Денис Киценко: Ключова проблема законопроекту №3322 – це незахищеність процедури прийняття колегіальних рішень

Читаєш законопроект 3322 і згадується класичний анекдот про типологію чоловіків у жіночій свідомості, адже його авторів хочеться «наздогнати і гм… привітати» (нехай так буде), а арбітражних керуючих і кредиторів після його прийняття – «обійняти і заплакати».

Наскільки законопроект 3322 на часі?

Нормативні підстави для його підготовки і внесення на розгляд з’явились 12 березня. Не коментуючи дату можливого голосування, нагадаю, що поради НКЦПФР  щодо дистанційного проведення загальних зборів акціонерів з’явились ще 16.03.2020. Але ж рішення загальних зборів акціонерів оскаржуються набагато частіше, ніж рішення у банкрутствах… Чи ні? (С – сарказм). Наразі актуальність упорядкування проблем, що виникли із карантином,  лише загострилась, а необхідність у запровадження окремого процедурного порядку вочевидь зберігатиметься якийсь час і після припинення карантину.

Які основні плюси законопроекту 3322?

Прагнення забезпечити подовження процесуальних строків і запровадити дистанційні механізми, безумовно, є благими намірами. Окрема увага до звільнення арбітражного керуючого від відповідальності за порушення строків вчинення дій – теж зрозуміла і отримує підтримку спільноти. Але всі компліменту авторам законопроекту – лише за їх прагнення. Натомість реалізація цих ідей буквами та юридична техніка їх впровадження, на мою думку, отримують бурні овації лише тих юристів, метою яких буде створення безладу у процедурі, адже в чому запропоновані норми допоможуть однозначно – це в створенні нескінченного кола оскаржень. Як то кажуть: «Мои намеренья прекрасны. Пойдемте, тут недалеко».

Які основні ризики законопроекту?

Ключові ризики пов’язані із невисоким рівнем юридичної техніки та неврахуванням проблем, вже існуючих при запровадженні дистанційних форм прийняття колективних рішень. Зрозуміло, що часу на підготовку тексту було небагато (утім, його ніколи недостатньо), але кількість протирічь та конфліктів норм, які може створити цей законопроект, цілком може претендувати на лідерство.

Якщо починати з найменших зауважень, то не зрозуміло, як були визначені деякі з запропонованих строків. Наприклад, як було визначена дата, починаючи з якої не допускається відкриття провадження у справі про банкрутство? Чому це – 01 лютого? Що робити зі справами, які вже були ініційовані й порушені після цієї дати?

І тут ми підходимо до двох ключових проблем.

Перша ключова проблема: всі деякі ідеї вписані «наобум», без врахування регулювання відносин у тому числі й іншими нормами законодавства і без внесення змін до цих відповідних норм. Яскравий приклад – пасаж про ненарахування штрафних санкцій. ЦК, ГК, ГПК – нє, не чули?

Друга ключова проблема – це незахищеність процедури прийняття колегіальних рішень. Тут всі судові юристи встали і аплодують, адже якщо метою законопроекту було підтримати спільноту на фоні потенційного зниження кількості процесів у зв’язку зі зниженням платоспроможності значної частини клієнтів, - то цю мету законопроект допоможе досягти без сумнівів. Жодне оскаржене рішення не «вистоїть» при використання передбачених процедур, адже ідентифікація учасників і підтвердження результатів їх голосування законопроектом не передбачені. Добре, що автори законопроекту чули про Зум. Погано, що, ймовірно, не чули про цифровий підпис. Але навіть якби чули, як його отримати зараз тим учасникам провадження, у кого він відсутній? Як його використовувати для ідентифікації арбітражному керуючому? Як його застосовувати при відеоконференціях?

Як ви ставитесь до запровадження мораторію на порушення проваджень?

Негативно. Ще більш критично – до блокування законопроектом обов’язку звернення до суду у зв’язку з виникненням підстав неплатоспроможності. Цікаво, до речі, чому автори законопроекту не написали це прямо?

Якщо мета законопроекту – зменшити навантаження на суди, то це буде досягнуто. Якщо ж автори піклуються про суб’єктів господарювання – то цей текст їм (тобто бізнесу) заважатиме. І не лише тому, що пропозиція безпідставно обмежує права кредиторів, прямо провокуватиме їх порушення і захищатиме недобросовісних суб’єктів господарювання.

Як не дивно прозвучить, ця норма фактично зашкодить у тому числі і боржникам. Принаймні сумлінним. Поясню думку. Одним з принципових напрямів реформування галузі була зміна типової ситуації «банкрутство – це коли ти через роки отримуєш 8% від своїх вимог» до  «все більш літер «санація» у понятті «банкрутство». Саме це мало стати наслідком вчасних звернень керівників підприємств з ознаками неплатоспроможності. І саме цього не буде, якщо бізнесу дозволять «накопичувати проблеми», як раніше. Адже звернення за частиною 6 статті 34 – це не гарантована ліквідація підприємства, але це гарантований мораторій на задоволення вимог кредиторів, який може допомогти зберегти бізнес та, як наслідок, робочі місця. Але ж автори законопроекту 3322, схоже, шукали простих рішень і слави людей, які «зупинили потенційну хвилю банкрутств». Ну, один добродій в лаврі вже зупинив розповсюдження вірусу… Хочемо так само «лікувати» економіку?