Вадим Маковій: Пандемія VS банкрутство

Вже більше року Україна перебуває в карантині і це мало б викликати справжнє цунамі з банкрутств, однак статистичні дані свідчать про те, що все ще попереду.

Проаналізувавши інформацію з офіційного сайту Верховного Суду та Порталу відкритих даних можна підбити певні підсумки «карантинного» року. Дані з вищезгаданих джерел дещо різняться тому буде використана інформація з Порталу відкритих даних.

Отже, з початку березня 2020 року по кінець березня 2021 року було відкрито провадження у 706 справах про банкрутство, в середньому це 54 нові справи на місяць. При цьому стабільне зростання кількості нових справ спостерігається з грудня 2020 року, в середньому 75 справ на місяць.

Для порівняння візьмем кількість справ, провадження в яких було порушено з 2015 по 2019 рік. Отже, статистика така: 2015 рік – 6859 справ; 2016 рік – 1491 справ; 2017 рік – 1413 справ; 2018 рік – 873 справ; 2019 рік – 794 справ.

Важливими, при аналізуванні даних показників, є факт набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства.

Відтак, в статистику до 21.10.2019 року потрапили справи, які порушувались відносно фізичних осіб-підприємців, та справи, які порушувались за скороченою процедурою відповідно до ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Не складно зробити висновок, що після 2015 року кількість справ зменшилась майже в п’ять разів, а після 2017, ще на половину. При цьому зовнішніх чинників, на кшталт пандемії, в цей період не спостерігалось.

Таким чином,  якщо порівняти статистику за 2019 рік і за «рік карантину», то різкої зміни цифр ми не побачимо. Отже,  статистика свідчить, що кількість банкрутств, в період карантину особливо не відрізняється від показників за попередній період.

Однак, чи означає це, що бізнесу та суспільству карантинні обмеження пішли на користь? Звичайно, що ні, адже з логічної точки зору будь-які обмеження та стримування негативно впливають на економіку і розвиток, що в подальшому призводить до фінансових проблем і неплатоспроможності.

Майже у будь-якого процесу є свій побічний ефект. У випадку з глобальним негативним впливом пандемії на бізнес ми маємо побічний ефект у вигляді компаній, яким карантин пішов на користь. При цьому не так важливо з чим це пов’язано, чи то зі специфікою бізнесу, чи то з успішними управлінськими рішеннями, таких випадків, так чи інакше, значно менше ніж тих, по кому пандемія завдала критичного удару.

Чому ж тоді за таких умов в країні не розпочався «бум» банкрутств?

На мою думку відповідь доволі очевидна і пов’язана вона з запровадженням 17.10.2020 року мораторію на відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів з вимогами до боржника, що виникли з 12 березня 2020 року.

До того ж зазначена заборона буде діяти, ще протягом 90 днів після скасування карантину.

Завдяки мораторію ми фактично і не можемо побачити реальних наслідків впливу пандемії на бізнес, адже кредитор фактично не може звернутись до суду із відповідною заявою, якщо його вимоги до боржника виникли в період карантину. І тут вже не є визначальним чи пов’язано невиконання зобов’язань з карантином, чи воно є результатом навмисних дій недобросовісного боржника.

Чому ж тоді боржники самостійно не розпочинають процедуру банкрутства?

І цьому також є пояснення. Тут на мою думку можна виділити дві категорії боржників:

Перша – це добросовісні боржники, фінансові труднощі яких викликані безпосередньо пандемією, і процедура банкрутства для них є занадто витратною та складною. Так як, окрім авансування винагороди арбітражному керуючому, потрібно залучити спеціаліста, який зможе належним чином підготувати заяву про відкриття провадження та зібрати доволі значний пакет документів до неї, а також не потрібно забувати про необхідність проходження податкової перевірки.

Така категорія боржників або не знає про існування процедури банкрутства взагалі або, оцінивши всі за і проти, чекає на кращі часи.

А от друга категорія - це більш обізнані суб’єкти, які можуть використовувати мораторій для уникнення відповідальності за недобросовісні дії. І ось чому.

Як відомо, правочини вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

При наявності в недалекій історії боржника сумнівних правочинів, мораторій дає чудову можливість, без пресингу зі сторони кредиторів, перечекати 3 роки після вчинення правочину і убезпечити його від оскарження в майбутньому.

Це саме стосується і випадків коли під захистом мораторію змінюються власники та керівники бізнесу на номінальних осіб, після цих змін у підприємства раптово виникають «фінансові труднощі» і за таких умов притягнення реальних власників та керівників до субсидіарної чи солідарної відповідальності фактично стає неможливим.

Також необхідно не забувати, що на статистку вплинув і запроваджений разом з Кодексом України з процедур банкрутства мораторій на банкрутство держаних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків.

Очевидно, що перелічені мною причини відсутності значної кількості банкрутств є не єдиними, і напевно, такій поведінці ринку існують додаткові пояснення. Водночас не треба орієнтуватись на показники 2015 року, адже саме в той період свого логічного кінця добігла епоха конвертаційних центрів та створених ними фіктивних підприємств, а також багато банкрутств того часу були наслідком глобального кредитування в минулому.

Я впевнений, що після завершення карантину кількість банкрутств в країні зросте, що звичайно не дуже весело, адже значна кількість з них, нажаль викликана саме пандемією.

Не можливо у даному питанні активності ринку банкрутства не проаналізувати ситуацію з процедурами неплатоспроможності фізичних осіб.

