Руслан Сидорович: Це шанс для українського бізнесу пережити ідеальний шторм

Пандемія, пов’язана із коронавірусом є, безумовно, чи не найбільшим викликом сучасності для бізнесу у цілому світі. Уряди країн з найпотужнішими економіками вкидають сотні мільярдів на підтримку економіки, створюють різноманітні програми підтримки бізнесу (наприклад, безвідсоткові кредити) тощо, та навіть така підтримка не здатна вберегти підприємства від банкрутства. Сфера послуг та розваг постраждала у першу чергу. Проте і інші сфери бізнесу потерпають від карантину – зменшується рівень споживання (у більшості сфер), розриваються логістичні ланцюги, глобальні панічні настрої ніяк не впливають позитивно на стан світової економіки. Про глобальну світову економічну рецесію говорили вже не перший рік, проте ніхто не чекав настільки серйозного удару. На фоні пандемії навіть війна на ринку світових цін на нафту вже не виглядає настільки драматично, як це було попервах.

Безумовно, усі ці події не могли не зачепити нашу країну, оскільки по-перше, вірус не знає кордонів, по-друге, Україна вже є міцно інтегрованою у глобальну світову економіку. Проте, на жаль, ми не можемо похизуватись такою подушкою економічної безпеки, як, приміром, США, Великобританія, Німеччина чи Франція. Тому, очікувано, що коли навіть деякі світові лідери запроваджують “карантин” і для банкрутства своїх підприємств, Україна готова впроваджувати також і свої заходи.

Тут, передусім, слід зазначити, що основною метою процедури неплатоспроможності (тут відразу виникає плутанина з термінологією, оскільки при прийнятті Кодексу не було враховано поправку, якою пропонувалась назва “Кодекс з процедур неплатоспроможності”, позаяк в англійській мові термін “bankruptcy” та “insolvency” не є тотожними) не є визнання боржника банкрутом. Основною метою є якомога швидше (а отже й дешевше) повернення активів у господарський оборот, продаж активів від неефективного власника до ефективного. Накопичення боргів завжди є дуже негативним явищем для економіки, оскільки означає по факту вилучення з обороту певного капіталу.

Тому, абсолютно логічним є прагнення як у іноземних, так і в українських законодавців призупинити на час карантину та певний “санітарний” період порушення нових справ про банкрутства з тим, щоб дати бізнесу пережити ідеальний шторм (в Україні він є таким так точно) та встигнути оговтатись, перед тим як входити до звиклого ритму життя та ведення бізнесу.

Зважаючи на такі умови, в яких опинився український бізнес, законопроект 3322 є однією з необхідних умов підтримки зі сторони держави, передусім малого та середнього бізнесу.

Отже, які з положень даного законопроекту, на мою думку є критичними?

1. Передусім, це мораторій протягом дії карантину та 90 днів по його завершенню на порушення справи про банкрутство за ініціативою кредиторів за вимогами, що виникли з 1 лютого 2020 року. Чому з 1 лютого 2020 року? Тому що пандемія, яка розпочалася із Китаю, вплинула на ряд українських бізнесів ще до введення мораторію в Україні. Також, з боржника знімається обов’язок звернутись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі виникнення загрози неплатоспроможності. Це також означає, що протягом дії карантину та 90 днів після його завершення керівник боржника не притягатиметься до солідарної відповідальності по боргах такої юрособи. Водночас, дані виключення не позбавляють боржника можливості звернутись із такою заявою до суду, в разі коли він самостійно прийме таке рішення. Також, даний мораторій не стосується вимог до боржника, які виникли до 1 лютого 2020 року, що, відповідно, не дає можливості ховатись за даним мораторієм осіб, які перестали обслуговувати свої зобов’язання ще до розвитку пандемії.

Таким чином, дані норми повинні забезпечити прохід по фарватеру найтурбулентнішого періоду та надають час оправитись від афтершоку.

