Юлія Курило: Ефект метелика

Кодексом України з процедур банкрутства встановлений додатковий вид цивільно-правової відповідальності керівників компанії за порушення інтересів кредиторів – солідарна відповідальність. Чимало вже сплинуло з часу запровадження цього правового інституту, проте рішень судів із прикладами застосування відповідних новел права все ще недостатньо аби зробити бодай-які висновки про успішність та ефективність правового регулювання. Проте певні підсумки все ж таки можна підбити.

Ефект метелика - такий собі феномен, властивість окремих незначних подій впливати на системній явища у іншому місці та у іншому часі. Несвоєчасне повідомлення боржником про неплатоспроможність створює загрозу нарощування неплатоспроможним підприємством заборгованості. Така поведінка визнається недобросовісною, адже створює непотрібні додаткові ризики для підприємців, та породжу передумови для системних загроз для економіки в цілому за принципом доміно. Укладаючи договори, учасники господарського обігу не володіють в достатній мірі інформацією про те, чи зможе контрагент вчасно розрахуватися. У відкритих джерелах може бути недостатньо інформації про поточну диспропорцію між реальною вартістю активів та грошових зобов’язань юридичні особи. Аби нівелювати такі ризики законодавцями багатьох країн запроваджено правовий механізм – персональна майнова відповідальність керівників бізнесу за порушення строків повідомлення кредиторів про свій неплатоспроможний стан.

Відповідно до частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Порушення цього зобов’язання матиме наслідком солідарну відповідальність керівника по боргах неплатоспроможного підприємства.

З процесуальної точки зору право на звернення з відповідними вимогами про покладення солідарної відповідальності на керівника неплатоспроможної юридичної особи мають кредитори, чиї вимоги акцептовані судом. Право це пов’язане із встановленням господарським судом в межах провадження у справі про банкрутство факту порушення керівником боржника приписів ч. 6 статті 34 КУзПБ.

З поодиноких прикладів судової практики бачимо, що суди нажаль не досліджують самостійно питання вчинення керівником боржника цивільно-правового порушення у сфері захисту інтересів кредиторів, хоча це очікувалося. Проте за заявою учасників провадження у справі про банкрутство встановлення фактів порушення все ж таки відбувається. Так у справі № 910/3191/20 ініціатором дослідження обставин приховування інформації про неплатоспроможність був ліквідатор боржника, а у справі № 910/2971/20 – один з кредиторів.

До речі у справі № 910/2971/20 міститься ретельний правовий аналіз порядку застосування ч. 6 статті 34 КУзПБ. Зокрема надано оцінку найбільш контроверсійному питанню: моменту початку спливу місячного терміну, що надається керівникові для вчинення дій із звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. 

На думку Верховного Суду обчислення визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ  строку для обов'язку боржника звернутись із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності починається з того моменту, коли одночасно має місце факт настання строку виконання боржником зобов'язань щонайменше перед двома його кредиторами разом із фактом перевищення в той самий момент (звітний період) сумарного розміру цих зобов'язань над розміром всіх активів Боржника.

Зобов’язання  боржника перед кредитором має бути: 1) таким що настало; 2) грошовим. Встановлення строку виконання зобов’язання відбувається за правилами, що регулюють відповідне зобов’язання, та не залежать від того, чи в кредитора наявне судове рішення, що підтверджує його право на отримання коштів від боржника. Єдине що важливо - відсутність між боржником та кредитором спору про право щодо такого грошового зобов’язання. На практиці стикаємося із ситуацією, коли між боржником і кредитором в певний момент обмін кореспонденцією припиняється: буває вкрай важко знайти в кредитора підписаний акт звіряння, відповідь на претензію із визнанням вимог, чи лист про визнання розміру заборгованості . Тож очевидно, що наріжним каменем доведення порушення обов’язку, передбаченого абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ  - є наявність в кредиторів письмових доказів, що боржник свої борги визнавав. З цим не буде питання (з великою вірогідністю), якщо ініціатором процедури банкрутства буде сам боржник.

