Євгеній Марченко: Я маю право...

Не сьогодні-завтра арбітражними керуючими України буде створено єдину Саморегулівну організацію, що матиме вплив на забезпечення високого професійного рівня та розвиток професії арбітражних керуючих.

Мабуть, кожен із не дуже чисельної, порівняно з іншими, спільноти професіоналів у сфері банкрутства ставить собі питання: "Яким чином саме я зможу реалізувати цей вплив?".

Відповідь знайдеться у невеликому за обсягом, але дуже змістовному ІІ розділі Книги другої Кодексу України з процедур банкрутства: "Я маю право…"

Але перш ніж говорити про права кожного арбітражного керуючого як частини самоврядування, давайте поглянемо на питання, які серед всього іншого найбільше турбують спільноту і зокрема тих наших колег, діяльність яких припинено, але вони мають намір повернутися у професію.

Чи турбує нас питання доступу до професії? Так, звісно.

Чи турбує нас питання забезпечення високого професійного рівня через механізм підвищення кваліфікації? Так, беззаперечно.

Чи турбує нас питання здійснення контролю за діяльністю арбітражного керуючого? Немає ніяких сумнівів.

А тепер давайте поглянемо на реалії, що їх пропонує Кодекс?

Державний орган з питань банкрутства встановлює порядок для:

- навчання та стажування осіб, які мають намір здійснювати діяльність (ст.ст.3,11 Кодексу);

- складення кваліфікаційного іспиту (ст.16 Кодексу);

- підвищення кваліфікації арбітражних керуючих (ст.11 Кодексу);

- контролю за діяльністю арбітражних керуючих (ст.20 Кодексу).

Звісно, порівняно із нормами чинного законодавства, яке регулює провадження у справах про банкрутство, на перший погляд нічого не змінюється: державним органом з питань банкрутства вже давно прийнято відповідні нормативно-правові акти у яких, зокрема, відведено роль представникам самоврядування арбітражних керуючих. Здається, у цих актах можна просто вжити іменник "Саморегулівна організація арбітражних керуючих" не у множині, як це є наразі, а в однині - і тоді навіть змінювати нічого не потрібно. Все ж працювало, працює нині і працюватиме надалі.

Однак, давайте вдамося до аналізу саме ролі представників самоврядування арбітражних керуючих у існуючих порядках, щоб побачити, чи достатньо буде вжити зазначений іменник в однині?

Так, порядок навчання та стажування затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2012 №1973/5.

При цьому єдине, що пов'язує у даному нормативно-правовому акті державний орган  із Саморегулівною організацією арбітражних керуючих щодо процедури навчання - це надання державним органом інформації про узагальнений облік осіб, яким видано сертифікат про проходження навчання у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом Кваліфікаційній комісії арбітражних керуючих, та й то на її вимогу! (п.2.22 Положення).

До тієї ж самої комісії керівник стажування направляє відгук про проходження особою, яка має намір здійснювати діяльність арбітражного керуючого (п.3.16. Положення). Тим самим роль саморегулівної організації у питанні стажування знову таки обмежується виключно участю її представників у складі Кваліфікаційної комісії арбітражних керуючих.

Цікавим є навіть той факт, що зазначеним нормативно-правовим актом вимоги до арбітражного керуючого-керівника стажування встановлено навіть вище, порівняно із вимогами, встановленими для арбітражних керуючих, які обираються від саморегулівних організацій арбітражних керуючих для входження до складу Кваліфікаційної комісії арбітражних керуючих (п.5 Положення, затвердженого Наказом МЮУ від 11.01.2013 №80/5).

А от підвищення кваліфікації арбітражних керуючих організовуються та проводяться за участю саморегулівних організацій (п.4.4 Положення). От тільки програма семінару готується закладом, що надає освітні послуги у сфері вищої освіти та погоджується державним органом, який знову ж таки встановлює вимоги до закладу та погоджує навчальний план проведення курсів. При цьому проведення курсів закладом без плану або відповідно до плану, який не погоджений державним органом - не допускається (п.2.12. Положення). Тобто роль саморегулівної організації у процедурі підвищення кваліфікації арбітражних керуючих належним чином не визначено.

Тепер давайте перейдемо до процедури контролю за діяльністю арбітражних керуючих, порядок якого затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2013 №1284/5.

