Юлія Курило: Велика Палата відправила суддів господарських судів «вперед в минуле»

Відтепер спори, що стосуються оскарження податкових повідомлень рішень, ініційовані підприємством, яке перебуває у процедурі банкрутства, будуть розглядатися в межах провадження у справі про банкрутство у порядку господарського судочинства. Доленосне рішення Великої Палати ставить багато питань та поки що надає мало відповідей.

Пропоную короткий огляд обставин справи та її результат, адже повний текст судового рішення, яке було проголошене 22.09.2021 року, скоріш за все юридичний світ побачить ближче до Нового Року.

У листопаді 2019 року щодо ПрАТ «Геркулес» порушено провадження у справі про банкрутство. У лютому 2020 року за наслідками перевірки податкова ухвалила щодо боржника податкові повідомлення-рішення, які були ним оскаржені. Позов про скасування податкових повідомлень-рішень було подано до господарського суду в провадженні якого перебувала справа про банкрутство позивача. При цьому боржник виходив з приписів ч.2 статті 7 КУПБ,  яка перебачила, що господарський суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції відмовили боржникові у відкритті провадження за його позовом в порядку господарського судочинства, з посиланням на пункт 1 ч. 1 статті 175 ГПК України, ПрАТ «Геркулес» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. У листопаді 2020 року Касаційний Господарський Суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати.

Слід зазначити, що конкуренція між адміністративними судами та судами, що розглядають справи в порядку цивільного та господарського судочинства щодо підсудності окремих категорій справ останнім часом набула масштабів помітних неозброєним оком. Справи щодо реєстраційний дій, щодо оскарження містобудівних умов, земельні спори, спори, пов’язані з оскарженням актів органів місцевого самоврядування індивідуальної дії, що породжують цивільні права, спори за участю Фонду Гарантування Вкладів та банків, що виводяться з ринку – це далеко не повний перелік категорій справ, щодо яких протягом останніх двох років компетенцію адміністративних судів не було підтверджено на рівні Великої Палати.

Конкуренція, зазвичай, річ стимулююча, але чи доречна у питаннях процедури та порядку захисту суб’єктивних прав? Звичайно, чим більше визначеності у цих питаннях, чим менше формалізму, тим краще. Тому хочеться лише привітати ті рішення, які насправді позбавляють позивача необхідності вчиняти зайві кроки у декількох судах аби допитися відновлення status quo.

З доводами та міркування Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності передавати податкові спори за участю компанії-боржника познайомимся дещо пізніше, після оприлюднення судового рішення. А от з окремою думкою суддів Князєва В. С., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В.,Гриціва М. І., Золотнікова О. С., Ситнік О. М., які не погодилися із більшістю колег, працювати можна вже сьогодні. 

Отже, підставою для окремої думки сталі наступні аргументи:

По-перше, процесуальний порядок розгляду справ має встановлюватися за нормами процесуального закону: «регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що несе об`єктивні ризики при правозастосуванні». Частина 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства та п. 8 статті 20 ГПК України по-різному визначають предметну підсудність справ, що розглядаються господарським судом в межах провадження у справі про банкрутство. Відповідно до КУПБ до компетенції господарського суду відносяться всі справи майнового характеру, стороною за якими є боржник. У ГПК ж йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника». До спірних правовідносин має застосовуватися саме ГПК, оскільки цей закон є спеціальним по відношенню до КУПБ.

Цікава та оригінальна думка щодо конкуренції норм КУПБ та ГПК. Справа в тому, що ця ідея є відмінною від раніше висловлених думок з цього приводу. Зокрема Суддя Верховного Суду Сергій Жуков зазначав: «Після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі. Щодо боржника норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства».   Такої ж думки дотримується Олена Фонова, суддя-спікер Госпсуду Луганської області «Кодекс є спеціальним законом у порівнянні з ГПК». 

По-друге (увага), спір про визнання протиправними та скасування податкових-рішень не є майновим поки зобов’язання не буде узгоджене. Той факт, що звернення із відповідним позовом вимагає сплати судового збору у сумі передбачений для вимог майнового характеру автоматично не робить цей спір майновим, особливо в контексті визначення судової юрисдикції. 

Досить контроверсійна позиція та, на мій погляд, самий слабкий довід у аргументації окремої думки суддями Великої Палати. З 2012 року сталою та незмінною є практика судів, що кваліфікують як майновий спір про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, з деякими виключенням (в частині оскарження податкових повідомлень-рішень (форми П), яким зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток). Крім того, не узгоджується із моїм баченням думка про те, що до моменту податкове повідомлення рішення до моменту його узгодження не впливає на майновий стан боржника, а тому його оскарження не може відбуватися в межах провадження у справі про банкрутство. Розмір податкового зобов’язання у випадку та після його узгодження безпосередньо впливає на обсяг сукупних кредиторських вимог щодо боржника в процедурі банкрутства. Той факт, що податкове зобов’язання не узгоджено не змінює майновий характер відносин між боржником і фіскальним органом з приводу зобов’язання сплачувати податки у повному обсязі відповідно до вимог податкового законодавства.

По-третє, судді зазначили, що податкові спори відрізняються особливою складністю і значимістю для її учасників. З одного боку, наповнення державного бюджету є важливим, з іншого – платники податки не повинні обтяжуватися безпідставно. «Тому суд, що розглядає податкові спори, має знати, яким було законодавство і судова практика у різних сферах діяльності за різні періоди часу у розрізі певного податку чи збору….Отже, враховуючи предмет позову та суб`єктний склад сторін і зміст відносин, спір щодо оскарження ПрАТ «Геркулес» податкового повідомлення-рішення є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.» 

З цим зауваженням судів, що приєдналися до окремої думки важко не погодитися. Дійсно, податкові спори відносяться до категорії чи не найскладніших, а процедура розгляду спорів в порядку адміністративного судочинства відрізняється від змагального господарського процесу. Важко недооцінити й ризики, пов’язані із різним застосуванням одних і тих самих норм ПК судами господарської та адміністративної юрисдикції (що не виключається). Як скористаються цією конкуренцією між судами платники податків не важно уявити. 

Загальне ставлення до таких революційних рішень у практикуючих адвокатів досить стримане. Проте, вочевидь кардинальна зміна правил і тлумачень процесуальних норм має бути належним чином обґрунтована не лише рухом у бік «юридичної чистоти», а й, мабуть, зовнішніми об’єктивними факторами (наприклад в цьому виникла потреба через певні труднощі, пов’язані із розглядом податкових спорів поза межами справи про банкрутство).

Найближчим часом, навіть до оприлюднення обґрунтованої позиції Великої Палати у справі за позовом ПрАТ «Геркулес» до податкового органу, матимемо змогу подивитися як судді господарських судів повернуться в далеке минуле, коли саме вони розглядали податкові суперечки.