До статей

Вікторія Михайлова: «Коктейль» змін у банкрутстві юридичних осіб. Підсумки року

18 листопада, 2020
Думки
Вікторія Михайлова: «Коктейль» змін у банкрутстві юридичних осіб. Підсумки року

В ексклюзивному коментарі інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» адвокат ЮК L.I.Group Вікторія Михайлова висловила своє бачення змін у практиці банкрутства після набуття чинності Кодексу з процедур банкрутства.

«Коктейль» змін у банкрутстві юридичних осіб за КУзПБ у банкрутстві юридичних осіб – минув цілий рік.  Що відбулося на практиці?

Відтоді як справи про банкрутство регулюються не за нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про банкрутство), а за новими порядком, встановленим Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ). Перехід від попереднього Закону про банкрутство до нововведень  КУзПБ не можна назвати простим, оскільки всі учасники мали пристосовуватись до раніше невідомих норм закону та зрозуміти порядок їхнього застосування на практиці.

Отже, основні зміни за КУзПБ в частині банкрутства юросіб:

  • Можливість відкриття провадження у справі про банкрутство без отримання судового рішення та відкриття виконавчого провадження;
  • Автоматичне припинення дії мораторію для забезпечених кредиторів, відсторонення у будь-який час арбітражного керуючого за рішенням комітету кредиторів;
  • Відсутність такої судової процедури щодо боржника, як мирова угода;
  • Необмеженість строків процедур судової та досудової санацій.

Відкриття провадження у справі про банкрутство

Норми попереднього Закону про банкрутство передбачали такі обов’язкові умови для відкриття справи про банкрутство:

  • наявність судового рішення про стягнення заборгованості на користь кредитора з боржника, що набрало законної сили;
  • сума вимог, яка складає не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати;
  • відкриття виконавчого провадження на строк не менше трьох місяців.

Всі ці докази разом доводили безспірність вимог кредитора та були підставою для того, щоб прийняти рішення про введення процедури розпорядження майном. Однак КУзПБ суттєво змінив порядок відкриття справи про банкрутство, оскільки виключив вказані імперативні норми. Натомість, кредитори отримали змогу без попереднього звернення до суду із позовною заявою про стягнення боргу з підприємства-боржника та послідуючих дій щодо виконання судового рішення відразу звернутися із заявою про його банкрутство.

Отже, кредиторам надали більш спрощений спосіб визнати банкрутом свого боржника, що стало для них беззаперечною перевагою та можливістю застосування певного тиску на товариства, які винні їм кошти, адже останні опинились в загрозливій ситуації бути визнаними банкрутом та втратити контроль над підприємством.

Ч. 6 ст. 39 КУзПБ передбачає лише дві підстави для відмови у відкритті провадження у справі, а саме це наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження та задоволення вимог кредитора у повному обсязі до дати підготовчого засідання.

Формулювання «наявність спору про право» відразу викликало численні питання як серед кредиторів так і боржників, оскільки для всіх не зрозумілим залишалось хто може бути суб’єктом оскарження вимог ініціюючого кредитора, хто повинен повідомити про такі факти господарський суд та які судові провадження можуть свідчити спір про право.

КГС в своїй Постанові від 13.08.2020 року у справі №910/4658/20 сформував наступні висновки: «відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

Верховний Суд зауважує, що заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства. При цьому, Верховний Суд зауважує, що у суду першої інстанції під час проведення підготовчого засідання відсутня можливість вирішення такого спору про право, що в свою чергу пов`язано з особливостями позовного провадження, як то пред`явлення позову, можливості подання зустрічного позову, складу учасників справи у позовному провадженні, прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а також диспозитивністю господарського судочинства тощо».

Таким чином, суд касаційної інстанції окреслив такі обов’язкові елементи поняття «спору про право» як наявність судової справи, яка виникла до подання заяви про відкриття справи про банкрутство предметом розгляду, якої є вимоги ініціюючого кредитора. При цьому, суб’єктом оскарження таких вимог має бути саме боржник а, не треті особи. 

У підсумку про зміни, які внесені КУзПБ в цій частині варто зазначити, що процедура відкриття справи про банкрутство стала більш спрощеною для кредиторів, проте однозначно назвати це позитивним неможливо, оскільки не завжди боржник заслуговує відразу опинитись в процедурі банкрутства, адже це може бути велике підприємство, яке надає робочі місця і здійснює свою господарську діяльність, однак у зв’язку з певними обставинами не має можливості розрахуватись миттєво.

В даному випадку необхідно пам’ятати, що основна ціль це не тільки погашення вимог кредитора, але й збереження суб’єкта господарювання, тому для збереження балансу інтересів обох сторін та мінімізації ризиків зловживання кредиторами такою процесуальною можливістю необхідним є доопрацювання порядку відкриття справи про банкрутство.

