Сергій Донков: Сьогодні створюється історія арбітражного управління

Редакція:  Репутація професії арбітражних керуючих: що маємо зараз й чого треба прагнути?

Сергій Донков: Майже в кожній редакції законодавства про банкрутство є положення, які вважають декларативними, але згодом найбільш досвідчені арбітражні керуючі звертають на них увагу. Це я почув на останньому засіданні Координаційної робочої групи із створення саморегулівної організації арбітражний керуючих. Підвищення професіонального рівня та розвиток професії арбітражного керуючого – саме це і є основним завданням професійної самоорганізації. Ще один приклад: обов'язок арбітражного керуючого «діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою йому надані відповідні права та обов’язки» має достатньо не конкретне формулювання на перший погляд,  але дуже часто використовується перевіряючими органами. Проте це імперативна норма законодавства і, якщо використовується судом для підсумкового висновку оцінки роботи арбітражного керуючого в негативному значенні,  це може мати юридичні наслідки, в тому числі й відсторонення від виконання обов’язків.

На жаль, сьогодні репутація арбітражного керуючого достатньо низька. Не всі фахівці витримують спокусу при розподілу та продажу чужого майна. Ні для кого не секрет, що в межах закону можна продати коштовну річ, навіть об'єкт нерухомості, за смішну суму, позбавити банк заставного активу, погасити великий борг у мізерному обсязі. І це роблять не з причини низької кваліфікації, а навпаки, професіонали, майстри своєї справи, але з низькими морально-етичними якостями, низькою соціальною правосвідомістю. Колись, у самому початку становлення арбітражного управління (приблизно 19 років тому), разом з нашим поважним колегою Анатолієм Михайловичем Вязовченко я брав участь у створенні  професійної спілки арбітражних керуючих. Коли я обговорював цю тему з одним чиновником державного органу з питань банкрутства, тоді це було Мінекономіки, він дуже здивувався та спитав: «Це що, організація злочинної групи? Тепер ви всі разом організовано красти будете?». Було дуже прикро це чути. Але профспілка, все ж таки, була створена, і, навіть, була укладена колективна угода з міністерством. Вона досі існує, а того чиновника на посаді вже давно нема. Сумно навіть від поважних колег чути порівняння арбітражних керуючих з «гопниками», а голів їх організацій з головами мафіозних родин. Я згадую про це не для розваги, а для того, щоб нагадати колегам про дійсне відношення до нашої професії. Ще на початку двохтисячних, коли розпочалась приватизація цукрової галузі та більшість цукрових заводів була «порізана на металобрухт», існував анекдот про арбітражних керуючих, які у фуфайках з кишенями, повними доларів, водили покупців по території заводів та продавали за готівку виробниче майно.

Все наведене вище – це наше минуле і забувати про нього не треба. Зараз триває процес відновлення професійної гідності арбітражних керуючих через створення спільної організації, яка буде встановлювати стандарти і норми професійної діяльності та етики. Як сказав наш новий харизматичний лідер держави: «Президент – це кожний з нас». От коли ми самі будемо вести себе так, як очікуємо і вимагаємо від президентів, тоді і суспільство буде до нас ставитись відповідно. Зараз наші колеги пишуть Кодекс професійної етики, а може і декілька одночасно для спільного обговорення, щоб прийняти один стандарт професійної етики для всіх арбітражних керуючих. Сьогодні створюється історія  арбітражного управління, і я пишаюся тим, що дотичний до цього процесу. Це справжнє задоволення спостерігати, як практично одночасно об'єднуються різні професіонали арбітражного управління в Дніпрі,  Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, Одесі, Чернігові, Полтаві, Івано-Франківську та інших регіонах України. Представники цих регіональних об’єднань збираються в Києві у спільну координаційну групу та разом будують свою професію. Не може бути декількох різних норм професійної етики та стандартів. Вони мають бути спільними для всіх та обов‘язковими для дотримання усім професійним співтовариством. Ми піклуємся про чужі права та захищаємо власність інших учасників економічного простору нашої країни. Тому наша робота має бути зрозумілою та якісною для всіх учасників процесу, а також добросовісною та розсудливою.

Редакція: Який зараз середній вік арбітражного керуючого в Україні? Чи можна стверджувати, що це професія «для дорослих»?

