Валерія Коломієць: СРО починає працювати — іде конструктивна робота

Всі були у захваті від організації з'їзду арбітражний керуючих. А які ваші враження?

Емоції найпозитивніші, і все пройшло навіть краще, ніж ми могли передбачити. Однак, якщо говорити об'єктивно, це заслуга не лише Міністерства юстиції. Це — синергія зусиль Мін'юсту, спільноти арбітражних керуючих і наших партнерів з проєкту Європейського Союзу «Право-Justice», які надали матеріальну і технічну можливість відійти від процесу створення СРО, не впливати на нього, не робити політичного впливу на цей процес і виконати положення закону про проведення з'їзду найбільш об'єктивно і відсторонено.

Ви практично одразу залишили з’їзд, тому цікаво, що говорили про нього ваші колеги?

Я насправді із задоволенням побула б там довше, але не мала змоги. В мене було кілька перельотів, і кожного разу, як виходила з літака, одразу отримувала повідомлення про події або сама цікавилась, що відбувається на з’їзді. Дехто вважав, що з’їзд тривав занадто довго, але якщо згадати з’їзд адвокатів у 2012 році або з’їзд в Одесі, який тривав кілька діб, то посидіти з 11-ї ранку до 11-ї вечора — це стандартний робочий день. І нічого надзвичайного в цьому не було.

Мені сподобалась здорова конкуренція, тобто показник, з яким голова Національної асоціації арбітражних керуючих виграв у свого першого конкурента — там, здається, було 10 голосів різниці. Це показує високу конкурентність цього ринку, а те, що люди співпрацювали, говорить, що їхні прагнення розвинути ринок і професію є набагато вищими, ніж їхні меркантильні амбіції. Люди готові як конкурувати одне з одним, так і домовлятись.

Те, як арбітражні керуючі змогли домовитись, — я подібного ще не бачила серед СРО в Україні. Цей процес був найкрутіший.

У реєстрі арбітражних керуючих — близько 1,2 тис. імен, але на з’їзді були присутні лише 490 учасників. Ви задоволені активністю спільноти?

Близько 25–30% арбітражних керуючих із реєстру недостовірно вказали свої дані — неправильні телефони або електронна пошта. Це контактні дані, за якими Мін’юст надсилає їм повідомлення про перевірки, про виклик на Дисциплінарну комісію тощо. Некоректні контактні дані — це проблема арбітражного керуючого. Якщо близько 30% ринку не хоче мати офіційного зв’язку з Мін’юстом, то, напевне, це питання — чи вони взагалі фізично існують як арбітражні керуючі, якщо ми не можемо з ними зв’язатись.

Частина арбітражних керуючих не провадять своєї діяльності. Більше того, для них свідоцтво має не професійну вагу, а є способом участі в певних схемах, і тому вони не зацікавлені брати участь у саморегулюванні своєї професії.

Треба також розуміти, що люди могли поїхати у відпустку або з інших причин не мали змоги відвідати цей захід. Ще до п’яти людей банально запізнились через зовнішні чинники.

На мою думку, це була несподівано висока явка, яка свідчить, що ринок повністю визрів і люди зацікавлені не в банальному зароблянні грошей, а в тому, щоб розвивати професію, її імідж, змінювати сам ринок. Я бачу, як арбітражні керуючі беруть участь у нашій робочій групі щодо змін до Кодексу з процедур банкрутства. Вони відстоюють не тільки власні права. Їх цікавлять процедури, вони мають практику, вони хочуть донести до Міністерства юстиції чи депутатів, чому щось слід зробити саме так чи інакше. Вони зацікавлені в тому, щоб була процедура, яка працює, а не лише розділ, який стосується СРО чи арбітражних керуючих. І це дуже круто.

З’їзд відбувся, СРО створено, вона зареєстрована, навіть призначені члени Дисциплінарної та Кваліфікаційної комісій, члени ради. Що далі? Головна інтрига — коли Міністерство передасть свої контролюючі функції новоствореній асоціації?

Для початку СРО має відбутись. Щойно члени комісій     були обрані, я ледь не наступного дня зв’язалась із головою СРО Миколою Лукашуком, і ми почали обговорювати проєкт порядку здійснення перевірок арбітражних керуючих. Я сказала: «Хлопці, працюйте! Ви вже є, будь ласка, читайте, а ми із задоволенням послухаємо, які у вас є зауваження». Тому що весь час лунають звинувачення, що цей документ застосовують, аби «вибивати» арбітражного керуючого, або здійснювати на нього якісь корупційні тиски, або просто прибирати зі справ. Тому ми послухаємо, яким СРО бачить шлях розв’язання цієї проблеми.

Ми прекрасно розуміємо, що перевірки мають існувати. Тому що питання не тільки в арбітражних керуючих, які розпоряджаються величезними обсягами майна і грошей, і у процедурах, які впливають на економіку держави. А питання ще в людських долях. Часто підприємство-банкрут заборгувало величезні суми із заробітних плат. Люди-працівники таких підприємств можуть роками сидіти без грошей, і лише завдяки роботі арбітражного керуючого отримати їх. Інколи мова йде про  стотисячні борги — а це величезні кошти для людей, і це може дуже багато чого для них змінити. Таких людей можуть бути сотні на одному підприємстві. В такому випадку держава не має жодного морального права залишити цей процес напризволяще, повністю відмовитися від контролю за діяльністю арбітражних керуючих. 

Йдеться також про процедури відновлення платоспроможності підприємств, у яких є частка державної власності. Тому держава не може повністю все передати на розсуд людини вільної професії. І контроль має відбуватись. Я не прибічник позиції, що контроль треба відміняти. Цього бути не може.

А в якій частині він має залишись?

