До статей

Банкрутство фізичних осіб – «новий» інститут віком понад 2 000 років

28 листопада, 2019
Думки
Банкрутство фізичних осіб – «новий» інститут віком понад 2 000 років

Ексклюзивно для рубрики «Думки» юрист Родіон Поляков дослідив історію виникнення інституту банкрутства фізичних осіб.

«Все нове – це добре забуте старе» - відомий вислів, який ми знаємо з дитинства, однак навряд чи здогадуємось про масштаби його розповсюдження. Багато правових інститутів в нашій державі мають різнобарвну та багатогранну історію, коріння якої доходить аж до античних часів. Іпотека, інститут розпорядження майном боржника та й конкурсний процес - все це плоди Римської Імперії.

Інститут споживчого банкрутства, який є одним із основних нововведень Кодексу України з процедур банкрутства (надалі КзПБ), не став виключенням. Справа в тому, що в Римській Імперії за часів правління Юлія Цезаря з’являється закон Julia Lex de Bonis Cadensis (також відомий як Julia Lex Cessione Bonorum) та запроваджується новий інститут із назвою Cessio bonorum. Щоправда, оскільки дія даного закону на провінції розповсюдилась із запізненням, то започаткування цього інституту деякі історики відносять і до Октавіана Августа. Певним чином, Cessio bonorum має дуже багато спільних рис із сучасним банкрутством фізосіб. 

Суть вказаного давньоримського інституту полягає в тому, що боржник звільняється від виконання власних боргових зобов’язань при добровільній видачі свого майна кредиторам, навіть за умови його недостачі для повного погашення боргу. Щоправда, якщо в майбутньому у нього з’явиться нове майно, то він знову буде змушений його відчужити задля остаточного звільнення від заборгованості. Даний інститут свого часу наробив чимало галасу, та став свого роду як панацеєю для певної категорії боржників, так і справжнім головним болем для держави. Річ у тім, що зазвичай, при незадоволенні вимог кредиторів у повному обсязі, боржник відповідав власною особою. Неспроможного боржника могли як продати в рабство, так і просто вбити. Тому пересічний громадянин Стародавнього Риму мав би декілька разів все зважити перед тим, як взяти позику. Однак, коли за власні борги можна було не розраховуватись у повному розмірі та не понести за це жодного покарання, позики почали брати всі кому не лінь, у тому числі і недобросовісні боржники. 

А зараз пропонуємо перенестись на пару десятків сторічь вперед, коли в Україні законодавець вирішив перейняти античний досвід та втілити його у сучасні ринкові відносини. Чому перейняти? Тому що за своєю суттю споживче банкрутство повторює деякі норми Cessio bonorum.

Відтак, згідно частини 2 статті 115 КзПБ провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути відкрито із 4 підстав. Цими підставами є:

  1. наявність простроченої заборгованості розміром понад 30 мінімальних заробітних плат;
  2. припинення боржником погашення кредитів більше 50% місячних зобов’язань протягом 2 місяців;
  3. відсутність у боржника майна, на яке може бути накладено стягнення у виконавчому провадженні;
  4. загроза неплатоспроможності.

Варто наголосити на тому, що для відкриття провадження у даній справі необхідна наявність лише однієї з перелічених підстав. Це означає, що провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути відкрито через наявність боргу навіть в 100 гривень, за відсутності у боржника майна. Так само неоднозначним є поняття загрози неплатоспроможності, оскільки воно має каучуковий характер. Підсумовуючи вищенаведене, доходимо висновку, що розпочати процедуру банкрутства фізичної особи не так вже й важко, так само як і в Стародавньому Римі, де для Сessio bonorum було достатньо тільки повідомлення кредиторів боржником про свою неспроможність виконати боргові зобов’язання і наміри відчужити наявне в нього майно на їх користь.

Саму процедуру у Стародавньому Римі міг ініціювати тільки боржник. Якщо подивитись на частину 1 статті 115 КзПБ, то можемо побачити, що і зараз провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути відкрито лише за заявою боржника.

При Cessio bonorum у боржника забиралось все майно, окрім необхідних засобів для існування, а також певної частки, яка залишалась йому і його сім’ї із жалощів. Тепер подивимось на частину 6 та частину 7 статті 131 КзПБ, де законодавець визначив майно боржника, що не може бути складовою ліквідаційної маси. Так само частина 1 статті 132 цілком і повністю відповідає нормам античності. У даній статті законодавець передбачає можливість виключення майна з ліквідаційної маси боржника, на яке може бути накладено стягнення. Для такого виключення майно має бути необхідним для задоволення нагальних потреб боржника і членів його сім’ї. Тобто суд може залишити майно боржнику і його сім’ї із жалощів, так само, як і 2 000 років назад. 

