиція законопроекта - доповнити статтю 51 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” новою частиною 19, відповідно до якої Фонд гарантування вкладів зобов’язаний запропонувати позичальнику погасити заборгованість за сумою не меншою від оціночної вартості активу.
Вважаю її беззмістовною, тому що загальна сума заборгованості позичальника за кредитом буде становити і так не менше вартості квартири. Можливо законодавець мав на увазі “не більше вартості” , але у такому випадку виникнуть ризики зловживань корпоративними клієнтами, оскільки ця частина стосується абсолютно усіх боржників як платоспроможних, так і неплатоспроможних, як юридичних, так і фізичних осіб.
Коментарі
Статті за темою
- Думки 11 грудня, 2023
Фраудаторні правочини: ефективний механізм для кредиторів чи час для боржника
- Думки 28 вересня, 2023
Захист України від інвесторів. Як народний депутат грає проти приватного бізнесу?
- Думки 07 квітня, 2023
- Думки 07 квітня, 2023
Артур Мегеря: ВРУ внесла важливі зміни до Кодексу України з процедур банкрутсва