До статей

Арне Енгельс: Ми готуємо аналіз недоліків Кодексу з процедур банкрутства

12 лютого, 2020
Думки
Арне Енгельс: Ми готуємо аналіз недоліків Кодексу з процедур банкрутства

В ексклюзивному інтерв’ю інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» експерт проекту ЄС«Право-Justice» Арне Енгельс розказав про свої бачення якості реформ у царині банкрутства в Україні.

Пане Енгельс, Кодекс з процедур банкрутства – це перший за часи незалежності України комплексний документ, який регулює всі процедурні питання банкрутства. Він включає багато положень, які ідентичні з європейськими стандартами в цій царині. Принаймні, так констатували його автори. Чи дійсно це так?

Я вважаю, що проведена надзвичайно успішна робота, і ми можемо лише привітати українців. Проте регулювання такого складного питання, як неплатоспроможність, реструктуризація боргу в позасудовому порядку та неплатоспроможність приватних осіб комплексно, зрозуміло та ефективно з практичної точки зору, є досить складним завданням.

Звичайно, залишаються проблемні питання, які потрібно вирішувати з практичної точки зору, зокрема, законодавчі положення не завжди узгоджені між собою, а отже, не можуть функціонувати чітко, як годинник, та потребують внесення змін для досягнення бажаного результату. Це цілком нормальна процедура при реорганізації такої складної сфери.

Законодавець взяв на озброєння багато ідей з європейського правового простору, як то попередня процедура реструктуризації або неплатоспроможність фізичних осіб, а також ідеї з окремих країн – наприклад, саморегулівну організацію, як у Франції, або навіть зовсім нових ідей – наприклад, реалізацію активів боржника лише через онлайн-аукціони.

Які норми українського Кодексу ідентичні німецькому законодавству з питань банкрутства? Наскільки вони ефективно працюють у Німеччині? Які виникають нюанси їх застосування на практиці? Чому їхня імплементація позитивна для українських реалій?

У законодавстві не буває ідентичних положень. Це неможливо, хоча б через різну історію та різне розуміння змісту стандартів. Крім того, переклад завжди призводить до відмінностей норм у нюансах. Так було задумано вавилонським змішенням мов. Тому зараз ми звертаємо менше уваги на конкретні формулювання, а більше – на правові думки та ідеї, що лежать в основі стандартів.

Наприклад, є деякі положення, які, згідно з перекладом КУзПБ англійською мовою, яким я послуговуюся, мають багато спільного з правовими ідеями німецького права. Наприклад, слід згадати про такі базові ідеї, як оскарження дій з активами чи притягнення до відповідальності керівників юридичних осіб. Обидві ідеї мають значний вплив на провадження у справах про банкрутство, оскільки повідомлення про неплатоспроможність на ранній стадії значно збільшує шанси на реструктуризацію, а можливість оскарження передачі активів робить їх непривабливими. В обох випадках збільшення активів відбувається в інтересах кредиторів.

Одна з цілей українського Кодексу – зробити процедуру простіше та прозоріше. На Вашу думку, це дійсно так? Й які саме процеси завдяки Кодексу стануть простіше? Які більш складними?

Кожен новий закон має свої переваги та недоліки. Перш за все, відбулося багато змін для всіх учасників провадження – дехто вважає, що сам цей факт можна розцінювати як позитив чи негатив – незалежно від змісту змін. Таке базове ставлення до змін потім також проектується на зміст і, таким чином, веде до певних висновків.

Я не можу відповісти на це питання в законодавчому контексті, оскільки ніколи не працював з попереднім законодавством і не бачив, як воно застосовується.

Згідно рейтингу Всесвітнього банку Doing Business 2020 Україна за показником «врегулювання неплатіжоздатності» спустилась на одну сходинку (146 місце), хоча в загальному заліку піднялася з 76-го на 64 місце. На оцінку по критерію «врегулювання неплатіжоздатності» впливає тривалість процедури, її вартість та ефективність. Які головні зміни для підвищення ефективності процедури банкрутства передбачені в українському Кодексі? Як це перегукується з європейською практикою? Чого не вистачає українському нормативному акту?

