До статей

Сергій Боярчуков: Перевірки використовуються, щоб зняти АК зі справи

15 вересня, 2021
Думки
Сергій Боярчуков: Перевірки використовуються, щоб зняти АК зі справи

Голова Ради АК м. Києва Сергій Боярчуков в ексклюзивному коментарі інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» висловив свою думку щодо якості перевірок АК співробітниками територіальних управлінь юстиції.

На вашу думку, які найболючіші проблеми виникають під час перевірок АК співробітниками територіальних управлінь юстиції?

Історично склалося так, що перевірки роботи АК в нашій галузі часто використовуються як певна «зброя», покликана зняти АК зі справи. Весь жах цієї ситуації полягає у тому, що той, хто вирішив змістити АК з посади в конкретній справі, насправді «цілиться» у найважливіше – в результаті перевірки виникає загроза позбавлення свідоцтва на право заняття цією діяльністю як такою – бути арбітражним керуючим.

Наскільки сильно помилки перевіряючих можуть заважати роботі АК?

В цьому випадку перевіряючий з територіального управління юстиції стає на кшталт представника правоохоронних органів. Ти й відмовити йому не можеш, тому що він має повноваження здійснити перевірку твоєї діяльності. Та водночас ця перевірка потребує дуже багато часу та нервів, адже будь-яка перевірка виводить людину із зони комфорту та викликає великий стрес.

Крім того, у більшості випадків арбітражному керуючому відомо, чому його перевіряють й з якого підприємства його хочуть «збити». Й використання перевірок в якості такої «зброї» - головна причина, чому це питання таке болюче для всієї професійної спільноти.

Чи завжди перевірка АК – це спроба «збити» його зі справи?

Звісно, ні. Але я вважаю, що практично будь-яка позапланова перевірка АК – це спроба «збити» його зі справи.  Перевіряючий приходить з чітким завданням – знайти порушення. Ми знаємо багато прикладів, коли серед порушень АК вказуються помилки у ведені діловодства. Приміром, неправильно було зроблено відступи на полях у журналі реєстрації кореспонденції або десь на шафі не вистачає замочка. Як на мене – це дикість, але вона прописана в нормативних документах Міністерства юстиції, які кожен АК має дотримуватися.

Яким ви бачите рішення цієї проблематики?

Якщо чесно, мене дещо дивує поведінка професійної спільноти АК. З одного боку – вони бояться перевірок. З іншого – вони не хочуть брати систему перевірок у свої руки. Я цього не розумію зовсім. Якщо ти боїшся – візьми цей процес під контроль й перестань боятися. Якщо не хочеш брати у свої руки – це означає лише одне: значить, не така вже й болюча ця проблематика для професійної спільноти, на яку треба звертати увагу.  

Тому у мене зараз немає однозначної відповіді, «як має вирішуватися питання з перевірками».

Я вже читав опубліковані на вашому порталі думки колег з цього приводу. Одні говорять, що співробітники Міністерства юстиції некомпетентні. Співробітники Мін'юсту стверджують, що вони дуже навіть компетентні. Все це зрозуміло, адже завжди є місце людським помилкам.

Але я хотів би звернути увагу на інше. Я повністю згоден з тезою, яку я вже висловлював раніше, що матеріали дисциплінарних комісій й перевірок, які до них призвели, повинні бути у публічному доступі.  Я щиро не розумію, чому з цього роблять таємницю. Там немає жодних таємниць й не може бути, тому що це пов’язано з судовим процесом. А судовий процес у нас, як всім відомо, відкритий.  На судове засідання може прийти будь-хто й послухати, що там відбувається.

Навіщо робити інформацію щодо перевірок АК публічною? Я вважаю, що це дуже суттєво знизить кількість зловживань у цьому питанні. А ще зведе нанівець можливість сидіти в «тихій норці» й безкарно звинувачувати арбітражного керуючого в тому, чого він не робив. Також, якщо перевіряючий говорить на біле - чорне, в арбітражного керуючого з’явиться можливість надати цьому факту публічного розголосу. Тоді кожен перевіряючий десять разів подумає, перш ніж вигадувати неіснуючі порушення.

Також є й інший важливий аспект, який, на мою думку, треба обговорювати професійній спільноті – це відповідальність перевіряючих. Арбітражного керуючого контролюють усі: суд, кредитори, посадові особи боржника, Міністерство юстиції… І він має бігти між цими «краплями дощу», тримаючи баланс інтересів, ще й заробляти собі гроші на хліб.

У той же час, у всіх інших немає жодної відповідальності: ані у кредиторів, ані у боржника, ані у перевіряючих від Міністерства юстиції. Іншими словами – написати скаргу на АК коштує три копійки: вартість паперу та чорнил, які ти використав на цю кляузу. А для арбітражного керуючого це потім приносить божевільну кількість проблем. Як мінімум – відволікає від ведення головної справи. Й ніхто за це не несе відповідальності! Ані той, хто написав скаргу на АК, ані перевіряючий, який склав Довідку про результати перевірки, яка потім не пройшла Дисциплінарну комісію.

