Сергій Боярчуков: Вибори до НААКУ. Розкол на регіональному підґрунті, чи спроба «зробити нас ще раз»?

З моменту створення саморегулівної асоціації арбітражних керуючих минуло 2 роки, і ми стоїмо на порозі чергових виборів. Як член спільноти арбітражних керуючих і як голова київського регіонального осередку дозволю собі підбити певні підсумки та поділитися деякими думками.

На превеликий жаль, станом на зараз СРО - це повний провал. Нині я вважаю, що її створення було помилкою. Безумовно, я дещо перебільшую у цьому твердженні. Але ключове слово тут «дещо». На мою думку, при створенні СРО були поставлені абсолютно конкретні цілі, необхідність досягнення яких декларувалася всіма учасниками ринку, і була присутня у всіх передвиборних промовах:

1. Незалежність професії;

2. Підвищення її авторитету;

3. Повна передача контролю від Міністерства юстиції на адресу професійної спільноти.

Красиві гасла, зрозумілі ідеї. Але не так сталося, як гадалося. Ще до виборів і створення самої СРО, але після набрання чинності Кодексом, мені довелося побувати на одному на перший погляд непримітному заході в Запоріжжі. Поїхав я туди для того, щоб «пізнати ворога в обличчя». У повітрі лунали думки про те, що Кодекс жахливий і необхідно його терміново змінювати, а поки змінюватимемо, зупинити набрання ним чинності. Мені хотілося познайомитися з цими думками ближче і зрозуміти, у чому проблема. Відкривав цей захід тоді ще маловідомий в спільноті партнер дніпровської ЮФ «Абсолют», нині в.о. Голови НААКУ Олександр Бондарчук. Зі старту він заявив, що головна проблема Кодексу про банкрутство в тому, що його писали адвокати. Я знаю особисто майже всіх людей, причетних до розробки Кодексу, переважна більшість їх дійсно адвокати, але я так і не зрозумів у чому тут, власне, проблема. Пізніше я розібрався, що за туманними зауваженнями (частина яких абсолютно справедлива) стоїть банальний страх. Страх, що вибори пройдуть не так, як хотілося б, до влади прийдуть інші люди і почнеться «страшне». Пізніше хлопці з Дніпра ходитимуть на всі більш-менш значущі Форуми струнким легіонерським «клином», що лякає своєю єдністю, всіляко демонструючи чисельність і рішучість команди. Ще пізніше вони знайдуть підтримку в Національній асоціації саме таки адвокатів, за рахунок якої і підуть на вибори. На цьому ж запорізькому заході було презентовано Робочу групу щодо внесення змін до Кодексу. Надалі цю групу називатимуть «групою Тараса Тарасенка» і на неї будуть покладені великі надії на покращення законодавства та іншу лобістську роботу щодо підвищення авторитету арбітражних керуючих. Але найголовніше, що наголосив особисто я для себе, депутат Тарасенко прямо в лоб задекларував зміну вектору державної політики -  Мін'юст має віддати контроль на користь спільноти. Чесно, я сприйняв ці слова як фантазію. Але в майбутньому, до честі самого Тараса і Мін'юсту, переконався, що це чиста правда, і в нас з'явився історичний шанс «вирватися на волю». Стало зрозуміло, що СРО необхідно створювати за будь-якої ціни, аби вирвати контроль за діяльністю арбітражних керуючих з лап держави.

Вибори

Пішла агітаційна робота та створення власне самої СРО. Мабуть, єдиним критиком організації виступав Анатолій В'язовченко, кажучи, що це якесь «стійло, куди женуть усіх баранів». Дуже іронічно, що саме його (внаслідок пакетної кулуарної домовленості) і обрали членом Ради, проти самого існування якої він виступав. У процесі передвиборної кампанії помітно виділялася дніпровська група. Якщо дивитися в цілому на процеси, які відбувалися в державі в той момент, то зрозуміло чому. Їхня мета була «зробити нас усіх», про що вони чесно писали на парканах.