Припинення дії мораторію для забезпечених кредиторів

Нововведенням КУзПБ є положення ч. 8 ст. 41, які передбачають, що відносно задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном. Тобто після закінчення строків процедури розпорядженням майном, у разі якщо не прийнято рішення про закриття провадження у справі, відкриття ліквідаційної процедури або процедури санації, забезпечений кредитор отримує гарантії, що за рахунок предметів іпотеки та застави зможе погасити свою заборгованість поза межами справи про банкрутство. Ця норма направлена на захист прав та інтересів забезпечених кредиторів, адже непоодинокими є випадки коли недобросовісні боржники ініціюють процедуру свого банкрутства за допомогою «дружнього» кредитора та на роки блокують застосування позасудовою процедури звернення стягнення на предмети іпотеки.

Аналізуючи реєстр судових рішень, знайдеться безліч справ про банкрутство в яких процедура розпорядження майном боржника триває понад три, чотири, а то і п’ять років. При цьому, майно, яке виступає предметом забезпечення, перебуває у власності боржника і він може ним користуватись, передавати в оренду і т. д. Натомість, забезпеченому кредитору залишається лише бути включеним до реєстру вимог кредиторів і чекати подальшої долі вирішення спору.

Отже, такі зміни можна охарактеризувати беззаперечно ефективними та направленими на дотримання інтересів забезпеченого кредитора і зменшення випадків зловживання боржниками можливістю ухилення від виконання своїх зобов’язань за допомогою такого механізму як банкрутство.

Суттєвим залишалось для всіх учасників лише питання можливості продовження строку дії мораторію для забезпечених кредиторів або вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони застосування процедури звернення стягнення в поза судовому порядку.

Ця проблема підлягала вирішенню в судовому порядку, оскільки саме господарський суд в провадженні, якого перебуває справа про банкрутство надає оцінку застосування ч. 8 ст. 41 КУзПБ на практиці.

В результаті, ми маємо висновки судів першої інстанції про наявність правових підстав для продовження строку дії мораторію для забезпечених кредиторів у разі продовження процедури розпорядження майном. Також, підлягають застосуванню норми ст. 40 КУзПБ щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке знаходиться у власності боржника. Такі заходи діють відповідно до дня введення процедури санації, до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом або закриття провадження у справі.

Отже, вказані висновки повністю блокують можливість забезпеченого кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки та фактично повертають нас у період дії Закону про банкрутство коли це зробити законодавчо було неможливо.

Таким чином, ідея законодавця щодо автоматичного припинення дії мораторію в частині іпотеки та застави для всіх є зрозумілою та юридично вірною, оскільки це гарантії у розумні строки отримати погашення своїх вимог за рахунок забезпеченого майна, однак на практиці дана норма виявилась не досить працюючою. В даній ситуації залишається лише чекати подальших висновків суддів апеляційної та можливо касаційної інстанцій, оскільки це питання має бути врегульовано таким чином щоб ситуації обходу норм чинного законодавства не мали місця.

Відсторонення арбітражного керуючого за рішенням комітету кредиторів

Одна з дискусійних норм Кодексу, яка неодноразово вже обговорювалась на форумах та піднімалась в публікація це права кредиторів в будь-який час звернутися до господарського суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень, незалежно від наявності підстав (ч. 4 ст. 28 КУзПБ).

Зі сторони арбітражних керуючих нововведення звісно викликало критику, невдоволення та певну невпевненість в завтрашньому днів, натомість кредитори були дуже задоволені отримати таку можливість та владу над арбітражним керуючим вирішення його подальшої долі у справі про банкрутство.

Всі чекали висновків суду та відповіді на головне запитання: чи можна звільнити арбітражного керуючого без будь-яких причин. Однак, наразі, вже майже після спливу одного року з дня дії КУзПБ однозначної відповіді ні кредитори ні арбітражні керуючі так і не отримали, а позиції судів розділились.