Щодо долі майна боржника, яке він отримає у майбутньому. За часів Стародавнього Риму боржник мав би відчужити це майно на користь кредиторів задля погашення боргового залишку. При чому даний обов’язок зберігався за ним до моменту повного виконання боргових зобов’язань або його смерті. На сучасному етапі майно боржника теж може бути додане до складу ліквідаційної маси боржника після визнання його банкрутом, однак до закінчення процедури погашення боргів (частина 2 статті 131 КзПБ).

Врешті-решт, коли боржнику пробачається борг, настають певні несприятливі наслідки для його репутації. У Стародавньому Римі після закінчення процедури Cessio bonorum боржник не отримував статус infamia (втрата правоздатності, найвища форма безчестя), що передбачалось попередніми процедурами, однак певні негативні наслідки все ж таки наступали. Дану особливість можна пояснити тим, що боржник не виконав своїх зобов’язань у повній мірі, знехтувавши довірою кредиторів. У результаті таких наслідків боржник навряд чи зміг би отримати нову позику в майбутньому, оскільки кредиторам було відомо про його небездоганну репутацію.

Неймовірно, але в Україні законодавець вирішив зробити дещо подібне. Відтак, згідно статті 135 КзПБ фізична особа не може вважатися такою, яка має бездоганну ділову репутацію, протягом трьох років після визнання її банкрутом, а також дана фізична особа зобов’язана письмово повідомляти своїх майбутніх кредиторів про факт своєї неспроможності. Невже у 2019 році може існувати прообраз інституту безчестя? Невже так ми уявляємо теперішні ринкові відносини?

Тепер, після підтвердження схожості даних інститутів, пропонуємо перейти до наслідків таких нововведень, щоб побачити в чому полягає легковажність законодавця, який перейняв досвід римлян. Дякуючи цьому запозиченню, нам не доведеться чекати декілька років, і ми можемо вже зараз зазирнути в «прожите майбутнє».

Так, у Стародавньому Римі недобросовісні боржники шляхом використання Cessio bonorum масово ухилялись від особистого арешту та статусу infamia через відчуження кредиторам непотрібного майна, оскільки цінне майно було  раніше передане родичам або приховане в інший спосіб. Такий стан речей продовжувався до 379 року, коли Імператор Граціан видав закон, за яким Cessio bonorum було доступне лише певній особливій категорії боржників. Саме тій категорії, яка дійсно потребувала певної допомоги і підтримки. Боржник мав довести, що він втратив власне майно через нещасний випадок, настання якого не залежало від його волі (наприклад, пожежа чи повінь). В іншому випадку, він повинен повністю виконати боргові зобов’язання або відповісти власною особою, як це було раніше, до закону Юлія (Julia Lex de Bonis Cadensis). У результаті таких нововведень в’язниці були переповненні недобросовісними боржниками.

Підбиваючи підсумки, необхідно зауважити наступне. Переймати досвід та інститути минулого - звичайна і усталена практика в усьому Світі, однак при такому запозиченні необхідно передбачати наслідки, які можуть виникнути в майбутньому. Так само необхідно розуміти, що наразі суспільні відносини дещо відрізняються від античних, і те, що мало місце тоді, не буде працювати зараз. Тому при перейняті досвіду з античності варто брати за основу лише ідею певних інститутів, а не способи їх реалізації. Врешті-решт, за 2 000 років людина пройшла неймовірний розвиток: придумала мобільний зв’язок, побувала на поверхні Місяця та на дні Маріанської западини. Те, що працювало колись, навряд чи добре запрацює тепер. А якщо казати про Cessio bonorum, то нормально даний інститут не працював і тоді.

Щодо інституту так званого споживчого банкрутства, то складається враження, що його було запозичено із бібліотеки після дослідження конкурсного процесу Стародавнього Риму. При чому запозичено практично в цілому, без суттєвих змін. Дивно, що дане явище не отримало назву в КзПБ як «Цесіо Бонорум для фізичних осіб».

Варто зауважити, що дійсно наразі існує категорія боржників – фізичних осіб, яка потребує допомоги. Так само, як і в лікарні є пацієнти, які мають приймати сильнодіючі знеболюючі ліки через тяжкість хвороби, а є пацієнти, яким цілком достатньо менш потужних медикаментів. Основне завдання законодавця - це надати сильнодіючі ліки, якими є прощення боргів фізособі, для боржників, які дійсно цього потребують, а для інших може бути цілком достатньо і звичайної реструктуризації боргу. Тому пропонуємо, як і раніше, «не винаходити велосипед», а скористатись іншим досвідом з минулого, а саме перейняти деякі положення закону Граціана і дозволити прощення боргів тільки тим боржникам, які мають загрозу неплатоспроможності через нещасний випадок або інші об’єктивні обставини, існування яких не залежить від волі останнього (наприклад, тяжка хвороба чи втрата джерела доходу). Так само, вважаємо за необхідне ускладнити доступ до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, а саме зробити обов’язковою одночасну наявність всіх чотирьох підстав, зазначених у частині 2 статті 115 КзПБ.

Коментарі
Додати коментар