Головними тезами дніпровської передвиборчої кампанії, як не дивно, стали залякування уявною «узурпацією» влади з боку киян. Й щоб остаточно напустити страху – появою практики «обілечування» за проходження перевірок. Для мене досі загадка як, але як беззастережний аргумент дорожнечі майбутніх «квитків» наводився факт, що я літаю на гелікоптері ;))))))) А ще в мене є "Бентлі", сім коней і п'ять собак. Я цим неймовірно пишаюся, проте нічого з цього не має відношення до моєї громадської діяльності у лавах СРО.

Повним сюрпризом та доказом того, що дніпряни стали на небезпечний ґрунт розколу співтовариства за регіональною ознакою була прониклива промова Анатолія Родзинського на першому з'їзді про те, що представники київського регіону захопили Мін'юст, тому він закликав усіх голосувати за представника дніпровського регіону Лукашука.

Сталося те, що сталося. Ми створили СРО, а його головою обрали Миколу Лукашука. Зрештою він також декларував бажання забрати повноваження щодо перевірок у Мін'юсту. Такий історичний шанс упускати не можна. Тому ми «не помітили» людей, яких із регіонів звозили автобусами, людей, які голосують двома бюлетенями, водіїв та охоронців, які голосують за арбітражних керуючих. Історія нас розсудить. Лукашук виграв вибори, продемонструвавши своїм дніпровським покровителям, що вміє це робити, за що він був підвищений у званні. Так він нас «зробив» в перший раз.

Не дивно, що одним із перших питань, яке спробувала вирішити новообрана Рада, стало затвердження порядку контролю етики. З одного боку, лише підвищивши етичні стандарти, ми зможемо змінити імідж професії. З іншого було ясно, що, створивши ефективний механізм контролю, ми створили б машину, на якій і відвезли б перевірки в бік СРО.

Чат голів регіонів

7 квітня 2020 року Рада приймала одне зі своїх перших рішень щодо порядку контролю. І ось тут на пана Лукашука чекав великий сюрприз. Він справді сконцентрувався лише на виборах особисто себе та свого заступника, а решту питань пустив на самоплив, що призвело до того, що більшості в Раді немає, і як короля його ніхто не сприймає. Рада приймає неугодне голові рішення із перевагою в один голос. І тут Лукашук застосовує технологію, яка згодом спрацює ще не раз. Як би випадково 21 квітня 2020 року створюється чат під назвою «Рада голів регіонів». Наскільки мені відомо, багато хто про нього нічого не знає. І ось у цьому самому чаті починають гойдати тему, що нібито центральна Рада (узурпувавши все і продавши максимальну кількість квитків) пішла проти волі регіонів. При цьому намагаються задавити кількістю, адже на той момент регіональних Рад було створено більше, а отже, і голів регіонів більше, ніж членів центральної Ради. Качають під шляхетним приводом, нібито хочуть спитати думку регіонів. Цілком забуваючи про те, що рішення Ради вже прийняте. Здавалося б, який сенс питати думки щодо вже вирішеного питання? Але на той момент це була єдина зброя, якою Лукашук хоч якось намагався поставити на місце Раду, що зарвалася. Він звичайно розумів і усвідомлював, що ставить під сумнів авторитет центральної Ради. Але Рада без авторитету серед арбітражних керуючих для нього була вочевидь меншою проблемою, ніж Рада, яка не визнає авторитет голови.