Окремо зупинимось на деяких підставах проведення державним органом з питань банкрутства позапланової перевірки діяльності арбітражних керуючих, а саме:

- рішення Дисциплінарної комісії щодо проведення органами контролю додаткового контролю на підставі заяв та скарг, які надійшли на розгляд Дисциплінарної комісії (абз.8 п.2.6 Положення);

- звернення (скарги) фізичних та юридичних осіб щодо дій арбітражного керуючого з викладенням обставин невиконання або неналежного виконання ним покладених на нього повноважень, з яких вбачається необхідність проведення контролю (абз.3 п.2.6 Положення).

З першою наведеною підставою все більш-менш зрозуміло: Дисциплінарна комісія арбітражних керуючих діє наразі в порядку, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 11.01.2013р. №81/5. До складу комісії входять арбітражні керуючи із числа саморегулівних організацій (п.5 Положення). До сфери повноважень комісії відноситься прийняття рішення про ініціювання проведення структурним підрозділом позапланової перевірки діяльності арбітражного керуючого, якщо із заяви або скарги вбачається необхідність проведення додаткового контролю (абз.3 п.25 Положення), або про відмову у задоволенні заяви або скарги (абз.5 п.25 Положення).

У даному випадку роль саморегулівної організації через реалізацію членами Дисциплінарної комісії своїх повноважень полягає саме у визначенні прийнятності заяв та скарг, тобто підстав для необхідності проведення додаткового контролю.

Проте нормами Кодексу України з процедур банкрутства роль Дисциплінарної комісії та, відповідно, саморегулівної організації звужена до лише направлення відповідних звернень на перевірку до державного органу з питань банкрутства (абз.2 ч.4 ст.22 Кодексу).

А от із другою наведеною підставою дещо складніше.

Так, державний орган з питань банкрутства аналізує звернення, які надійшли на його адресу, та, у разі якщо з таких звернень вбачається необхідність додаткового контролю, здійснює позапланову перевірку, або зобов'язує територіальний орган з питань банкрутства провести позапланову перевірку (2.6.3 Положення).

Таким чином, даним нормативно-правовим актом прийнятність звернень щодо дій арбітражного керуючого, як підстава для необхідності додаткового контролю, віднесено до дискреційних повноважень державного органу з питань банкрутства, без участі у розгляді цього питання саморегулівної організації.

Існуюча ситуація ускладнюється відсутністю базових умов (критеріїв) прийнятності таких звернень у чинних нормативно-правових актах.

Розібравшись із прийнятністю заяв та скарг, перейдемо до аналізу ролі саморегулівної організації безпосередньо у самій процедурі позапланової перевірки арбітражних керуючих, яка проводиться саме із зазначених підстав.

Так, для проведення перевірки органом контролю створюється комісія, до якої включаються виключно представники органу контролю. А от найбільш досвідчені і висококваліфіковані арбітражні керуючі можуть до роботи цієї комісії залучатися (п.2.9. Положення) комісією або шляхом реалізації такого права комісії (абз.6 п.3.1 Положення), або на вимогу арбітражного керуючого (абз.6 п.3.2 Положення).

Участь найбільш досвідчених і висококваліфікованих арбітражних керуючих у перевірці полягає у наданні консультацій представникам органу контролю та арбітражному керуючому з питань, які виникають під час перевірки.

Викликає здивування, що ця участь сформульована саме таким чином, оскільки питання, які будуть перевірені в межах предмета перевірки, визначаються ще до початку перевірки у відповідному повідомленні органу контролю (п.2.15.1 Положення), що саме по собі виключає виникнення будь яких додаткових питань.

Найбільш досвідчений та висококваліфікований арбітражний керуючий зокрема наділений правом надавати свої пояснення з питань, що перевіряються, що видається не зовсім вірно з точки зору відведеної йому ролі у наданні консультацій під час перевірки з питань, що, в свою чергу, потребують відповідних спеціальних знань та навичок. Відтак логічним було б надання такою особою не пояснень, а висновку.

Наразі ніякої ролі саморегулівна організація не відіграє при проведенні структурним підрозділом державного органу з питань банкрутства аналізу Довідки за результатами перевірки (абз.2 п.6.4. Положення), акту перевірки (абз.2 п.7.2. Положення) та підготування висновку щодо відповідності цих документів законодавству.

