Юлія Курило: Відповідальність наздожене

Арбітражні керуючі скаржаться: «Процедура банкрутства не приваблює кредиторів. Це інструмент «безпечного» похорону боргів та порятунку цінних активів, який зазвичай цікавить власників збанкрутілого підприємства». Практика процедур банкрутства для кредиторів в сучасних реаліях така: якщо кредитор не захищений, а вимоги не забезпечені в процедурі банкрутства витрати будуть, а ось зиск неочевидний. Доводів аби переконати кредиторів все ж таки вдатися до ініціювання банкрутства і справді мало, серед них субсидіарна та солідарна відповідальність контролюючих осіб компанії. Повільно та досить обережно увійшли ці правові інструменти до сьогодення процедур неплатоспроможності, та отримали вже не аби якого розвитку. Напрямки та перспективу розвитку цих механізмів протидії зловживанню корпоративної форми дослідимо в цій публікації.

У справі LEKIC v. SLOVENIA (Application no. 36480/07) Велика Палата Європейського Суду з Прав людини, досліджуючи питання про допустимість покладення субсидіарної відповідальності на особу, що фактично виконувала функції виконавчого органу управління компанією зазначила: «Корпорації та інші форми юридичної особи іноді використовуються для цілей, відмінних від тих, задля яких вони створювалися; іноді господарські товариства не змозі захистити права тих, хто довірив їх свої фінансові ресурси; як наслідок, підвищується ризик зловживання, що характерно багатьом правовим інститутам. Тут, чи у іншому випадку, коли право, зіткнувшись з економічними реаліями, зобов’язано забезпечити засоби захисту та відновлення порушеного інтересу як щодо осіб в середні корпорації, так і тих, хто зовні співпрацює з юридичною особою: закон визнає, що незалежність (відокремленість) юридичної особи не може бути абсолютною. В цьому контексті підняття корпоративної вуалі чи ігнорування існування юридичної особи визнаються за певних обставин обґрунтованими та справедливими. В судовій практиці різних країн закумульовано багато прикладів підняття корпоративної вуалі задля запобігання зловживанню корпоративною формою, наприклад у випадку фроду, іншого зловживання, мета цього інструменту – захист третіх осіб (кредиторів, покупців), запобігання ухиленню від виконання законних обов’язків чи зобов’язань».

Стаття 34 та 61 Кодексу України з процедур банкрутства є прикладом національного законодавства країн – членів ради Європи, що передбачає захисні механізми, що дозволяють запобігати зловживанням корпоративною формою та є додатковими заходами відновлення інтересів кредиторів.

Нагадаю, що принаймні інститут субсидіарної відповідальності в межах провадження у справі про банкрутство в Україні не новий. Раніше, практично ідентична за містом норма про покладення відповідальності за доведення до банкрутства на контролюючих осіб компанії, існувала і в Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (стаття 41), проте фактично не працювала. У задоволенні вимог про покладення субсидіарної відповідальності здебільшого відмовляли через проблеми із доведенням всіх 4х елементів господарського правопорушення: зокрема суб’єктивної сторони та причинно-наслідкового зв’язку. Не в останню чергу це обумовлено тим, що класичне банкрутство в Україна зазвичай пов’язано з тим, що боржника «ховають» самі підприємці (власники бізнесу) аби позбавитися боргового навантаження, заздалегідь готуючи до цього: втрачені первинні документи, не подана звітність. Все це створює не аби-які труднощі для здійснення аналізу фінансових показників та встановлення причин, що призвели до банкрутства.  

Субсидіарна відповідальність контролюючих осіб компанії – спеціальний вид цивільно-правової відповідальності осіб, які мали суттєвий вплив на бізнес компанії-боржника, якщо такий вплив (дії, бездіяльність) призвели до банкрутства. Як і будь-який інший вид відповідальності субсидіарна відповідальність настає у випадку доведення в судовому порядку всіх 4 елементів цивільного правопорушення: неправомірної поведінки (спрямованої проти інтересів компанії чи кредиторів, збитків у вигляді недостатності майна для розрахунку з кредиторами, причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою і неплатоспроможністю, вина (у формі умислу чи необережності).

Еволюція правозастосування демонструє, що від тотального неприйняття судами до уваги доводів ліквідаторів про необхідність покласти відповідальність на тих, хто безпосередньо привів компанію до руїн, свідчить про тренд на посилання відповідальності та на зміцнення правового механізму захисту кредиторів від зловживань корпоративною формою. Які доводи на користь такому висновку?

По-перше, неухильно зростає кількість рішень про задоволення вимог ліквідаторів про покладення відповідальності на керівників та власників бізнесу, та інших осіб, які сприяли порушенню інтересів кредиторів; Нажаль статистичних даних суди з цього приводу не публікують, але відстежуючи практику, та тримаючи руку на пульсі справ, та з кількості запитів на консультації з питань, ця теза не здається голослівною;

