Денис Ткаченко: Після запуску Кодексу кожен другий знатиме про арбітражних керуючих

Редакція: В Україні арбітражні керуючі фактично є хлопчиками й дівчатками для биття, на яких вішають ледь не всі гріхи боржників. Чи стане Кодекс з процедур банкрутства, який запрацює наприкінці жовтня 2019 року, своєрідною віддушиною для ринку розпорядників?

Денис Ткаченко: Переважно фізичні та юридичні особи дізнаються про існування арбітражного керуючого лише тоді, коли стикаються з банкрутством. Ця професія дуже спеціалізована, тому за 27 років українцям про неї нічого не розказували. До того ж є й низка підготовлених людей, які системно дискредитують нас у соціальних мережах, мовляв, арбітражний керуючий — шахрай №1 в Україні. Пожвавилися такі ділки якраз напередодні запровадження Кодексу. Нагадаю, документ передбачає банкрутство фізичних осіб, до чого, я вважаю, ані держава, ані банки, ані суспільство ще не готові. 

Однак цей Кодекс також започатковує Єдину саморегульовану організацію арбітражних керуючих (СРО). Усі розпорядники, які є в Єдиному реєстрі арбітражних керуючих України, стануть її членами. СРО розвиватиме професію, покращуватиме її імідж, і, мабуть, найголовніше — захищатиме честь та гідність українських арбітражних керуючих. Адже ми, як правильно ви зазначили, — хлопчики й дівчатка для биття.

На розпорядника може поскаржитися будь-хто та будь-куди, навіть люди, яких не існує — бувало й таке. І відповідні органи ці скарги розглядають залюбки. Арбітражним керуючих влаштовують перевірки, обшуки, виїмки, і претензії інколи зводяться до абсурду: не тим шрифтом надрукований документ, неправильний відступ полів, у запиті чи зверненні не на тому місці стоїть підпис або печатка, неправильно стоять томи справ — горизонтально, а не вертикально. І ніхто не відповідає за законність таких перевірок, проте за результатами арбітражному керуючому забороняють працювати й назавжди відбирають ту чи іншу справу. Наразі ж єдиний спосіб нам захиститися — оскаржити в суді результати перевірок, тому й так важливо створити СРО.

Редакція: Ми чули, що не всі арбітражні керуючі з розпростертими обіймами чекають на СРО.

Денис Ткаченко: Так, деякі розпорядники побоюються, що за певних умов СРО стане не захисником, а черговою каральною організацією. Щоправда наближення до дат запровадження Кодексу й, власне, СРО вже дало поштовх до об’єднання та саморегулювання арбітражних керуючих.

Наприклад, розпорядники започаткували Координаційну раду зі створення єдиної СРО арбітражних керуючих України, а також робочу групу цієї координаційної ради, до якої ввійшли щонайменше 40 арбітрів зі всієї України. Робочі групи арбітражні керуючі створили, зокрема, й у Дніпропетровській,  Харківській, Одеській та Запорізькій областях. Такого масштабного об’єднання за моєї пам’яті не було як мінімум десять років.

Загалом зараз усе в наших руках, незважаючи на низку невизначеностей, протиріч та колізій, які є в Кодексі щодо створення єдиної СРО. Однак після її запровадження кожен другий українець знатиме про арбітражних керуючих.

Редакція: Хто може стати арбітражним керуючим?

Денис Ткаченко: Арбітром можна стати в 25-27 років, отримавши повну вищу юридичну або економічну освіту, пропрацювавши за фахом не менше трьох років або одного року на керівних посадах, пройшовши навчання та стажування протягом шести місяців та склавши кваліфікаційний іспит. Такі вимоги держави. Однак у цю професію раджу йти ще більш дорослим!

Редакція: Бо нерви арбітрам псують неабияк?

Денис Ткаченко: Саме так! Неоднозначна судова практика, небажання кредиторів ухвалювати рішення на комітетах і зборах, небажання правоохоронців належно розглядати звернення арбітражних керуючих. Особливо це стосується розшуку вкраденого або знищеного майна боржника та притягнення до відповідальності винних, наслідком чого є відсутність погоджених та затверджених реальних планів санації та мирових угод, які б передбачали відновлення платоспроможності боржника, а не його повну ліквідацію. Додати до цього незаконні перевірки, про які я згадував. До того ж свою платню доводиться примусово стягувати з кредиторів, а не отримувати її щомісячно.

А коли в арбітражного керуючого немає справ, його все одно перевіряють: офіс, порядок ведення діловодства, наявність необхідних журналів і табличок. І на це все ми маємо витрачати немалі гроші, коли, повторюсь, у тебе немає справ, а тому й зарплатні. Тому деякі арбітри вирішують узагалі піти з професії, скласти свої свідоцтва.

Загалом, сумно в нашій професії не буває.

Редакція: За таких умов арбітри мають бути універсальними солдатами…

Денис Ткаченко: І володіти класичним набором якостей: стійкість до стресу, розвинена інтуїція (повірте, від неї часом залежить ледь не все), уміння швидко ухвалювати рішення в критичних ситуаціях і готовність цілодобово виконувати свої обов’язки — будь-то розпорядника майна, керуючого санацією чи ліквідатора, а особливо коли тебе призначили на великі та важливі підприємства: державні, містоутворюючі чи техногенно-небезпечні.

Також, як демонструє мій досвід, арбітражному керуючому треба хоча б мінімально знати медіацію, юриспруденцію, економіку, аудит, бухгалтерський облік й оціночну діяльність. Не завадить мати на підхваті профільних фахівців і спеціалістів, які зможуть допомогти. Закон цього не забороняє.

Редакція: Скільки років найстаршому арбітражному керуючому?

Денис Ткаченко: 82 роки! Це Ігор Борисович Завертайний. Він, найімовірніше, відкриватиме й головуватиме на установчому з’їзді Саморегульованої організації арбітражних керуючих України.