Щоб дійсно зрозуміти висновки звіту, нам слід було б знати порядок та параметри здійснення розрахунку. Наразі у нас немає цієї інформації. Але якщо незрозуміло, як саме визначаються значення чи результати, важко прокоментувати їх або навіть визначити фактори впливу.

Зараз я можу припустити, що результати порівнюють значення не одного року, а й цілих періодів. Оскільки новий закон набрав чинності лише у жовтні 2019 року і навряд чи якесь провадження було завершене у 2019 році з огляду на строки, визначені в самому законі, було б дивно, якби показники за 2019 рік суттєво відрізнялися від показників за 2018 рік.

Чи буде різниця за підсумками 2020 року (а не за нині опублікованими показниками 2019 року), багато в чому залежатиме від критеріїв, які мені або не відомі, або, на жаль, не були повідомлені, незважаючи на запити. Тому абсолютна оцінка наразі неможлива.

У цілому, однак, не слід нехтувати психологічним ефектом від цих значень. Тому важливо, щоб кредитори, суди, боржники та арбітражні керуючі добре виконували свої обов’язки у конкретних провадженнях і щоб усі сторони розуміли результати. Таким чином набувається правова визначеність, і вона має вирішальне значення для прийняття закону українським суспільством.

На Вашу думку, які норми Кодексу можуть привести до зловживань? Чого треба побоюватися?

У межах будь-якої процедури може бути місце для зловживання. За результатами спілкування з місцевими колегами я знаю, що положення ст. 42 в цьому відношенні викликають багато критики, оскільки вони не застосовуються до процедури неплатоспроможності фізичних осіб – переклад, який я маю перед собою, прямо не виключає цього, а навпаки говорить про те (наскільки я розумію), що положення щодо банкрутства юридичних осіб можуть застосовуватися, якщо вони не суперечать спеціальним положенням про неплатоспроможність фізичних осіб.

Але якщо розуміння місцевих колег правильне – а я припускаю, що це так, – то передача активів у провадженнях про неплатоспроможність фізичних осіб оскарженню не підлягає. Таким чином, існує великий ризик безкарної передачі активів третім особам.

Кодексом прописана принципово нова для України процедура відновлення платоспроможності фізичних осіб. Останнім часом лунає багато критики, мовляв «в Україні це не спрацює». Чим принципово відрізняється процедура банкрутства «фізиків» в українському та німецькому законодавствах? Що треба вдосконалити в український Кодекс, щоб банкрутство фізичних осіб стало доступно всім, хто в ній потребує?

Основною проблемою регулювання є саме регулювання. Люди в Україні ще не дуже добре його сприймають. А оскільки люди також працюють у банках, державних органах або з іншими потенційними кредиторами, це також ускладнює впровадження. (На додаток до питань, про які вже згадувалося, що, наприклад, порядок оскарження, можливо, буде необхідно додатково коригувати).                        

Тому у свідомості людей вже існує упереджене ставлення до фізичних осіб. Це важко. Хоча в Німеччині завжди існувало положення, згідно з яким майнові вимоги мають строк давності 30 років, а це тривалий період часу. У результаті багато людей просто не мали інтересу працювати далі або навіть розвивати власні ідеї. Кредитори могли забрати в них все. З 1999 року все змінилося. У боржників з’явилася надія на другий шанс. Вони мають можливість протягом осяжного періоду часу – зараз він складає 3-6 років – попрацювати, щоб отримати другий шанс та повноцінно жити далі. Якість життя сприяє тому, що у людини з’являються нові ідеї.

Звичайно, ідею позбавлення від боргів для фізичних осіб не можна порівнювати з принципом, що договори повинні виконуватися, а борги - сплачуватися. Але цей принцип, який бере свій початок від римського права, також змінюється. Тепер, коли люди завжди несуть відповідальність за все, а отримання банківських кредитів стало простішим, ніж будь-коли, цей старий принцип став тягарем для малого бізнесу та приватних осіб. Тому зараз повинна бути можливість взяти новий старт.

