Людмила Жураковська: Моя справа може стати небезпечним прецедентом

Людмило Валеріївно, розкажіть, з чого почалася ваша історія?

У 2015 р. наглядова рада ПАТ «Південтеплоенергомонтаж» прийняла рішення про ліквідацію свого дочірнього підприємства «ЮТЕМ-Кран» (Київ), і це ДП звернулося до Господарського суду Києва з заявою про визнання його банкрутом відповідно до ст. 95 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання его банкрутом».

Я як арбітражний керуючий долучилась до цієї справи у березні 2015 г. У ДП «ЮТЕМ-Кран» було 3 кредитори. Найголовніший - Фонд соціального страхування, якому ДП заборгувало 2,9 млн грн, був також Пенсійний фонд із заборгованістю 74,9 тис грн, і була ще Податкова Голосіївського району Києва, але вона не встигла вчасно подати свої вимоги.

На підприємстві активів ніяких не було – на паперах щось значилося, але фізично не було нічого. Мені це ДП навіть не вдалося знайти за місцем його реєстрації. Це звичайна практика у випадках, коли підприємство подається на самобанкрутство – його активи виводяться ще до звернення до суду. Все це добре розуміли і кредитори цього підприємства. Я виконувала свою роботу арбітражного керуючого і повністю виконала всі дії, які були необхідні за процедурою ліквідації підприємства. Тобто ліквідатором ДП «ЮТЕМ-Кран» було дотримано принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 р. у справі № 927/1191/14).

Господарський суд Києва погодився з усіма моїми діями, затвердив розмір винагороди арбітражного керуючого, затвердив звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута,а також прийняв рішення про те, що вимоги кредиторів – Фонду соціального страхування на 2,9 млн грн і Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду на 74,9 тис. грн - вважати погашеними у зв'язку з відсутністю майнових активів у кредитора.

Фонд соцстрахування і Пенсійний фонд були в курсі фінансового стану ДП, і чітко знали, що ніякого майна за банкрутом немає і вони нічого не зможуть з нього отримати. Але для кредиторів рішення суду про ліквідацію ДП було важливим – для них закривалася проблема нестягнутих з цього підприємства боргів, за Фондами не будуть значитись у бухгалтерських відомостях безнадійні грошові зобов’язання, а також Фонди позбуваючись боргових зобов’язань у такий спосіб звітують про свою роботу.

Також Господарський суд Києва задовольнив моє клопотання як ліквідатора цього ДП і 17.05.2017 р. затвердив розмір грошової винагороди за мою роботу – дві мінімальні зарплати за кожен місяць виконання моїх повноважень ліквідатора. Всього мені належало за всю мою роботу з ліквідації підприємства 96 824 грн 10 коп. Відповідно пропорційно вимог кредиторів було стягнуто з Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України 2 410,92 грн. (пункт 9 ухвали), а з Фонду соціального страхування України 94 413,18 грн. (пункт 10). Видано накази про стягнення.

Це, з одного боку, може здатися великою сумою, але якщо розділити її на два роки роботи над цією справою, то в розрахунку на місяць вийде зовсім небагато.

Ні Фонд соцстрахування, ні Пенсійний фонд проти цих рішень суду про призначення мені основної винагороди нічого тоді не заперечували.

Тут слід зробити відступ і пояснити, що з 2015 по 2019 рр. формувалася практика Верховного Суду щодо оплати праці арбітражного керуючого. Були різні думки з цього питання. Спочатку була думка, що арбітражному керуючому винагороду списується одночасно зі списанням кредиторських вимог. Але потім Верховний Суд дійшов висновку, що арбітражний виконує роботу за винагороду, тобто - незалежно від задоволення вимоги кредиторів. І моя робота по ліквідації ДП «ЮТЕМ-Кран» якраз припала на період формування цієї судової практики.

Ви провели ліквідацію підприємства, а що було потім?

Судом припинено провадження у справі № 910/2923/15-г про банкрутство підприємства ДП «ЮТЕМ-Кран» 17 травня 2017 р.

Після цього я подала до Держказначейства два накази суду про стягнення на мою користь належної мені винагороди. Держказначейство спочатку зверталася до Фонду соцстрахування з пропозицією добровільно виконати рішення суду, але реакції не було. Держказначейство за невиконання рішення суду має право закрити всі рахунки Фонду соцстрахування до тих пір, поки Фонд не розрахується. Тому Фонд соцстрахування гроші мені все ж виплатив, 18 червня 2017 р. вони прийшли на мій рахунок, а 20 червня я їх зняла з рахунку. Важливий момент – на момент отримання мною грошей рішення суду про виплату мені винагороди не було оскаржене Фондом, винагорода була мені виплачена на абсолютно на законних підставах.

Але 21 червня Фонд соцстрахування пішов до суду і подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Києва, в якій оскаржив саме ті пункти рішення, які стосувалися виплати мені винагороди, як арбітражному керуючому. Тобто всі подальші події відбувалися після фактичного виконання виконавчого документу – наказу Господарського суду міста Києва.

Чому вони так вчинили?