Що отримав пан Лукашук завдяки цьому чату? По-перше, він ніби зрівняв між собою регіони, уповноваживши їх правом рівного голосу з болючих питань, упустивши той факт, що в умовному Волинському регіоні арбітражних керуючих близько 30 осіб, а в Києві трохи більше 300. По-друге, він делегітимізував центральну Раду арбітражних керуючих, оскільки вважається, що саме центральна Рада виступає від імені регіонів. І сама ідея створення такого органу як «Рада голів регіонів» є, на мою думку, спробою анулювати центральну Раду та задавити кількістю. По-третє, цей чат створив ілюзію розколу за регіональною ознакою. Розділяй і володарюй! Знайомо? Заради справедливості варто сказати, що жваво дискутують у чаті лише декілька людей, але роблять це настільки завзято, що створюють ілюзію масового невдоволення з боку регіонів. А ми всі добре пам'ятаємо, що останніми людьми, які намагалися зробити такий розкол у Києві, були представники Донецького регіону. Дозволю собі нагадати, вони погано закінчили, перегравши самих себе.

Поворот не туди

Голови рад підхопили загальний заклик Лукашука, рупором якого стала несподівана персона пана Чепелюка (голова Рівненської ради), вивалювати в новостворений чат протоколи, в яких для початку визнавали центральну Раду узурпатором (адже члени Ради не запитали думку регіонів, хоча вони не повинні були це робити, але, згоден, так було б красивіше) й закликали негайно змінити рішення під страхом делегітимізації. ЯКЩО глибоко розібратися, нічого страшного в тому порядку контролю не було. Просто створювалася комісія із п'яти осіб, які обиралися самою Радою. Цілком навіть логічно. Якщо не брати до уваги, що Лукашука Рада не слухається, а отже, звичайно ж, усе узурпуватиме і призначатиме «своїх» касирів для «обілечування». Кожен думає в міру своєї розбещеності.

Це був бій за ту саму комісію, яка перебере функції контролю у Мін'юсту. І ось тут сталося страшне. Нібито під тиском «громадської» думки центральна Рада здригнулася і не захистила своє власне рішення (регіональні ради, які виступили як ініціатор, також несуть за це відповідальність). Комісію не створили. Так Микола Лукашук «зробив нас вдруге». Порядок перевірок кастрували та передали функції місцевим радам. А чи було через що сперечатися? За весь час існування СРО, наскільки мені відомо, тільки у нас у Києві є унікальний досвід. Ми розглянули АЖ ОДНУ СКАРГУ.

Подивившись на цей цирк, Мін'юст зробив розворот на 180 градусів і різко змінив риторику щодо передачі повноважень щодо перевірок. Історичний момент втрачено, не бачити нам перевірок, як своїх вух. Найцікавіше, що дехто зі спільноти навіть бачить у цьому плюс. Мін'юсту бояться менше, ніж колег по цеху.

Паралельно активно розвивається робоча група із реформування законодавства. Щойно вона перестала бути піар-майданчиком для виборів, туди почали включати всіх бажаючих. Якийсь час і я ходив на її засідання. Оскільки результативність цих засідань була близькою до нуля, кількість учасників групи все скорочувалася та скорочувалася. Змін все не було і не було. І раптом грім серед ясного неба – мораторій на банкрутства! Потім ще гірше - скасування "автомата", яке було на руку великим гравцям, але однозначно поставило хрест на незалежності арбітражних керуючих. І нарешті спроби запровадження погодинної оплати арбітражних. Так і хочеться запитати голосом Януковича: «А що так можна було?!». Тобто робоча група без кінця засідає, робить вигляд, що спільнота впливає на політику, а в цей час будь-хто вбиває найменшу надію на незалежність самих арбітражних керуючих? Так нас усіх «зробили» втретє.

Внески

Кожному зрозуміло, що якщо ми маємо можливість навіть судитися онлайн, то правильно було б мати можливість і голосувати онлайн. Вперше публічно це питання було порушено на Форумі з конкурсного права АПУ Оленою Бєловою. Більше того, Статут СРО чітко каже, що така можливість є, але треба затвердити положення, яке затверджує з'їзд. Все, що потрібно було зробити, це підготувати Положення, зібрати з'їзд і затвердити його. Ніхто ж у здоровому глузді не виступатиме проти всього доброго і за все погане.

