Транскордонні банкрутства: новий успішний приклад Бразилії

Після кількох років просування у Бразилії законодавчих пропозицій у сфері банкрутства у січні цього року було прийнято зміни до відповідного закону, в результаті яких стало можливим прийняття рішень у транскордонних справах про банкрутство. Вже скоро після цієї події було вперше у цій країні визнано іноземне провадження у справі про банкрутство норвезької компанії за правилами, що містить Типовий закон ЮНСІТРАЛ.

Важливо нагадати, що Бразилія є учасницею міжнародного договору у сфері міжнародного приватного права, що поширив на територію країни дію Кодексу Бустаманте 1928 р., у тому числі й уніфіковані правила з міжнародного цивільного процесу. Зазначимо, специфічних правил вирішення колізій правопорядків у справах про банкрутство у цьому відомому джерелі міжнародного приватного права немає.

Це перше рішення у Бразилії у такій категорії справ. На нашу думку, справа є цікавою з двох причин. По-перше, суд визнав іноземне провадження у справі про банкрутство основним, а, по-друге, ввівши заборону розпоряджатись морськими суднами, що перебувають у портах цієї країни, було забезпечено ефективний захист майна боржника для цілей ведення провадження у справі про банкрутство. Йдеться про поширення мораторію, введеного у справі за кордоном.

Боржником у справі є норвезька судноплавна компанія, що веде свою діяльність по всьому світові. Інше провадження відкрите у Сінгапурі. У Бразилії компанія управляє кількома суднами через дочірні компанії, при цьому ці судна здійснюють свою переважну діяльність в інших країнах, навіть, в іншій земній півкулі.

Не вдаючись у суть справи, можна звернути увагу на особливості відповідного судового рішення з огляду на трактування концепції центру основних інтересів у Типовому законі ЮНСІТРАЛ та тлумачення її в найбільш відомих судових рішеннях, постановлених у різних країнах світу. Відомо, що у таких справах для визначення ЦОІ використовується низка критеріїв, серед яких найпоширенішими є адміністративний центр, центр здійснення контролю, місце розташування органу управління, переважної діяльності, укладення договорів, проведення операцій тощо. У цій справі штаб-квартира боржника знаходиться в Норвегії, а заявником є представник групи компаній, розташованих в Сінгапурі.

Головним у цій справі є те, що після введення в країні уніфікованих правил Типового закону ЮНСІТРАЛ місцевий суд у такій надскладній справі поводив себе очікувано і постановив передбачуване та ефективне рішення у контексті тлумачення зазначеної вище концепції.

В результаті прийнятого рішення у Бразилії призупиняються усі процеси примусового виконання рішень у завершених спорах, а усі питання щодо подальшого використання цього майна крім тих, що забезпечують безперервність здійснення діяльності, вирішитимуться з дозволу суду.

Думаємо, це стало можливим також і завдяки тому, що після прийняття відповідних змін до закону Національна рада юстиції Бразилії погодила використання відомих рекомендацій з координації та кооперації судів у справах про банкрутство (Путівника з співробітництва та кооперації у справах про банкрутство), розроблених Мережею судової неспроможності.

В якості підсумку хочеться сказати, що це підтверджує те, що у Бразилії не тільки є усе необхідне для ефективного застосування законодавчих положень у транскордонних справах про банкрутство, а й з’являється позитивна судова практика.

В Україні процедури визнання іноземного провадження у справі про банкрутство присутнє в законодавстві з 2013 року і Україна залишається чи не єдиною країною колишнього Радянського Союзу крім Балтії, де у законодавстві є відповідне специфічне регулювання. Разом з тим, поки що немає ні одного позитивного судового рішення. У 2015 році розглядалась схожа заява представника іноземного провадження, однак, суд відмовив у визнанні. Зі своїми оцінками ситуації, що склалась, я висловлювався у низці своїх публікацій. Причини такого підходу можуть лежати як у сфері законодавства, так і спроможності судів застосовувати відповідні норми у розумінні міжнародних організацій, що їх створили. Одне хочеться зауважити, причин для незастосування цього законодавства в Україні, мабуть, немає. Тож, в чому причина існування таких, схоже, мертвих норм ключового у сфері банкрутства закону?