Юлія Боснюк: Кодекс не передбачає будь-якого строку ліквідаційної процедури

Строк ліквідаційної процедури Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено.

Якщо таке твердження викликає у вас протест, уважніше прочитайте норму статті 58 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Оскільки, відповідна стаття не претендує на звання будь-якої наукової розвідки, відразу перейду до мотивувальної частини, оскільки резолютивну ви прочитали у першому реченні.

Не варто переконувати професійну спільноту в необхідності ефективних механізмів процедур банкрутства, зокрема, і ліквідаційної процедури, метою якої є здійснення передбачених КУзПБ заходів, в тому числі встановлення остаточного переліку кредиторів банкрута та сум заборгованості, формування ліквідаційної маси, максимально прозора та економічно вигідна реалізація майна банкрута, розрахунок з кредиторами тощо протягом мінімального проміжку часу.

За річними підсумками дії КУзПБ активно обговорюються проблемні питання чи радше питання, які вимагають напрацювань та єдності в судовій практиці.

Новелою КУзПБ, яка в меншій мірі була поміченою, проте є доволі суттєвою з практичної точки зору є норма статті 58 КУзПБ щодо строку ліквідаційної процедури.

Якщо прослідкувати як змінювався підхід законодавця до строку ліквідаційної процедури, то практикуючі банкрутство юристи пам’ятають норму пункту 2 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19.01.2013, яка передбачала, що строк  ліквідаційної  процедури   не   може   перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

Ця норма спонукала суддів постановлювати ухвали про продовження строку ліквідаційної процедури безкінечну кількість разів, оскільки Закон будь-яких обмежень щодо цього не містив.

Наступна редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набула чинності з 19.01.2013 і діяла до 21.10.2019, містила статтю 37, пунктом 1 якої передбачалося, що господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Відповідна редакція Закону не містила норми про те, що суд може продовжити строк ліквідаційної процедури. Суди надалі виносили ухвали про продовження строку ліквідаційної процедури.

При цьому, Касаційний господарський суд у своїх постановах зазначав, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено будь-яких наслідків закінчення 12-місячного строку ліквідаційної процедури, проте не закінчення такої процедури фактично.

Врешті-решт, статтею 58 КУзПБ встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців.

Не зважаючи на змістову схожість відповідних норм ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та КУзПБ, такі є абсолютно різними і якщо розібрати цю норму детальніше, то можна стверджувати, що законодавець в КУзПБ взагалі не передбачив будь-яких строків ліквідаційної процедури. Згідно з абзацами першим та другим пункту 1 статті 58 КУзПБ можна зробити наступні висновки:

Перший - саме суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника, проте не комітет кредиторів, загальні збори кредиторів тощо.

Другий - суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців. Тобто, відповідний строк, з врахуванням встановлених законодавцем обмежень, може бути будь-яким в межах річного строку.

І нарешті те, що намагаюся окреслити як новелу КУзПБ: суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника, проте не строк ліквідаційної процедури, як було передбачено попередніми редакціями ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Цей строк не може перевищувати 12 місяців, тобто не строк ліквідаційної процедури, а строк протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника.

Ототожнювати ліквідаційну процедуру та обов’язки ліквідатора здійснити ліквідацію боржника  у відповідному контексті не доводиться. Більше того, поняття «ліквідаційна процедура» є ширшим, ніж  «обов’язок ліквідатора здійснити ліквідацію боржника».

Така констатація підтверджується п. 2 ст. 60 КУзПБ, в якій передбачено, що ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Кодексом.

З досвіду, розумію, що є були і будуть провадження у справах про банкрутство, в яких ліквідатор з об’єктивних причин не зможе протягом 12 місяців здійснити ліквідацію боржника. Але в усіх обговореннях КУзПБ від професійної спільноти лунають переконливі аргументи про те, що роль арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) є визначальною,  його діяльність повинна бути професійною, висококваліфікованою та ефективною. Відтак, по закінченню річного строку після призначення арбітражного керуючого ліквідатором у справі, як у суду, так і у кредиторів банкрута є підстави переглянути та дати оцінку діяльності такого арбітражного керуючого.

Слід зазначити, що КУзПБ не встановлено правових наслідків порушення ліквідатором строку, визначеного Кодексом, для виконання своїх зобов’язань щодо вчинення ліквідації боржника. Більше того, в п. 6 ст. 65 КУзПБ зазначено, що ліквідатор виконує свої повноваження до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи - банкрута. Така норма впринципі усуває проблему порушення ліквідатором встановленого присікального строку для ліквідації боржника та дозволяє йому поза межами такого строку в правовому полі продовжувати виконувати свої повноваження. Проте, наголошую, що КУзПБ без будь-яких альтернатив встановлено, що строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника, не може перевищувати 12 місяців.

Враховуючи викладене, зауважу, що господарським судам у резолютивній частині постанов про визнання боржника банкрутом не варто зазначати про строк, на який відкривається ліквідаційна процедура, так як це зазначалося у постановах під час дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки про такий строк в КУзПБ не йдеться взагалі. Поряд з цим, призначаючи ліквідатора у справі, в постанові є вмотивованим зазначати про зобов’язання ліквідатора здійснити ліквідацію боржника протягом 12 місяців.

З огляду на це виникає питання щодо необхідності встановлення строків для виконання обов’язків по ліквідації боржника при призначенні нових ліквідаторів. Чи новий ліквідатор продовжує діяти в межах встановленого для попереднього ліквідатора строку, чи для кожного наступного ліквідатора слід встановлювати новий строк для виконання своїх обов’язків в межах 12 місячного строку?

Займаю принципову позицію необхідності персоналізувати відповідальність, а відтак пропонувала б кожному наступному ліквідатору встановлювати строк для виконання своїх обов’язків. Крім того, з огляду на вчинені попереднім ліквідатором дії по ліквідації банкрута, суд наділений повноваженнями встановлювати новому ліквідатору строк, менший ніж 12 місяців. Законодавець спонукає саме арбітражного керуючого до часових обмежень у вчиненні усіх необхідних дій для завершення процедури банкрутства. Така позиція, тобто зміщення акценту щодо строків ліквідаційної процедури на строк виконання ліквідатором своїх зобов’язань по ліквідації боржника, відповідає загальним основоположним принципам Кодексу України з процедур банкрутства та підвищення ефективності інституту банкрутства взагалі. Суд, в свою чергу, у ліквідаційній процедурі в тому числі розглядає скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора. Кредитора законодавець взагалі наділив повноваженнями усувати арбітражного керуючого від виконання своїх повноважень без наявності на те підстав.

Неоднозначним є також питання про те, чи 12-місячний строк на ліквідацію боржника арбітражним керуючим є матеріальним чи процесуальним строком, оскільки КУзПБ поєднує в собі як матеріальні, так і процесуальні норми права. Таке розмежування фактично також впливає на можливість його продовження з підстав, визначених Господарським процесуальним кодексом України чи можливість визнавати причини його пропуск поважними.

Висновки: Кодекс України з процедур банкрутства взагалі не передбачає будь-якого строку ліквідаційної процедури; натомість Кодексом встановлено строк протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію банкрута; Кодекс не передбачає наслідків прострочення ліквідатором такого строку; Кодекс не дає чіткої відповіді на питання, чи потрібно кожному новому ліквідатору встановлювати новий строк, протягом якого він зобов’язаний здійснити ліквідацію банкрута.