2. Наступна важлива норма – це можливість проводити збори/комітет кредиторів в режимі відеоконференції або шляхом опитування протягом дії карантину. Також, законопроектом пропонується звільнити арбітражного керуючого від відповідальності за невчинення дій, які були б порушенням правил карантину.

Абсолютно логічною є пропозиція законодавця не притягати АК до відповідальності за порушення правил, ним же ж встановлених. Разом з тим, отримавши можливість проведення засідань комітету/зборів кредиторів в режимі відеоконференції або шляхом опитування бізнес отримує можливість не заморожувати відповідні процеси, де час не терпить, приймати рішення щодо збереженості майна тощо, а також, за необхідності ставити питання аж до заміни арбітражного керуючого, якщо його дії порушують законодавство.

3. Важливою ініціативою, на мою думку, є також продовження процесуальних строків, встановлених Кодексом з процедур банкрутства. Дана ініціатива є важлива тим, що одним з наріжних каменів Кодексу є необхідність дотримання встановлених строків. Проте, коли, для прикладу, по причині карантину стане все ж неможливим проведення комітету кредиторів щодо схвалення плану санації, або проведення підсумкового засідання виявиться неможливим, буде порушено встановлений ст. 49 Кодексу пересічний строк процедури розпорядження майном, що може призвести у майбутньому до знецінення усіх процесуальних строків, встановлених Кодексом.

Дані положення законопроекту, вважаю, мають допомогти пережити українському бізнесу виклики, пов’язані із пандемією.

Що ж до ризиків законопроекту, то якихось чітких загроз він не несе. Разом з тим, будь-які ліки є корисними лише за умови їх правильного застосування.

1. Отже, найпершим ризиком в українських реаліях є застосування принципу: “немає нічого постійнішого аніж тимчасове”. На жаль, в традиціях українського законотворця не раз ставалося так, що певні мораторії, які вводились на короткий час, затримувалися потім в правовому полі на десятиліття. Найяскравіший приклад – мораторій на продаж землі. Загальна ж кількість мораторіїв в банкрутстві та виконавчому провадженні сягає 15-ти! Тому, залишається лише надіятись, що даний мораторій стане накінець завершенням цієї прикрої традиції.

2. Не можу віднести це до ризиків законопроекту, проте як тут не згадати про електронний суд та ЄСІТС, за умови функціонування якого потреби вносити відтермінування процесуальний строків як у Кодекс з процедур банкрутства, так і в інші процесуальні кодекси просто б не було! Можливість брати участь у судових засіданнях не покидаючи свого офісу економила б час сторін, сприяла б збільшенню неупередженості суддів внаслідок зменшення особистих контактів зі сторонами та економила б кошти на транспортні витрати. Ось де відсутність своєчасного запуску передової системи відправляння правосуддя зіграло з нами усіма злий жарт.

3. Не критичною, проте контраверсійною мені видається ідея щодо можливості зупинення аукціону за рішенням комітету кредиторів.

Окремого аналізу потребує так званий “санітарний” період після закінчення дії карантину. На мою думку, існування такого періоду є вкрай важливим. Станом на сьогодні ніхто не може сказати як довго триватиме карантин, яких послаблень очікувати в першу чергу та з яким станом не лише економіки ми вийдемо з цього карантину – психіка людей тут страждає анітрохи не менше, а подекуди навіть і більше. Люди повинні встигнути оправитись після карантинного періоду і зрозуміти, як діяти далі. Абсолютно очевидним є те, що чимало бізнесів дане випробовування не переживуть. Проте, нашою задачею повинно бути створення таких умов, при яких ми не покладемо на лопатки усю економіку, увесь бізнес. Адже, як вірно свого часу сказала Маргарет Тетчер: “немає бюджетних коштів, є кошти платників податків”. Не буде бізнесу – не буде податків. А цього країна, яка знаходиться у стані фактичної війни, не може собі дозволити.