На сьогодні він має бути в тій моделі, в якій він є. Але питання як саме механізм контролю буде реалізовано, зараз ми обговорюємо з Радою СРО. Її члени вже надіслали нам свої зауваження, у нас буде зустріч із Лукашуком, і ми їх обговоримо.

А щодо питання передачі повноважень, то з першого дня Міністерство саме ініціювало: давайте працювати над цим. Нам треба накреслити якусь спільну карту подальшої спільної роботи. Але в СРО прекрасно розуміють: якщо ми говоримо, що гіпотетично в майбутньому їм передаватимуть повноваження, то питання дисциплінарної відповідальності їм ніхто віддавати не буде. Вони самі запропонували взяти активну участь у підвищенні кваліфікації, щоб ми почали працювати з цього питання і вони в подальшому перейняли повноваження в цьому сегменті. На мою думку, це правильно. Але поки що у нас немає робочих планів на цю тему. Однак ми з’ясували, що нам було б  цікаво почати співпрацю зі сфери підвищення кваліфікації.

На сьогодні ми розробляємо вебпортал з банкрутства, де будуть особисті кабінети арбітражних керуючих. Це надасть Міністерству юстиції змогу здійснювати не виїзний контроль, а де-факто робити перевірку, просто маючи доступ до особистого кабінету. Арбітражний керуючий матиме доступ до реєстрів. У нас уже є проєкт нормативної бази, яка описує, який вигляд це має мати, і ДП НАІС (державне підприємство  «Державні інформаційні системи». — Ред.) уже готове оголосити тендер на розробку програмного забезпечення. Але ми запропонували НАІС зустрітись з арбітражними керуючими та вислухати їхні пропозиції та побажання щодо функціоналу майбутнього ресурсу. 

А коли ми говоримо про доступ до інших реєстрів, то це дуже складана технічна робота, пов’язана з іншими центральними органами виконавчої влади, з їхніми технічними можливостями. 

Думаю, раніше літа-осені наступного року вебпортал з банкрутства не запрацює.

Ви сказали «Хлопці, працюйте!». Й що? Вони працюють?

Працюють! Минулого понеділка у нас була перша зустріч із народними депутатами, де ми обговорювали подальший план дій щодо внесення змін до Кодексу з процедур банкрутства. Тобто ми вирішили між собою погодити, який вигляд це матиме, щоб не було історій, коли Іванов-Петров-Сидоров вносить у Раду законопроєкт, який змінює частину статті Кодексу. Диктує політику на ринку банкрутства Міністерство юстиції, і воно координується з усім урядом. Процедура банкрутства — це частина загальної політики, і будь-яка зміна в Кодексі може викликати катастрофічні зміни, що можуть вплинути на роботу Міністерства фінансів, Міністерства економічного розвитку тощо. Тому ми домовились, що до комітету Верховної Ради ми будемо вносити комплексні напрацювання. Ми залучаємо представників різних фракцій, але це мають бути експерти саме в процедурі банкрутства. Всі погодились, що логічно буде розділити ці зміни на блоки, щоб і Верховній Раді було зручніше працювати з цими законопроєктами, і сторонньому спостерігачу була зрозуміла логіка.

Й, власне, коли ми в понеділок збиралися на цю робочу зустріч, я перед цим запросила чинного голову СРО, й він мені каже: «А можна хоча б на 12-ту, тому що у мене в неділю день народження». Для розуміння: він ще й в Дніпрі мешкає. Я кажу: «Вибач, але зібрати народних депутатів не так легко, тим більше коли вони з різних комітетів з абсолютно різними робочими графіками». Абсолютно без питань — голова й заступник голови СРО в понеділок на десяту вже були в міністерстві й активно брали участь у цій роботі.

Створення СРО виявилось святом — є голова, керівництво, яке говорить, що СРО буде для арбітражних керуючих захисником і арбітром. А чи може цей захисник перетворитись на монстра? І як цього уникнути?

Єдиний випадок, коли Національна асоціація арбітражних керуючих, на мою суб’єктивну думку, може стати монстром, це якщо вона стане джерелом заробляння грошей для своїх очільників.

Це можливо? Хоча б гіпотетично?

Це завжди можливо у будь-якій СРО. Я знаю, що зараз вони тільки намагаються зрозуміти, скільки грошей потрібно на організацію, чи вони потрібні взагалі, яким має бути кошторис, на що вони гроші мають витрачати. Їм «Право-Justice» допомагає з технічними питаннями. І в СРО є здорове розуміння того, що вони прийшли не для того, щоб сісти і отримувати внески від інших арбітражних керуючих і продавати тренінги, сертифікати, свідоцтва чи інше. Вони мислять інакше, і побоювань, що саме ця СРО перетвориться на монстра, особисто в мене зараз немає. Але це тільки другий тиждень їхньої роботи. І саме товариство має комунікувати зі своєю радою і головою, тримати руку на пульсі. Тут питання до самих арбітражних керуючих — вони мають брати активну участь, а не думати, що якщо обрані рада і голова, то вони на кілька років можуть забути про свою СРО.

СРО тільки починає працювати, і, звісно, будуть невдоволені. Але більшість тих, хто пройшов в органи самоорганізації, брали участь у написанні всіх статутів. Якщо вони, попри те, що були конкурентами, змогли домовитись і винести спільні статути на обговорення співтовариства, то я так розумію, що вони прекрасно домовляться і зараз. Але навіть у них виникатимуть конфлікти, і це нормально, і тому звертати на це увагу, як на якусь велику проблему, у перші  кілька місяців не варто. Тим більше, минуло кілька тижнів після з’їзду, але поки що нам не відомо, щоб хтось подавав якісь позови про визнання результатів роботи з’їзду недійсними. Іде конструктивна робота.