Статистика в даному випадку буде наведена без порівняння з іншими періодами, адже ця процедура зовсім молода, і на превеликий жаль вона розпочала своє існування майже одночасно з пандемією. За такого збігу обставин не можливо об’єктивно проаналізувати ефективність нового інституту та його недоліки, однак,  деякі аспекти можна оцінити вже сьогодні.

Отже, з початку березня 2020 року по кінець березня 2021 року було відкрито 232 справи про неплатоспроможність фізичних осіб. Тут, як і у випадку з юридичними особами, певна активність спостерігається з грудня 2020 року, кількість справ в цей період збільшується майже в 3 рази.

Збільшення кількості відкритих справ починаючи з грудня теоретично можна пояснити адаптацією суспільства до нових реалій та традиційного ефекту закінчення календарного року. В 2021 ж році це можна пояснити зменшенням офіційного рівня захворюваності та відповідно послаблення психологічного тиску на суспільство.

Однак, все може бути більш прагматично. Просто правники побачили в процедурі неплатоспроможності дійсно дієвий механізм позбавлення від боргів і все активніше пропонують його своїм клієнтам.

Але 30-40 нових справ на місяць, це в принципі ніщо при чисельності населення в Україні більш ніж в 41,5 мільйонів, половина з якого, згідно оцінок міжнародних організацій, знаходиться за межею бідності, що в значній мірі ускладнено і пандемією.

Так чому ж це не працює належним чином?

З практики можна зробити декілька висновків:

1. Рівень обізнаності населення, щодо можливості застосування механізму банкрутства для очищення від боргів, є настільки мінімальним, що більшість людей це слово чули лише в закордонних фільмах і то майже всі герої стрічок не схожі на середньостатистичного українця і боргові зобов’язання у них виникли не через кредит на мікрохвильову, а через афери, махінації і недобросовісних партнерів по бізнесу.

Цю проблему об’єктивно не так легко вирішити, адже вона потребує багато часу та активної роботи над популяризацією банкрутства в суспільстві. Насправді багато адвокатів і арбітражних керуючих доволі жваво працюють над цим питанням, при цьому не стоять осторонь і Міністерство юстиції і НААКУ. Однак, плодами таких трудів на сьогодні є лише 30-ть справ на місяць.

2. Для заможних людей процедура неплатоспроможності - це перш за все репутаційні ризики. Бізнес партнери навряд чи радо відреагують на неплатоспроможність свого контрагента. До того ж, багато хто з них може сприйняти це як слабкість, і будуть всіляко «допомагати» боржнику з розподілом його бізнесу.

Також, в таких випадках важливим є те, що у «великих боржників» є у власності (прямо чи опосередковано) істотні активи. Процедура неплатоспроможності може їх поставити під удар, що звичайно не потрібно боржнику. Для нього краще постійно судитись і нікому нічого не віддавати, адже як відомо «борги віддають тільки боягузи ».

3. Остання категорія - це ті люди, яким процедура неплатоспроможності підходить, і більш того вона їм дійсно потрібна, однак, її вартість є непосильною. Так як, окрім авансування винагороди арбітражному керуючому, потрібно заплатити і адвокату за підготовку і супроводження процесу. Процедура банкрутства фізичної особи є доволі складною та багатогранною, пересічний громадянин навряд чи зможе самостійно підготувати всі необхідні документи та домогтись відкриття провадження у справі. А в разі, якщо йому це вдасться - він навряд чи прорахує всі можливі ризики і на нього буде чекати неприємний сюрприз - в кращому випадку суд просто закриває провадження у справі.

Однак, про таку категорію боржників не забуває Міністерство юстиції України, нещодавно в своєму інтерв’ю Валерія Коломієць анонсувала ідею «адміністративного банкрутства фізичних осіб». Це дійсно важливий і соціально необхідний інструмент, але на мою думку в ньому є і свої «підводні камені». Одним з них є так званий «фільтр добросовісності», без якого така адміністративна процедура дозволить приховати статки і правочини боржника, що в свою чергу збільшить корупційні ризики такої адміністративної процедури.

Що я маю на увазі, говорячи про «фільтр добросовісності»? Це, перш за все, детальний аналіз фінансової активності боржника та членів його сім’ї за три роки до початку процедури. Тут і робота з реєстрами і з банківськими виписками і з інформацією від державних органів влади. Навряд чи це можна реалізувати програмно, тому все потрібно робити вручну. І тут виникає питання, хто буде цим займатись і за чий кошт? Боржник за це платити не буде (в цьому і полягає суть адміністративної процедури), тоді за це заплатить держава, але не арбітражному керуючому, а певному спеціалісту в умовному ЦНАПі.

Якщо ж питання фінансового скринінгу боржника, все ж таки вдасться вирішити, так от при виявленні сумнівних правочинів без судової процедури ніяк, а тут напевно і арбітражний керуючий стане в нагоді і хто йому заплатить за роботу?

Однак, якщо допустити, що «адміністративна процедура» буде спрощена і позбавлена «фільтрів добросовісності», то виникає питання справедливості. Тобто, заборгувавши до 180 тис. грн. правочини боржника не мають ознак сумнівності, а заборгувавши 181 тис. грн. – готуйся до тотальної перевірки і оскарження всього на світі.

Підсумувавши зазначу, що ідея справді цікава, однак супутні ризики здатні її залишити в статусі ідеї назавжди.

Я також маю сподівання, що всі зміни до Кодексу України з процедур банкрутства, які зараз очікують розгляду у Верховній Раді, не призведуть до ще більшого «локдауну банкрутства в Україні», і нові страшні астероїди під назвою мораторій пролетять повз.