Олена Волянська: ми стаємо учасниками позитивних змін та розвитку професії арбітражного керуючого

Редакція: Як Ви вважаєте, яка репутація зараз склалась у професії арбітражного керуючого? Що зараз маємо й до чого треба прагнути?

Олена Волянська: Арбітражного керуючого часто називають центральною фігурою процедури банкрутства, на якого покладено найважливіше завдання – врегулювати конфлікт сторін конкурсного процесу із різноспрямованими та взаємовиключними інтересами. На всіх етапах з моменту відкриття провадження про банкрутство і до внесення запису до Єдиного реєстру юридичних осіб щодо ліквідації, він як big boss здійснює управлінські функції – розпорядження майном, керівництво санацією чи ліквідацією.

Ця надскладна задача потребує такого собі  супермена (або wonderwomen – ми за гендерну рівність у професії) із соломоновими рішеннями. В судовій практиці навіть сформувався «принцип безсумнівної повноти дій» арбітражних керуючих.

У процедурі банкрутства сторони часто діють поза межами добросовісності, та зацікавлені виключно у реалізації  власних цілей: боржник  та його власники бажають вивести якнайбільше активів та уникнути погашення боргів, а кредитори мають намір задовольнити свої вимоги переважно перед іншими та у максимальній сумі, і  для цього встановити контроль за процедурою.

Погіршує становище також і криміналізація банкрутств та очевидна неспроможність правоохоронної системи протидіяти цій тенденції.

В таких умовах  для організації та керування процедурою з метою досягнення балансу інтересів сторін, до арбітражного керуючого висуваються високі вимоги та рівень очікувань.

Незалежність та безсторонність, профільна освіта, високий професіоналізм та досвід, бездоганна репутація – це мінімальний перелік вимог до арбітражного керуючого.

Чи відповідає сучасний арбітражний  керуючий цьому світлому образу?

Відповідь на це питання дискусійна.

Ми розуміємо, що в умовах діючої системи регулювання  банкрутства не було створено  передумов для незалежності арбітражного керуючого, в тому числі і фінансової. Саморегулювання професії,  яке забезпечує впровадження високих стандартів професії, знаходиться  на стадії народження і, на жаль, до цього часу не виконувало притаманних йому функцій належним чином.

Фактично, керуючі наразі лишаються єдиною юридичною професією, яка не має повноцінного саморегулювання.

Однак згуртованість колег  та прагнення до створення єдиної СРО у відповідності до вимог  нового Кодексу України з процедур банкрутства, яке було продемонстроване  під час координаційної ради та на регіональних зборах керуючих, надихають та сповнюють оптимізмом. Впевнена, що найближчим часом ми станемо учасниками позитивних змін та розвитку професії.

Редакція: Можете змалювати портрет арбітражного керуючого сьогодні? Хто він? Скільки йому років?

Олена Волянська: Важко сказати напевно, на мою думку це вік між 30 та 55 роками. Принаймні колеги, з якими я спілкуюсь особисто, знаходяться саме у цьому віці розквіту своїх людських та професійних якостей!

Насправді сучасна молодь у юридичній професії дуже талановита та креативна, і я не виключаю, що професія у майбутньому помолодшає.

Але якщо говорити серйозно, і говорити про «дорослий вік» як фахівця, то так, на мою думку арбітражний керуючий це професія «для дорослих».

На рівні законодавства не передбачено вікових цензів для арбітражного керуючого. Проте враховуючи вимоги до кандидата щодо наявності освіти, професійного стажу тощо, 18-річна особа без знань базових основ економіки та юриспруденції при всьому бажанні не зможе цим займатися.

Мінімальні вимоги до керуючого включають рівень освіти, трирічний стаж роботи за фахом, важливо – досвід роботи на керівних посадах, а також профільне навчання та стажування.

І чому б ні, за дотримання всіх цих вимог та отримання статусу арбітражного керуючого,  особа може бути призначеною розпорядником майна у справі.

Але необхідно в повній мірі усвідомлювати весь масштаб відповідальності, який покладається на арбітражного керуючого. Процедура банкрутства за своєю суттю спрямована або  на оздоровлення боржника шляхом санації або найменш болюче «виведення з гри» та задоволення вимог кредиторів.  У зв’язку з цим, арбітражний керуючий перебирає на себе функції  контролера, а згодом і топ-менеджера боржника. Для  управління поточною господарською діяльністю та майном боржника, аналізу фінансового стану, комунікації із учасниками процедури, судового представництва арбітражний керуючий має поєднувати надзвичайний рівень економічних та правових знань, та високі управлінські та особистісні якості.

При цьому, слід враховувати значні ризики, які йдуть пліч о пліч із такими обов’язками,  так, відповідно до останніх змін законодавства, контроль над діяльністю арбітражного керуючого посилюється, а його відповідальність зростає.

Не можу не згадати бесіду із суддею господарського суду Парижу, паном Бернардом Росіньолем, у минулому успішним  бізнесменом. Зараз пан Бернард,  як суддя, розглядає справи про банкрутство та виконує свою роботу безоплатно. Обираючи керуючого для призначення у справу, суддя детально досліджує досвід кандидата і його спроможність бути кризовим менеджером для підприємства та забезпечити реалізацію мети банкрутства. Суддя був трохи здивованим, що обрання кандидатури керуючого в Україні відбувається за значно менш індивідуалізованим підходом.

Редакція: На Вашу думку, кому підходить ця професія? Який характер треба мати? А кому ця професія категорично протипоказана?

Олена Волянська: Для успішності у будь-якій юридичній професії сьогодення вимагає стресостійкісті, організованості та швидкої реакції. Не радила б цю професію тим, хто не прагне брати на себе відповідальність. На мою думку, це є основна і необхідна чеснота. Наведені вище якості можна здобути і у процесі своєї діяльності, якщо є бажання та мета, але можна і втратити, розчарувавшись у професії.

Редакція: Чому школярі мріють стати юристами, лікарями та ІТшніками, а не арбітражними керуючими? Чому важко зацікавити цією професією молодь? Як це зробити?

Олена Волянська: Школярі та студенти 21-го століття є центеніалами або так званим поколінням Z. Їх життя та інтереси спрямовані скоріш на віртуальне та економічно ефективне соціальне життя. Як приклад: значно простіше  відслідкувати та замовити річ зі знижкою та доставкою до власного дому, ніж витрачати багато часу на її пошуки в магазинах. Діджиталізація спрямовує молоде покоління у найбільш привабливі професії з точки зору економічної та соціальної ефективності.

Тому для популяризації серед молоді наша професія має забезпечувати вільний графік та фінансовий стимул. Не менш важливими є простий та зручний доступ до професії та здобуття освіти, перехід від паперового до електронного документообігу, та електронного провадження загалом.

Звучить фантастично, але  чому б і ні.