Але страх переміг. Нарешті Миколі Лукашуку вдалося довести своїм босам, що він таки щось вміє у житті, і його забирають на підвищення. Окрему увагу слід звернути на те, що Микола, який все життя переживав за долю арбітражних і бачив у цьому свою місію, різко забув про них як про перероблений матеріал і погнав на заробітки. Тяжко йому дорікати, далеко не кожен здатний добровільно відмовитися від влади. Спокуса марнославством - це серйозний виклик.

І знову виникають серйозні ризики. Якщо буде проведено з'їзд, то можуть обрати нового голову. Тому спочатку розгортається гостра дискусія про те, що проводити з'їзд недоцільно дорого, оскільки оренда конференц-залу, в якому проходив перший з'їзд, коштує непомірних 300 тисяч гривень, які були взяті у проекту ЄС «Pravo Justice». До речі, нам вдалося орендувати цей же зал за 80 тисяч. Як і чому за 2 роки він подешевшав більш ніж утричі – загадка. Далі, застосовуючи всю ту ж дніпровську технологію, вони не збирають з'їзд, а продавлюють рішення про онлайн-голосування, прикриваючись добрими намірами про те, що потрібні внески та зарплати для функціонерів, правдою та неправдою йдучи на пряме порушення Статуту, за формулою «стерпиться-злюбиться». Рада, не маючи повноважень, приймає політичне рішення та затверджує Положення про електронне голосування. Далі фарс, який навіть у самих членів центральної Ради викликає збентеження, оскільки вони вимушено закликають громадськість брати участь не у з'їзді, а у заочному опитуванні. Саме із просвітницькою місією у вже згаданому чаті голів регіонів з'являється Ірина Сербін. Так, я дозволю собі покритикувати Ірину. Хоч вона і не була ідеологом цієї задумки, але промоутером точно була. У сухому залишку маємо рішення «з'їзду». Не бажаючи критикувати рішення самої Ради (всередині сподіваючись, що ніхто не голосуватиме), ми мовчали. Рада Києва лише після опублікування результатів з'їзду про затвердження внесків висловила свою позицію про те, що такі результати отримані незаконно і не є обов'язковими, про що, власне, і йде процес в ОАСК. Головний аспект, який, на мій погляд, має бути прирівняний до злочину проти спільноти арбітражних керуючих, полягає в тому, що ми не можемо тепер і на черговому з'їзді затвердити внески. Адже вони де-факто вже затверджені. Незаконність поки що не встановлена, таким чином немає предмета для обговорення. Керівництво СРО всіляко затягує суд, намагаючись уникнути факту програшу перед виборами. До суду банально не приносять протокол Ради, який також був прибраний із сайту НААКУ. Таким чином, навіть якщо раптом на черговий з'їзд винесуть питання внесків, з урахуванням того, що внески вже затверджено раніше, вирішення такого питання буде явно спірним із юридичної точки зору.

І, нарешті, «сепаратизм»

Нещодавно центральна Рада зібралася і прийняла рішення провести черговий з'їзд 26 листопада 2021 року. Абсолютно безперечне і, начебто, зрозуміле рішення. У всіх посадових осіб, включаючи Дисциплінарну комісію та Кваліфікаційну комісію, закінчуються повноваження, а отже, їх необхідно переобрати. І раптом нова перешкода – ковід, локдаун та червона зона. І ось тут Рада потрапляє у свої пастки, майстерно розставлені раніше. Що заважало провести з'їзд влітку? Страх втрати влади у Бондарчука, бо довелося б переобирати голову. Що заважало законним чином затвердити електронне голосування, зібравши з'їзд тільки з цього питання? Страх визнати помилку, що перше затверджене «електронне опитування» було незаконним. Що насправді зараз заважає проводити з'їзд? Страх, що спільнота не вибере вдруге дніпрян. Оскільки вони вже ясно довели свою непрацездатність у першу каденцію. І тут з'являється стара добра технологія. Незважаючи на те, що рішення центральної Ради ухвалене, знову активізується чат голів регіонів, і там з обережної подачі львів'ян розпочинається дискусія щодо законності рішення Ради. Адже воно прийнято лише 6-ма з 10-ти голосів. Вінничани пішли ще далі і визнали таке рішення Ради прямим порушенням прав кожного арбітражного! Нібито порушення прав АК полягає в тому, що вони не можуть приїхати до Києва через ковід. Голова Черкаської ради взагалі написав, що нам тут у Києві не видно, як люди вмирають. Мабуть, маючи на увазі, що люди помирають лише у малих містах. Під виглядом гарних слів вкотре робиться спроба показати розкол між «пригніченими» регіонами та центральною Радою, вимагаючи безпосередньо скасувати рішення про проведення з'їзду. Апогеєм цієї ситуації став момент, коли Ірина Сербін почала активно захищати рішення центральної Ради, внаслідок чого ЇЇ ПРОСТО ВИДАЛИЛИ З ЧАТУ.