По-друге, за неможливості здійснити фінансовий аналіз фінансового стану боржника висновки про доведення до банкрутства можна зробити виходячи з аналізу наявних документів, та інформації, яку можливо отримати від третіх осіб. Наприклад, у справі № 923/862/15  об’єктивна сторона правопорушення, що мало наслідком додаткову відповідальність директора та головного бухгалтера агрофірми, став аналіз даних реєстрів нерухомого майна, даних виписок по рахунках, отриманих від банківської установи, та дані результатів податкової перевірки, що констатувала фіктивні господарські операції та, як наслідок, завищення обсягу податкового кредиту з ПДВ та витрат. Сума стягнення сягнула 9 555 254,00 гривень. В даному випадку відсутність первинних документів не дозволила відповідачам довести, що витрати компанії, в тому числі зняття готівки в касі банку, були саме в інтересах бізнесу. Інший приклад покладення відповідальності за відсутності документів, необхідних для здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності, - постанова у справі № 915/1624/16.  Висновки суду про доведення до банкрутства гуртувалися на тому, що підприємство-боржник, оспорюючи в суді податкове-повідомлення рішення, яке стало наслідком операцій з контрагентами з ознаками фіктивності, здійснило безоплатне відчуження комплексу будівель – основи господарської діяльності, єдиного коштовного активу, залишивши кредитора (податковий орган) не з чим. Відсутність первинних документів суд використав проти відповідачів. Останні намагалися довести, що розрахунок за коштовний актив боржник все ж таки відбувся, але шляхом заліку зустрічних вимог. Суд, відхиляючі ці доводи, вказав на неможливість перевірити дійсність цих вимог та їх належне відображення в обліку підприємства-боржника саме через втрату первинних документів та бухгалтерської та фінансової звітності.   

По-третє, розширюється коло осіб, на яких покладається субсидіарна відповідальність. Коли йдеться про посадових осіб, власників частки згідно з ЄГРПОУ – з цим все більш-менш зрозуміло. Проте перелік ними не вичерпується. Тепер, аби потрапити під пильне око судового нагляду за добросовісною комерційною практикою не обов’язково бути директором компанії-боржника на момент впровадження банкрутства. Новини з полів такі: відповідальність покладається на осіб, які вчинили дії/допустили бездіяльність, що призвела до неплатоспроможності, чи суттєво погіршила становище кредиторів. Не важливо коли особа перестала бути частиною компанії (припинила виконання обов’язки директора, чи здійснила відчуження частки у статутному капіталі).  Позовна давність у цих правовідносинах розпочинає перебіг у особливий спосіб.   Важливо, що дії особи знаходяться у причинно-наслідковому зв’язку із наслідками у вигляді неплатоспроможності, чи суттєвого погіршення становища кредиторів. Тож персональної майнової відповідальності не уникнути директору чи власнику бізнесу, який полишаючи бізнес напризволяще, задовго до банкрутства виходить із складу засновників, припиняє виконувати обов’язки директора  

Останнім часом суди пішли ще далі, роз’яснюючи  ознаки контролюючих осіб компанії. Економічні реалії в Україні такі, що особи, які мають суттєвий вплив на компанію, не обов’язково мають з нею формально-правовий зв'язок. Номінальні директори та власники, певний спосіб структурування бізнесу, що дозволяє уникнути боргового навантаження на активи, що фактично є основною господарювання – є розповсюдженою  практикою. Тож субсидіарна відповідальність передбачена і для тих хто зловживає корпоративною формою інкогніто. Справа № 915/1624/16 є вказівником щодо того, як само визначається коло осіб, які не пов’язані із боржником формально-правовим зв’язком, проте все ж таки можуть бути суб’єктами відповідальності. Далі цитата: «122. Передбачається, що до суб’єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:

– прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов’язання (“фірмами одноденками” тощо);

– наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

– призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

– створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

– використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

– отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об’єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;

– використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

– вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Наведений перелік прикладів не є вичерпним.»

У справі № 915/1624/16 поряд з директором та засновниками компанії боржника субсидіарну відповідальність покладено на засновників ТОВ, яке отримало без оплати об’єкт нерухомого майна, належний боржникові. При цьому суд зазначив: «…. суб’єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т. ч. принципу добросовісності.» Отже треті особи, які не є та не були пов’язані із компанією-боржником формально правовим зв’язком, можуть бути суб’єктами субсидіарної відповідальності якщо вони були учасниками правочинів, що призвели до банкрутства (погіршення інтересів кредиторів).            

По-четверте, це також стосується кола відповідальних, проте є бажання винести це окремим пунктом. Покладення відповідальності на власника бізнесу (учасника, учасників) відбувається не тільки у разі вчинення ними цілеспрямованих дій задля погіршення майнового стану боржника, а й у разі бездіяльності. У справі № 923/1432/15   підприємство демонструвало балансовий збиток ще у 2012 році, з 2013 році підприємство ухилялося від обов’язку подавати звітність, процедуру банкрутства щодо боржника було порушено у 2015 році. Суди встановили, що невиконання засновниками вимог статуту боржника, а саме не зменшення статутного капіталу, не вжиття заходів для відновлення платоспроможності, відсутність контролю дій директора, який не подавав звітність, призвели до стійкої неплатоспроможності компанії та незадоволення вимог ініціюючого кредитора.  

Тож які тренди розвитку інституту субсидіарної відповідальності контролюючих осіб компанії-боржника в межах провадження у справі про банкрутство? Очевидними є наступні: більш широке застосування через розширення кола суб’єктів відповідальності, через розширення доказів, які використовуються доведення об’єктивної сторони господарського правопорушення, через позицію Верховного Суду щодо необхідності вирішення питання про покладення субсидіарної відповідальності як складової повноти дій ліквідатора під час ліквідаційної процедури. Спостерігається також широке застосування випадків покладення субсидіарної відповідальності у справах, де ініціюючим або єдиним кредитором є фіскальні органи. Тобто державні установи взяли «на озброєння» цей механізм стягнення податкового боргу за рахунок майна фізичним осіб (керівників та власників бізнесу). І мабуть найголовніше, субсидіарна відповідальність – механізм запобігання (через стимулювання до добросовісної поведінки) зловживання корпоративною формою, тож суди без пієтету ставляться до ситуації, коли підприємство-боржник уникає надавати документи, приховує інформацію. Скоріше за все такі дії будуть тлумачитися проти керівників та власників збанкрутілого бізнесу, які відповідатимуть за борги збанкрутілого бізнесу власним майном.