Я вважаю такий стан речей як мінімум некоректний, тому що ми абсолютно не витримуємо паритет у взаємовідносинах. 

Тобто ви вважаєте, що АК мають перевіряти АК, а не чиновники з міністерства? Вірно вас зрозуміли?

Безумовно. Це чи не єдина насправді важлива мета, заради якої потрібно було створювати СРО. І якщо цього немає, то тоді взагалі навіщо потрібно НААКУ?

І давайте пригадаємо, коли Кодекс було проголосовано у парламенті, першим, хто публічно озвучив ідею передачі функції перевірок СРО, став Тарас Тарасенко. Це відбулося під час круглого столу у Дніпрі, на якому ми були присутні в якості гостей. Саме тоді народний депутат заявив, що зробить все можливе, щоб передати перевірки в СРО. Тоді готовність обговорювати цю тему висловлювали й представники Мін'юсту, у тому числі й Валерія Коломієць.

До речі, саме це питання – питання затвердження порядку проведення перевірок – стало причиною неабиякого скандалу, який розгорівся в лавах молодої СРО.  Так, він стосувався порушень етичних норм, однак всі віднеслися до нього як до встановлення порядку контролю над діяльністю всіх арбітражних керуючих в цілому. Мабуть, кожен судить людей по собі. Й ті, хто кричав «вовки, вовки», в результаті повністю завалили передачу системи перевірок. І сьогодні Міністерство юстиції навіть говорити про це не хоче. Два роки тому вони обережно говорили: «Ну, ми подивимося… ви ще не готові», а зараз вони відкрито констатують: «Ми вам нічого не передамо».

Тоді виникає питання – навіщо потрібна СРО? Навіщо платити внески? Навіщо вона існує? Які в неї уставні цілі? Проводити з'їзди?  Виголошувати гасла? Вибачте, це нецікаво. Це жодним чином не розвиває професію арбітражного керуючого.

Й взагалі, за час існування СРО, чи то завдяки його керівництву, чи то завдяки лобістам від ринку банкрутства, які у нас є,  з моєї точки зору, відбулося два величезних провали, які поставили під питання взагалі існування арбітражних керуючих як професії. Перший провал – відміна автоматичного розподілу справ між арбітражними керуючими. Я вже казав, це величезний стрибок назад. Не крок, а стрибок назад, який просто вбиває професію.

І другий "fuck-up" – це те, що нам вже ніхто не віддасть функцію перевірок, що ставить під питання взагалі доцільність існування СРО.

Чому ви вважаєте, що АК будуть краще перевіряти один одного?

Тому що АК як ніхто знають процес на практиці. Вони розуміють, як треба робити. Це по-перше. А по-друге, саме спроба перевіряти самих себе дисциплінує по відношенню до своїх колег. Чому? Тому що, якщо сьогодні ти перевіряєш свого колегу й поводиш себе некоректно, то завтра сам відчуєш, як це бути на його місці.

Знову хочу навести приклад – існуюча Дисциплінарна комісія.

Дуже тихо, непомітно, і про це мало хто говорить, але ж насправді відбулася справжня революція. Зараз у нас членами Дисциплінарної комісії є люди, яких відкрито обрала професійна спільнота. Не кулуарно «зручних» функціонерів, а відкрито на з’їзді. Я багато розмовляв з ними й знаю точно, що вони об’єктивно відчувають себе відповідальними перед співтовариством за якість розгляду справ на дисциплінарних комісіях.

Це вкотре говорить про те, що обирати треба саме тих людей, які по-справжньому думають про розвиток СРО та професії, а не розглядають вибори в структури СРО як проміжну сходинку для того, аби піти куди-небудь «вище». Такі люди зайвий раз демонструють, що плювати вони хотіли на все співтовариство АК звисока. І я неймовірно радий, що у нинішньому складі ДК таких людей немає, адже за цих людей віддавали голоси не за «дружніми списками», а за покликом совісті.

Все ж дехто з ваших колег публічно критикує ідею передачі функції проведення перевірок СРО…   

Я вважаю це «дитячою» позицією – залишати функцію перевірок комусь «дорослому».  НААКУ для цього й існує, щоб бути певним мірилом справедливості. Для того, щоб кожному члену СРО було соромно вести себе як останній покидьок. Для того щоб було соромно писати, що є порушення там, де їх нема.

Інша справа, що в орган з перевірки треба обирати людей не за принципом квотування, з ким хто дружить й кому довіряє, а обирати людей, в яких душа болить за професію. Тих, хто готовий на практиці своїми справами доводити, що бути арбітражним керуючим – це честь.

Коментарі
Додати коментар