Проте саморегулівна організація відіграє роль у перевірці відповідності акту вимогам законодавства через процедуру виконання Дисциплінарною комісією своїх повноважень, яка має право скасувати висновки акту перевірки у випадку встановлення невідповідності таких висновків вимогам законодавства та скерувати відповідні матеріали державному органу з питань банкрутства для проведення додаткового контролю (п.7.7. Положення).

Однак згадане право Дисциплінарної комісії не віднесено до обсягу повноважень комісії, визначених п.25 Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих, затвердженого Наказом Міністерством юстиції України від 11.01.2013 р. №81/5.

Підсумовуючи, робимо висновок, що роль арбітражного керуючого, як представника самоврядування у процедурі контролю за діяльністю арбітражних керуючих зведена наразі лише до виконання повноважень у якості члена Дисциплінарної комісії та, незначною мірою, до надання консультацій під час проведення перевірки.

Рушаймо нарешті аналізувати передбачені Кодексом окремі функції та повноваження саморегулівної організації арбітражних керуючих, які безпосередньо відносяться до досліджених питань:

- Забезпечення високого професійного рівня, розвитку та престижності професії арбітражних керуючих;

Однак спочатку з'ясуємо, що ж з цього приводу міститься у вже досліджених вище нормативно-правових актах державного органу з питань банкрутства.

Так, професійний рівень арбітражного керуючого підвищується через застосування системи заходів з підвищення кваліфікації, що проводиться з метою покращення знань, умінь та набуття професійних навичок, необхідних для ефективного вирішення завдань професійної діяльності арбітражних керуючих (розділ ІV Положення, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2012 №1973).

Вочевидь стає зрозумілим, що поняття підвищення кваліфікації тотожне поняттю забезпечення високого професійного рівня арбітражних керуючих.

Висновок: підвищення кваліфікації відноситься до функцій саморегулівної організації.

Тим же Положенням визначено, що навчання осіб проводиться з метою отримання знань у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і здійснення діяльності арбітражного керуючого, а стажування - з метою удосконалення і застосування отриманих знань на практиці, та набуття особою практичних навичок (розділ ІІ Положення).

Отже, набуття особою знань, їхнє удосконалення та набуття практичних навичок також є складовою забезпечення високого професійного рівня, розвитку та престижності професії арбітражного керуючого.

Висновок: навчання та стажування осіб, які мають намір здійснювати діяльність арбітражного керуючого відноситься до функцій саморегулівної організації.

Тепер, оскільки ми вже визначилися із функціями саморегулівної організації щодо доступу до професії та підвищення кваліфікації, та проаналізували ступінь її участі у даних процесах, можемо повернутися до розгляду питання: чи достатнім буде залишення вказаних нормативно-правових актів в тому вигляді, у якому вони існують наразі, просто застосувавши іменник "саморегулівна організація" в однині?

Звісно, що участь лише чотирьох представників самоврядування арбітражних керуючих - членів Кваліфікаційної комісії не забезпечить пропорційності участі саморегулівної організації у реалізації її функцій із забезпечення високого професійного рівня, розвитку та престижності професії арбітражних керуючих.

Той самий висновок можна зробити й щодо участі лише чотирьох представників самоврядування - членів Дисциплінарної комісії та невизначеної кількості найбільш досвідчених та кваліфікованих арбітражних керуючих у реалізації функції контролю за діяльністю арбітражних керуючих, оскільки здійснення такого контролю прямо віднесено до повноважень саморегулівної організації (п.1) ч.1 ст.33 Кодексу).

Висновок щодо непропорційності участі у реалізації зазначених функцій саморегулівної організації лише членами Кваліфікаційної та Дисциплінарної комісій, у випадку залишення без відповідних змін нормативно-правових актів державного органу з питань банкрутства, ґрунтується на визначенні Кодексом низки органів саморегулівної організації арбітражних керуючих та здійсненні ними передбачених функцій та повноважень.

Підсумовуючи, зазначимо наступне:

1) До повноважень державного органу з питань банкрутства Кодексом віднесено лише встановлення порядку, згідно якого буде реалізовано функції саморегулівної організації.

2) Порядок встановлюється нормативно-правовим актом державного органу.

3) Саморегулівна організація арбітражних керуючих бере участь у розробленні нормативно-правових актів з питань відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Таким чином, реалізація даного повноваження саморегулівною організацією є однією з найважливіших механізмів забезпечення виконання завдань самоврядування!