Ідея неплатоспроможності фізичних осіб також цікава для компаній: погані позики чи дебіторська заборгованість можуть бути списані чи їхня вартість може бути скоригована – з певними податковими наслідками, – таким чином зникне потреба тягнути їх на собі протягом наступних 30 років. Це дозволить компаніям значно спростити діловодство та бухгалтерію.

Кодекс тільки вступив в силу, а експерти вже почали обговорювати зміни до нього, в яких він потребує. А чи не поквапилися з його прийняттям? Може було варто ще над ним попрацювати? Ваша думка, як часто потрібно вносити зміни в Кодексів? Може краще не поспішати зі змінами й доповненнями, а спочатку напрацювати судову практику? Які ризики існують, якщо активно почати переписувати норми нового українського Кодексу?

На нашу думку, законодавство завжди потрібно змінювати поступово в кілька етапів.

На першому етапі можна внести поправки з істотних питань, які є очевидними. Йдеться, зокрема, про різне використання однакових слів або явні орфографічні помилки, помилки в посиланнях або технічні неточності. Лише так суд може приймати рішення. Якщо це не так, законодавство слід негайно змінити.

На другому етапі, можна провести оцінку першого практичного досвіду. Які нормативні акти спричиняють плутанину на практиці (наприклад, які документи повинні бути прикріплені до заяви про неплатоспроможність, ким і в які строки), чи є відсутні посилання (наприклад, можливість оскарження у справах про неплатоспроможність фізичних осіб), чи є нові ідеї щодо інтеграції закону до української правової системи в цілому (податкового та антимонопольного законодавства, дозволів тощо).

На третьому етапі можна було б вивчити, чи дійсно нормативні акти сприяють бажаному прискоренню провадження у справі, чи можна (або потрібно) скоротити терміни, чи є необхідність переглянути або об’єднати певні процесуальні кроки.

На всіх етапах європейське право завжди має відігравати значну роль, оскільки законодавство у сфері банкрутства, як частина законодавства щодо європейського внутрішнього ринку, також є важливою складовою Угоди про асоціацію.

На мою думку, зміни слід впроваджувати обережно. Законодавець повинен встановлювати межі, а суди можуть виносити рішення виключно в цих межах. Отже, зміни до законодавства здебільшого необхідні лише в тому випадку, якщо суди відступають від волі або задуму законодавця, або якщо виникає необхідність в отриманні роз’яснень від законодавця в інтересах дотримання принципу розподілу влади.

Тому нові закони в принципі повинні становити виняток.

На Вашу думку, яких змін потребує Кодекс прямо зараз?

Ми зараз готуємо аналіз недоліків (GAP). Він розробляється, але його ще не завершено. Ми намагаємося створити закон, який не міститиме суперечностей, беручи до уваги думку різних зацікавлених сторін.

Тому ми своєчасно опублікуємо аналіз GAP та будемо раді детально прокоментувати будь-яку пропозицію.

Будь ласка, озвучте слабкі і сильні місця українського Кодексу з процедур банкрутства? Про що «забули» його автори? Чим це може обернутися на практиці?

Я розумію, що ви хотіли б отримати остаточну відповідь, яка була б чіткою та максимально зрозумілою. Але я не можу цього зробити. Усі пункти, які я для себе визначив, досі узгоджуються з місцевими колегами. Це важливо, оскільки я розглядаю лише українське законодавство про банкрутство і не знайомий з українською правовою системою в цілому. Дещо пов’язано з тим, що теми в Україні зовсім інші, ніж у нас у Німеччині. У цьому випадку вибір є свідомо нейтральним. Я продовжу обдумувати кілька ідей, коли повернуся до Німеччини.

Кожне право має свою перевагу, саме тому ми сьогодні є свідками конкуренції правових систем. В Європі останніми роками через законодавство про банкрутство, зокрема, компанії переїжджають до Англії для того, щоб до них застосовувалося місцеве законодавство. Усе залежало від конкретної ситуації на підприємстві і від того, чи могла зміна правового статусу стати способом реструктуризації; через Brexit все змінилося. Українське законодавство також має цікаві аспекти, якщо інші нормативні умови є правильними.

Коментарі
Додати коментар