Олег Маліневський: Зупинка реформи банкрутства - негативний сигнал для бізнес-спільноти

На Вашу думку, чи варто переносити введення в дію Кодексу? Якщо «так», то чому? 

Давайте називати речі своїми іменами. Під відтермінуванням дії Кодексу насправді нам пропонують ніщо інше як відкликання його на доопрацювання. Адже якщо уважно почитати пояснювальні записки до обох законопроектів, то перенесення строків вступу Кодексу в силу обґрунтовується не якимись зовнішніми факторами, суспільними подіями чи процесами, які роблять передчасним його вступ в дію саме зараз, а переліченими авторами внутрішніми вадами самого Кодексу. Тож очевидним, що мова йде не про строки, а про зміст Кодексу. При цьому ніхто не гарантуватиме, який вигляд матиме остаточний документ – це будуть обмежені правки згідно пояснювальних записок чи концептуально новий документ. Хоча особисто мене й важко назвати вірним адептом нового Кодексу, бо я в достатній мірі піддавав його конструктивній критиці (наприклад, щодо відсутності бар’єрів корпоративного банкрутства, недостатності стимулів та механізмів для санації боржника тощо), але подібне “відтермінування” на майбутнє буде не зовсім мудрим кроком, оскільки: по-перше, свідчитиме про домінування політичної складової над юридичною; по-друге, вимагатиме проходження усієї законодавчої процедури змін до Кодексу, чим фактично повертає усіх нас в стан 26 лютого 2018 року, коли Кодекс було тільки внесено на розгляд Верховної Ради; по-третє, перекреслює майже дворічну роботу над кодексом, сотні годин дискусій щодо вдосконалення його найбільш спірних положень;  по-четверте, унеможливлює вкрай важливу апробацію багатьох нововведень Кодексу на практиці, залишаючи більшість пересторог авторів обох законопроектів на рівні припущень та практично не підкріплених здогадок; по-п’яте, демонструє сигнал ненадійності України як стратегічного партнера для вітчизняного бізнес середовища та міжнародних інвесторів, які, переконаний, налаштувалися на нові правові реалії, та не очікують подібної підніжки та різкої зміни планів в останній момент.

Хоча я залишуся стриманим оптимістом і попри увімкнений в парламенті “зелений принтер” сподіваюся, що відповідні зміни не будуть прийняті. Катастрофічний брак часу (до вступу Кодексу лишилося менше трьох тижнів), відсутність статусу невідкладного, не проходження Кодексом ні комітету, ні першого читання, робить шанси на його прийняття вкрай примарними.
Чи готова Україна та професійна спільнота, щоб Кодекс запрацював в жовтні цього року?

Ідеального рівня готовності годі очікувати і зараз, і через рік, та й напевно будь-коли. Така вже специфіка вітчизняних правових реалій. Навпаки, чим більше відтяжок існуватиме, тим вищою буде ймовірність, що Кодекс в існуючому вигляді взагалі не вступить в силу і тим менш мобілізованою буде професійна спільнота. Тому я прихильник того, щоби врешті решт Кодекс був запущений в дію, і вже за наслідками його прем’єрного застосування підлягав вдосконаленню. При цьому, наближення “дедлайну” буде стимулом для більшої ефективності з боку виконавчої влади щодо створення необхідних підзаконних актів, а ринку до єднання та професійного перевлаштування.

Кому й чому вигідно відтермінування введення в дію Кодексу?

Питання “бенефіціарів” зміни законодавчого курсу значно ширше та не обмежується саме цим Кодексом. Бо мова йде не тільки про відтермінування дії чи навіть відкликання вже прийнятого Кодексу, а взагалі про призупинення реальних реформ галузі банкрутства. А вони як відомо перезріли. Тому в загальному сенсі бенефіціарами можна назвати усіх тих, кого влаштовує існуючий стан речей. Тих, для кого банкрутство – парасолька, під нею можна роками ховатися від надокучливих кредиторів, продовжуючи свою господарську діяльність, не хвилюючись втратити майно або бути притягнутим до відповідальності. Це також ті, хто стоїть за схемами виведення майна банкрута, як тими що призвели до банкрутства, так і тими що були реалізовані в ліквідаційній процедурі через її непрозорість механізмів продажу майна банкрута. Саме на подолання цих проблем спрямований Кодекс. Переконаний, що обмеження мораторію на задоволення вимог забезпечених кредиторів 170-денним строком, розширення підстав для недійсності угод щодо майна банкрута, встановлення прозорого порядку продажу майна банкрута – стануть ефективними правовими пігулками від подібних проблем.

В короткостроковій перспективі бенефіціаром можна було б назвати діючу владу, яка зараз очевидно не готова брати на себе політичну відповідальність за напрацювання “попередників”, особливо в частині непередбачуваності соціальних наслідків зняття мораторію на стягнення за валютними кредитами. Водночас навіть в цьому аспекті, в довгостроковій перспективі влада лише поглибить соціальне напруження через “консервування” проблеми таких позичальників.

Не варто забувати й ще один важливий аспект. Переважна більшість економістів переконана, що 2020 рік принесе світові чергову фінансову кризу. Сподіватися, що ця хвиля омине Україну вкрай недалекоглядно, а зустрічати її, маючи нереформоване та непротестоване практикою законодавство про банкрутство, - немудро, легковажно та безвідповідально по відношенню до усього вітчизняного бізнесу та громадян.