Сергій Донков: Такі положення взагалі на межі здорового глузду та основних засад правової системи України

Як юрист та громадянин я вкрай стурбований впровадженням у нашій країні практики прийняття ситуативних законів, які мають значення для врегулювання окремої процедури та врегулювання локального конфлікту. Ні для кого не секрет, для якої ситуації створений зазначений законопроект. Я не хочу обговорювати політико-економічні особливості ситуації, що склалася навколо певного приватизованого банку, його бенефіціара та державних банківських регуляторів. Прикро не те, що відбулось у цій ситуації, а те, що для її врегулювання держава пропонує прийняти закон, що суттєво змінює низку інших законодавчих актів, на яких будується правова система нашої країни: законів України «Про банки і банківську діяльність», «При систему гарантування вкладів фізичних осіб», «Про Національний банк України», «Про акціонерні товариства»,
«Про виконавче провадження», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про нотаріат», Цивільного, Кримінального, Господарського та Цивільного процесуальних кодексів України, Кодексу адміністративного судочинства України.

Цей квазі-нормативний акт навіть змінює концептуальні цивілістичні та криміналістичні принципи, наприклад: «Статтю 334 ЦК, що стосується моменту набуття права власності за договором,  пропонується доповнити ч. 5, у якій встановити, щоб, відповідно до правочинів, укладених відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», перехідний або приймаючий банк набував право на майно неплатоспроможного банку з моменту підписання вказаних правочинів, які не підлягали б обов’язковому нотаріальному посвідченню. Звертаємо увагу, що таке доповнення є суттєвим виключенням з правил, встановлених цією статтею ЦК. Адже відповідно до ч. 1 цієї статті право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 3 цієї ж статті право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, а згідно з ч. 4 цієї ж статті, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.» (цитую Висновок Головного науково-експертного управління ВР від 25.03.2020)

Крім того, згідно з висновком Головного науково-експертного управління ВР: «Пропозиція доповнити ч. 2 ст. 76 ЦПК новим абз. 2 та ч. 2 ст. 73 ГПК новим абз. 2, за якими «особливості доказування шкоди (у томі числі її розміру), завданої у результаті виведення банків з ринку та їх ліквідації на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України, визначаються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»», не відповідає загальним нормам про докази, які носять процесуальних характер і мають міститися лише у процесуальних кодексах».

Також запропоновані зміни до Господарського процесуального кодексу взагалі обмежують майнові права ВСІХ власників банків та роблять неможливим та заздалегідь безрезультатним оскарження протиправного (незаконного) індивідуального акту/рішення чиновників НБУ та Фонду гарантування. Такі положення взагалі на межі здорового глузду та основних засад правової системи України! Йдеться про запропоновані зміни до ст. 5 ГПК:

• Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку, та права і інтереси яких були порушені  внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.
• Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акту/рішення, вказаного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування засобів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку”.

Щодо наслідків для фінансового ринку я, як громадянин, що постраждав від ліквідації банку «Дельта», можу сказати тільки те, що зберігати в українських банках грошові кошти в обсязі більше 200 000 гривень (якщо банківське законодавство не зміниться) не буде мати жодного сенсу. Брати кредити буде досить вигідно, тому що ваш банк у будь-який час може стати неплатоспроможним і згодом ви зможете викупити свої борги або заставне майно у Фонді гарантування з великим дисконтом. Збільшення неплатоспроможних банків, які не вписуються у стандарти політики НБУ, вкрай підірве довіру населення до банківської системи нашої країни, це негативно відобразиться на кредитуванні, а значить, дуже зашкодить економіці України, й без того ослабленої революціями, війнами, епідемією та недолугістю органів влади.

 І це все з урахуванням того, що незабезпечений грошовою та майновою масою величезний обсяг незадоволених зобов’язань за підрахунками фахівців вже наближається до обсягу бюджету країни. Цей борговий фінансовий міхур може збільшитись за рахунок неповернених кредитів неплатоспроможним банкам та можливих мораторіїв на примусове стягнення боргових коштів у виконавчому провадженні та процедурах банкрутства, які готуються деякими законодавцями. Якщо такий міхур вибухне, то нашу країну із великою вірогідністю очікує економічна криза, можливий дефолт, і це точно не буде відповідати очікуванням МВФ по погашенню Україною державного боргу.