Іван Захарко: Ситуативні закони можуть обійтись достатньо дорого

Українським парламентом розглядається урядовий Проект Закону про внесення змін до законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності від 24.03.2020 р. № 3260.

В широкому колі він отримав іншу назву, яка в певній мірі відображає мету його розробки та в значній мірі пояснює підвищений суспільний резонанс навколо нього.

Міжнародні та внутрішні українські політичні аспекти нас цікавлять менше. Натомість, деякі юридичні новели та прийоми законодавчої техніки справедливо викликають стурбованість професійної спільноти.

Розділимо законопроект на дві частини: поточне регулювання банківської діяльності та врегулювання відносин щодо порядку та наслідків виведення банку з ринку.

В першій частині професійне судження висловила Незалежна асоціація банків України (щодо порядку погодження членів наглядової ради та ін.). Вважаємо, слід врахувати ці зауваження та пропозиції в другому читанні.

Друга ж частина містить більше дискусійних положень з юридичної точки зору.

Наприклад, пропонується обмежити відновлення прав акціонерів, які були порушені незаконним рішенням регулятора про неплатоспроможність банку, єдиним способом – відшкодуванням шкоди. Погоджуємось з тезою, що відновлення діяльності банку після незаконного рішення про його неплатоспроможність уявляється важко. Однак це не привід для обмеження способів захисту прав особи на рівні закону. Скоріше це привід для поглиблення дискусії та фундаментальної роботи при формулюванні і обґрунтуванні позовних вимог. Нам здається, що правильне вирішення цього питання слід шукати десь між outstanding lawyering при підготовці і обґрунтуванні позову та фундаментальним суддівським підходом при його розгляді із застосуванням кращих прогресивних практик.

Іншим прикладом є низка змін до процесуальних законів, які обмежують доказування, а іноді і вносять процесуальні норми до непроцесуальних законів, що є нонсенсом і було відмічено Головним науково-експертним управлінням ВР та на що доречно звернув увагу Сергій Донков.

Справедливим є також зауваження Вадима Кізленка щодо зворотної дії закону в часі. Спроба обмежити процесуальні права учасників у раніше відкритих справах може обернутись значними компенсаціями таким учасникам за рішенням ЄСПЛ. Ситуативні закони дійсно можуть обійтись достатньо дорого.

Окремої уваги заслуговує пропозиція доповнити статтю 6 Закон України «Про банки та банківську діяльність» новою частиною зі змістом «У разі суперечності норм інших законів (включаючи кодекси) з нормами цього Закону, норми цього Закону мають перевагу».

Цікаво, що місце для цієї частини не знайшлось ніде в законі, окрім шостої статті, яка присвячена регулюванню організаційно-правової форми банків ¯ \_(ツ)_/¯

Таке регулювання є неприпустимим в тексті певного закону, оскільки ієрархія нормативно-правових актів до певної міри є закріпленою (Конституція України – міжнародні акти – закони (в т.ч. кодекси) – підзаконні нормативні-правові акти), а за необхідності вирішення колізій між рівноправними актами – рішення у кожному конкретному випадку приймає суд за доктриною спеціального акта, пізніше прийнятого акта, з урахуванням принципів верховенства права, розумності, передбачуваності, правової визначеності тощо.

Така система є логічною, збалансованою та у повній мірі вирішує проблеми правових колізій та прогалин у правозастосуванні. Надання ж переваги одним актам над іншими в тексті самого акта загрожує правовим хаосом із масою можливостей для зловживань при здійсненні повноважень суб’єктами публічного права та непомірним навантаженням на адміністративні суди (тобто іще більш непомірним ніж зараз).

Історія конкурсного процесу в Україні має подібний приклад, коли приблизно в 2013-2016 роках в законі про відновлення платоспроможності існувала норма про переважне застосування цього закону перед іншими законами при розгляді питань, пов’язаних з банкрутством. Але тоді вдалось відновити рівновагу і відповідна частина була вилучена з закону. Іронічно, що тоді у процесі вилучення згаданої частини з закону банківська спільнота брала активну участь, а тепер аналогічна норма в іншому законі уже не викликає помітних імунних реакцій.

Зауважимо також, що для збалансованості системи регулювання наслідків прийняття державними органами незаконних рішень бракує важливого елемента – персональної відповідальності чиновників за такі рішення. На перший погляд навіть важко однозначно визначити що може дати кращий економічний ефект: змусити чиновників діяти законно чи отримати черговий транш поворотної процентної фінансової допомоги. Мабуть, усі відповіді вірні.