Так, Північний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що у випадку подачі комітетом кредиторів клопотання про відсторонення арбітражного керуючого, задоволення такого клопотання є правом, а не обов`язком суду та воно не може бути безумовною підставою для його відсторонення. У зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати мотиви цього клопотання через призму принципу незалежності арбітражного керуючого. (Постанова від 11.03.2020 року у справі №911/1902/17)

Натомість, Південно-західний апеляційний округ вказує на імперативність норми ч. 4 ст. 28 Кодексу та наголошує, що відсторонення, в даному випадку, не потребує обґрунтування комітетом кредиторів свого рішення. (Постанова від 19.05.2020 у справі №923/1493/15)

З огляду на сформовані позиції судів апеляційних інстанцій прослідковується відсутність єдиної думки у застосуванні ч. 4 ст. 28 КУзПБ.  Крапку в цій історії мав поставити Касаційний господарський суд, однак відкрити касаційне провадження з цього питання так нікому і не вдалось. Остання позиція суду касаційної інстанції, яка викладена в Ухвалі від 28.09.2020 року у справі №904/1907/15 полягає в тому, що КУзПБ не передбачено можливості оскарження в касаційному порядку постанов апеляційний судів, прийнятих за результатами апеляційного перегляду ухвал судів першої інстанції про відсторонення повноважень арбітражного керуючого від виконання повноважень ліквідатора та про призначення іншого арбітражного керуючого.

Таким чином, ч. 4 ст. 28 КУзПБ так і залишається неоднозначною, дискусійною нормою та за рік її застосування на практиці не була врегульована, змінена або вдосконалена.

Мирова угода у справі про банкрутство

Норми Закону про банкрутство передбачали застосування такої судової процедури до боржника як мирова угода (ч. 1 ст. 7). Натомість, КУзПБ не містить можливості врегулювання спору між боржником та його кредиторами за допомогою мирової угоди.

Серед фахівців у сфері банкрутства це відразу викликало певні невдоволення, адже в основі мирової угоди лежала домовленість між боржником і кредиторами в особі їх комітету щодо відстрочки, розстрочки і прощення (списання) боргу. При цьому сторони могли її укладати протягом усієї процедури банкрутства, незалежно від судової стадії, що могло дозволити дотримання балансу інтересів між учасниками процесу.

Не зважаючи на відсутність в КУзПБ прямої норми, спроби застосувати мирову угоду на практиці були ініційовані з боку сторін у справах про банкрутство, що досить очікувано, адже КУзПБ містить посилання на можливість застосування також і норм ГПК України, які прямо передбачають одним із шляхів врегулювання спору укладення мирової угоди.

09.07.2020 року Касаційний господарський суд у свій Постанові у справі №910/26972/14 сформував наступні висновки з цього питання: «на відміну від Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що передбачав можливість укладення мирової угоди у справі про банкрутство з наслідками прощення (списання) заборгованості кредиторів, які не давали згоди на таке прощення (списання) своїх боргів, та відповідну процедуру укладення такої угоди від імені кредиторів комітетом кредиторів боржника (статті 77–82 цього Закону в останній редакції до моменту втрати ним чинності 20 жовтня 2019 року), у КУзПБ, введеному в дію на момент розгляду 2 грудня 2019 року спільної заяви про затвердження мирової угоди, такої судової процедури банкрутства, як мирова угода, та порядку її укладення не встановлено.

Із втратою чинності Законом про банкрутство з 21.10.2019 та введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства, припинилися обов`язки органу стягнення податків та зборів щодо погодження на укладення мирової угоди у справі про банкрутство на умовах відстрочення, розстрочення чи списання заборгованості зі сплати податків і зборів за відсутності волевиявлення таких кредиторів на укладення мирової угоди на таких умовах, оскільки Кодексом вони не передбачені».

Отже, суд касаційної інстанції, по-перше, звернув увагу на те, що відповідно до  КУзПБ, комітет кредиторів боржника уже некомпетентний на вчинення дій з підготовки та укладення мирової угоди та її підписання, як сторона у справі, а волевиявлення має бути реалізовано всіма учасниками. По-друге, що закриття провадження у справі про банкрутство, у зв’язку з затвердженням мирової угоди можливе лише за наявності юридичного факту погашення або списання вимог кредиторів.

Таким чином, говорити про повне блокування КУзПБ можливості застосування мирової угоди у справах про банкрутство неможливо, оскільки норми ГПК України передбачають такий спосіб врегулювання спору. Проте, сторони мають пам’ятати про необхідність дотримання особливих умов, які містяться в КУзПБ та їх відмінність від приписів попереднього Закону про банкрутство. У випадку виконання всіх вимог чинного законодавства сміливо можна застосовувати мирову угоду як судову процедуру банкрутства.

Підсумовуючи, КУзПБ змусив усіх працювати по-новому, однак таких змін чекали всі, адже норми Закону про банкрутство вже не відповідали нинішнім реаліям. Звісно, що за рік дії Кодексу ми ще не зовсім пристосувались до нових правил гри і тільки почали їх освоювати. Наразі, нас чекають ще нові зміни, набули чинності 17 жовтня 2020-го. Отже, процес трансформації тільки розпочався.

Коментарі
Додати коментар