Сергій Донков: Я завжди вважав, що професія арбітражного керуючого – справа молодих, рішучих, морально сильних та врівноважених людей, але чим більше я спілкуюсь з колегами, тим більше бачу, наскільки різними можуть бути методи та способи нашої роботи.  Крім моторності та рішучості, арбітражний керуючий має бути досвідченим та мудрим у своїй діяльності. В нашій професії потрібно збалансовувати інтереси різних сторін у дуже конфліктних ситуаціях. Крім різносторонньої кваліфікації, в різних галузях права та економіки потрібно ще враховувати психологічні та професійні особливості багатьох людей, що представляють інтереси боржників та кредиторів. Останнім часом я зустрічав арбітражних керуючих дуже різного віку. Це й молоді люди до тридцяти, для яких арбітражне керування – перша професія, водночас немало арбітражних керуючих віком за шістдесят років. Знаю про двох наших колег віком за вісімдесят років, і вони дуже активні у своїй роботі. Нещодавно на засіданні Координаційної робочої групи по створенню СРО приймав дуже активну участь Ігор Борисович Завертайний, якому 83! Є арбітражні керуючі, які працюють з перших років існування професії, а це вже майже 20 років. Треба пригадати наших колег, які дійсно працювали в арбітражному управлінні до останнього дня їх життя. Ми завжди будемо пам’ятати Леоніда Григоровича Талана, внесок якого в розвиток нашої професії важко переоцінити.  

Справа ще в тому, що сфера банкрутства дає можливість набувати досвід у багатьох економічних галузях. Я переконаний, що арбітражний керуючий може бути універсальним менеджером. Мені особисто довелося здійснювати керівну діяльність на підприємствах у хімічній, видобувній, машинобудівній, автомобільній, аграрній, комунальній галузях. І мій досвід не самий великий. Є арбітражні керуючі,  які супроводжували 100, 200 та більше процедур. Тому кожний фахівець,  який обирає нашу професію, може знайти своє місце і використати свій досвід у різних напрямках, посісти керівні посади на самих великих підприємствах, знайти замовників своїх послуг у різних сферах. Головне - щоб люди тобі довіряли і були впевнені у твоїй кваліфікації.

Редакція: Чому арбітражні керуючі приймають рішення вийти з професії? Які головні причини для цього?

Сергій Донков: Рішення вийти з професії арбітражні керуючі приймають з різних причин.  Хтось не витримує морального тиску та психологічного навантаження, хтось виводить підприємство з кризи та залишається там працювати, бо кризовий менеджер може запобігати виникненню кризових процесів, або захищати підприємство у складних ситуаціях. Я свого часу після дев'ятирічної практики склав ліцензію, тому що отримав пропозицію очолити державну компанію, у системі якої 28 дочірніх підприємств знаходились в процедурах банкрутства. Хтось отримував свідоцтво арбітражного керуючого заради тільки одного об'єкта, але ця практика зникає, тому що вхід в професію досить тривалий, і замовники таких фахівців розуміють, що краще професійний, порядний та досвідчений, ніж просто «свій».

Для професії арбітражного керуючого краще за все підходять люди,  які здібні багато та наполегливо працювати,  які вміють чекати, які здатні не просто виконувати норми закону або інструкції,  а можуть креативити і моделювати шляхи виходу з кризи. Арбітражний керуючий потрібен вміти «тримати удар» та витримувати тиск. Треба вміти бути жорстким, коли потрібно захищати свої професійні права,  тому що ти захищаєш права інших, в той же час важливо бути гуманним до людей, які  працювали на твоєму «об'єкті» все свідоме життя, а від тебе залежить, чи отримують вони зароблені гроші.

Категорично не підходить професія арбітражного керуючого для людей, які хочуть швидко заробити великі гроші,  вони погано закінчують як правило. Довго не знаходяться в професії психологічно неврівноважені люди, вони просто не витримують. Не раджу йти в цю професію людям без належної фахової підготовки. Їхні помилки дорого коштують суспільству та причиняють збитки усім сторонам процесу. Я особисто не люблю людей, які не поважають інтереси інших, не цінять чужу власність. Взагалі, етичний аспект дуже важливий, - ми спілкуємося з багатьма людьми та структурами з протилежними інтересами. Якщо ти стаєш на бік одних, то порушуєш права інших.

Рік тому, коли моя донька закінчувала школу, мене запросили в її клас розповісти про професію юриста. Всі діти знали, що юристи можуть бути суддями, прокурорами, адвокатами, нотаріусами, навіть знали про державних виконавців, а про арбітражних керуючих щось чули, але не дуже розуміли, в чому полягає  їх робота. От тоді мені стало сумно, що моїй дитині немає чим пишатися, коли йдеться про професію її батька. Я зрозумів тоді, що нам потрібно інформувати суспільство про свою роль у економіці країни, бо вона дуже значна і важлива. Розповідати людям потрібно не тільки про проблематику процедур банкрутства, але й про наші успіхи та надбання, про кожне підприємство, що ми вивели з кризи та про кожного працівника, який отримав свою зарплату за багато років завдяки нашим зусиллям. Саме це є одним з головних завдань СРО, саме створення позитивного суспільного іміджу підвищить престижність нашої професії.