Можливо, Фонди хотіли заощадити тим самим бюджетні гроші – адже вони ж не отримали від банкрутства ДП «ЮТЕМ-Кран» ні копійки, але при цьому були змушені заплатити арбітражному керуючому  за роботу. Напевно, вони вважали, що оскільки Фонди нічого не отримали, то і арбітражний керуючий також нічого не має отримувати. Можливо, працівники Фонду вважали, що оскільки у підприємства не було ніякого майна і його заборгованість перед Фондом соцстрахування просто «списувалася» - вважалась погашеною, то так само повинна була списатись і моя винагорода за виконання повноважень ліквідатора в цій справі. Я вважаю, що кредитори просто скористалися своїм службовим становищем, тому що – хто такий арбітражний керуючий проти Фонду соціального страхування?

Але на момент подачі Фондом соцстрахування апеляції гроші мені за мою роботу вже були виплачені, і тому апеляційна скарга взагалі не повинна була прийматися судом. Навіть в радянські часи, якщо бухгалтер помилявся при виплаті зарплати працівнику і виплачував йому зайве, то він потім бігав за ним і просив повернути гроші добровільно – іншим способом помилково виплачені гроші стягнути було неможливо.

Але незважаючи на це, суд приймає заяву від Фонду соцстрахування, а апеляційна інстанція його розглядає. Я вказувала, що рішення суду вже було виконано, але апеляційний суд на це не звернув уваги. І 3 липня 2017 р. Київський апеляційний господарський суд скасовує в рішенні Господарського суду Києва про ліквідацію ДП «ЮТЕМ-Кран» саме ті пункти, які стосуються виплати винагороди арбітражного керуючого. При цьому апеляційний суд посилається на ч. 5 ст. 45 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в якій говориться, що «Вимоги, які не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними». Тобто, мою зарплату – винагороду за два роки роботи в цій справі просто списали. Іншими словами, суд вирішив, що я повинна була працювати як раб - безкоштовно.

Однак в рішенні апеляційного суду було зазначено, що воно може бути оскаржене, що я і зробила. В результаті Верховний Суд 24 квітня 2018 р. рішення апеляційної інстанції скасував, він не погодився з висновками апеляційної інстанції, що вимоги ліквідатора погашені після завершення звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Тому Верховний суд направив справу на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Тобто, розгляд справи пішов на друге коло?

Фактично – так. Але апеляційний суд 11 вересня 2018 р. знову прийняв таке ж рішення, як і в перший раз, позбавивши мене винагороди за виконану роботу. Слід зазначити, що справа розглядалась без моєї участі і без належного повідомлення про повторний розгляд апеляційної скарги Фонду.

А після цього Господарський суд Києва вже 19 червня 2019 р. прийшов до висновку, що є підстави для того, аби я повернула ті гроші, які були стягнуті в мою користь з Фонду соціального страхування в якості винагороди за мою роботу.

Я оскаржила і це рішення, але ефективно захистити себе вже не могла – у другій половині минулого року я серйозно захворіла, перенесла важку операцію, деякі документи мені довелося готувати для суду в лікарняній палаті. Я просила суд відкласти розгляд справи до того моменту, коли я зможу з'явитися у залі суду і відстояти своє право на винагороду, але суд розглянув мою справу без мене. В результаті Господарський суд Києва прийняв рішення стягнути з мене ті 94,4 тис. грн, які я отримала в якості винагороди за більш ніж дворічну роботу по ліквідації підприємства. Мене внесли до реєстру боржників, заарештували всі мої рахунки, наклали арешти на все належне мені майно, і це – якраз в той період, коли я була в лікарні і гостро потребувала грошей на лікування.

Фактично я змогла повернутися до роботи тільки в кінці січня цього року, коли вийшла з лікарні. І сьогодні я оскаржую рішення Господарського суду Києва від 19 червня 2019 р. в зв'язку за нововиявленими обставинні. Розгляд справи очікується найближчими днями.

Це рішення дуже важливе для Вас...

Воно важливе не тільки для мене. Воно стосується і всіх арбітражних керуючих. Адже якщо суд не знаходить в законодавстві норм, які потрібно застосувати для вирішення спору між сторонами, він може вдатися до аналогії права – які рішення інші судді приймали по схожим справах. І якщо суд відмовить мені в задоволенні моїх вимог, то це означатиме, що не тільки я не отримаю винагороди за свою роботу. Це буде означати, що сформований небезпечний прецедент – арбітражний керуючий може витратити багато часу і сил на виконання роботи, але його можуть позбавити винагороди за виконану роботу і застосувати до нього поворот виконання згідно рішення суду.

Проте, за цивільним законодавством у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. Зазначене узгоджується зі змістом частини другої статті 445 ЦПК України, згідно з якою у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено це рішення.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Найближчий до ГПК України за смислом закон — ЦПК України — допускає аналогію закону та аналогію права, відповідно, і для господарського процесу аналогія припустима.

Отже є очевидним, що за таких підстав, Господарський суд міста Києва повинен скористатись нормами цивільного законодавства із застосуванням аналогії права з метою усунення існуючих прогалин у праві, яка служить одним із засобів регулювання подібних правовідносин.

Законодавством України забороняється примушування до безоплатної праці та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів, Конвенції Міжнародної організації праці № 105 про скасування примусової праці 1957 р., та безоплатність праці суперечить ст. 43 Конституції України.

А взагалі цей небезпечний прецедент, який пов'язаний з поворотом виконання виплаченої арбітражному керуючому винагороди за виконану роботу, може мати далекосяжні наслідки для всієї спільноти арбітражних керуючих, а не тільки для мене особисто.