У цей же час у Києві проводиться матч Ліги Чемпіонів «Динамо Київ – Барселона», водночас в.о. голови НААКУ Бондарчук, який заявляє, що з'їзд наражає людей на смертельний ризик, рівно наступного дня їде на величезний масовий захід на честь святкування 30-річчя банку «ПУМБ» на заводі Антонов, мотивуючи це тим, що в Гостомелі не червона зона, і це не Київ. Для довідки, хто не розуміє, Гостомель знаходиться в 5 хвилинах їзди на машині від Києва. Це лицемірство.

Тим часом на чашу терезів ставляться повноваження членів Дисциплінарної комісії, які ось-ось просто закінчаться. Таким чином, єдине важливе досягнення, яке ми маємо завдяки створенню СРО (зрозуміла ДК зі зворотним зв'язком), ми готові покласти на плаху, просто щоб не проводити з'їзд. Звісно, ​​було б розумніше провести його влітку та спокійно затвердити порядок. Але страх і недалекоглядність завадили тоді ухвалювати це рішення.

Незважаючи на бажання чинного в.о. голови розгойдати ситуацію та показати конфлікт, я впевнений, що далеко не всі арбітражні керуючі та не всі регіони підтримують його ідею розколу. Впевнений, що, незважаючи на явний провал першої каденції, СРО все-таки має майбутнє, і за це майбутнє треба боротися. А для того, щоб боротися, необхідно зробити щеплення, або здати тест і прийти 26 листопада на з'їзд. На жаль чи на щастя, так функціонує сучасне суспільство. Якщо ти хочеш займатися громадською діяльністю, ти зобов'язаний зробити щеплення або тест. Відповідно, якщо ти арбітражний керуючий, який хоче займатися громадською діяльністю – будь ласка, прийди на з'їзд та зроби свій свідомий вибір.

Насамкінець

Регулярно чую питання, чи йду я на вибори. Чесно, думаю зміг би бути хорошим головою (об'єктивно, гірше вже нікуди). І точно не втік би на вищу посаду за першої нагоди. Але через штучні спекуляції, запущені дніпрянами, сам факт мого висування буде використаний як індикатор розколу. Тому мого прізвища у переліку кандидатів на пост голови СРО не буде, як і у переліку кандидатів на пост члена центральної Ради.

Хотів би звернутися до спільноти. Вже за два тижні відбудуться вибори на посаду глави СРО арбітражних керуючих. Узурпація, якою всіх лякали, по факту відбулась. Однак прийшла вона не звідти, звідки всі чекали, а звідти, звідки голосніше за всіх кричали: «Вовки!». Прийдіть на вибори та зробіть свій вибір. Не за регіональною ознакою і не тому, що вас попросили. Зараз важливо вибрати людину, яка змогла б не посилити розкол, а навпаки, об'єднати всіх. Того, хто не розглядає цю посаду як трамплін або тимчасову віху. Того, для кого професія арбітражного керуючого – справді життя.