Ірина Степаненко: Арбітражний керуючий - це справжній «універсальний солдат 24/7»

Безперечно, прийняття Кодексу з процедур банкрутства дає новий поштовх до розвитку професії арбітражного керуючого. Реалії сьогодення, які склались у сфері банкрутства, потребують більш чіткого законодавчого регулювання та консолідацію правової спільноти щодо належного саморегулювання та створення PR-контенту.

Молоді достатньою мірою невідомо про професію арбітражного керуючого або антикризисного менеджера, як нас ще називають. Школярі мріють стати юристами, лікарями, працівниками ІТ сфери або керівниками підприємств, однак точно не арбітражним керуючим. І вказане свідчить про несформований імідж даної сфери.

Говорячи слова «банкрут», «продаж всього майна», «ліквідація», «направлення всіх активів для задоволення вимог кредиторів», складається негативне враження, ніби арбітражний керуючий – це той, хто доводить підприємство до банкрутства та повинен забрати у нього останнє. Однак ситуація повністю протилежна. Арбітражний керуючий з’являється в долі підприємства, коли необхідно врятувати ситуацію від неспроможності або завершити господарську діяльність відповідно до приписів чинного законодавства. Проте через брак інформації про професію та діяльність арбітражного керуючого формується спотворене уявлення про цю професію. Сподіваюсь, що майбутня новостворена саморегулівна організація арбітражних керуючих, на яку покладено законодавцем таке право, виправить ситуацію.  

Адже арбітражний керуючий – це не просто працівник сфери неспроможності, а справжній «універсальний солдат 24/7», на якого покладається обов’язок не тільки щодо виконання приписів законодавця сфери банкрутства, а й вирішення всіх поточних питань, які виникають під час або після завершення діяльності підприємства. Маю на увазі, від вирішення податкових, трудових, адміністративних та господарських спорів, які виникають у боржника окремо, до виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків.  Знання, які отримують студенти протягом п’яти років навчання у вищих навчальних закладах у різних правових сферах, арбітражні керуючі реалізують кожного дня.

Обсяг прав та обов’язків, якими наділено арбітражного керуючого, свідчить про те, що це професія не для кожного, однак обирається на все життя. На мою думку, така особа має бути відповідальною, працьовитою, допитливою та мати бажання отримувати результат своєї праці, і вказане не залежить від віку. Не погоджуюсь з тими, хто говорить, що це професія «для дорослих». На сьогодні отримати право на заняття діяльністю арбітражного керуючого – це справа не одного дня. Критерії та порядок доступу до професії складаються з кількох етапів та потребують досить широкого рівня знань та досвіду роботи, тож одразу, «зі студентської лавки», отримати статус арбітражного керуючого – неможливо, що, знову ж таки, свідчить про виявлення реального наміру працювати у сфері неспроможності, а не просто мати свідоцтво «на показ».

Поряд з цим є й інша площина реалій професії арбітражного керуючого, яка підштовхує колег відмовлятися від заняття такою діяльністю. А саме: відсутність належної оплати, податкова навантаженість та тиск на професію. Сподіваюсь, що вирішення вказаних питань у майбутньому буде вирішено, і це не зможе відштовхнути майбутніх колег від професії арбітражного керуючого. 

Впевнена, що попереду на нашу справу чекають тільки якісні зміни, а створення справжньої незалежної саморегулівної організації призведе до консолідації правової спільноти, дозволить долучити до професії нових колег та вдосконалити діяльність сфери неспроможності.