Інший момент, який звертає на себе увагу – кількість кредиторів як критерій відповідальності. Їх повинно бути не менше двох. Так, згідно із приписами ч. 6 статті 34 КУзПБ «Боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності)». Мета правового захисту – уникнення ситуації нарощування заборгованості і збільшення кількості кредиторів за незмінного (у найкращому випадку) обсягу активів. Тож управління дебіторською та кредиторською заборгованістю, належний управлінський облік мають забезпечити керівника оперативною інформацію про фінансове здоров’я компанії, а відповідальність за недобросовісну поведінку є передумовою для добросовісної поведінки.

Також бачимо, що момент визначення ознак платоспроможності - співставлення обсягу грошових вимог, строк оплати по яким настав, з обсягом активів боржника, відбувається за показниками певного звітного періоду. З цією думкою варто дещо посперечатися. Відповідно до статті 13 Закону України «Про бухгалтерський облік» звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев’яти місяців. 

Чи дотягнеться ціль правового регулювання, якщо керівник компанії буде співставляти відомості про обсяг заборгованоісті із вартістю активів лише раз на рік після виготовлення фінансової звітності компанії? Чи об’єктивно відображає ця інформація поточний стан щодо платоспроможності? На мій погляд, ні! Існує думка, що керівник, який діє розумно і добросовісно, має таким чином здійснювати управління компанією аби забезпечити своєчасне та достовірне встановлення за даними управлінського обліку, з врахування масштабів діяльності, дисбаланс між борговими зобов’язаннями та активами. Не вирішує питання й покладання на проміжну звітність. Лише за умов оперативного реагування на зміни у майновому стані боржника можливе досягнення правової мети закону – захист інтересів кредиторів від надмірних ризиків. Принаймні в країнах, де подібні норми застосовуються вже тривалий час суди виробили саме такий підхід.

У справі №910/3191/20 суди також зв’язали момент виникнення неплатоспроможності зі строками складання звітності. Щоправда в цій справі йшлося більше про належні та допустимі докази, які дозволяють встановити в який саме період виникла неплатоспромжоність боржника, що мала спонукати керівника останнього чинити у певний спосіб. Так в основу рішення суду апеляційної інстанції, який задовольнив заяву про покладення солідарної відповідальності, покладено висновок залученого арбітражним керуючим експерта, зроблений на підставі Методики (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0014665-06#Text), затвердженої Міністерством Економіки. В свою чергу у справі № 910/2971/20 Верховний Суд, спрямовуючи справу на новий судовий розгляд, вказав суду першої інстанції на необхідність зобов’язати розпорядника майна провести аудит підприємства з метою визначення моменту виникнення від’ємної різниці між обсягом поточних грошових зобов’язань та сукупною вартістю активів боржника. З огляду на викладене, стає очевидним, що наразі покладення солідарної відповідальності можливо за умови наявності в розпорядженні суду (арбітражного керуючого/кредиторів) даних фінансової звітності та первинних облікових документів. Практика свідчить про те, що підприємства, які свідомо скеровуються в прірву банкрутства, з початку тривалий час не подають звітність до компетентних органів, відмовляються від передачі первинних документів арбітражному керуючому, втрачаючи їх, наприклад. Таким чином блокується можливість здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства -боржника із відповідними наслідками. Тож постає цілком логічне питання, як бути із солідарною відповідальністю за таких сумних обставин? Чи може недобросовісна поведінка (знищення звітності, порушення порядку її подання) бути індульгенцією для посадових осіб? Напрошується відповідь, - ніт! В кулуарах круглого столу нещодавно проведеного Департаментом з питань банкрутства Міністерства Юстиції України йшлося про запровадження додаткової підстави для майнової відповідальності для посадових осіб боржника – відмова надати документи фінансової/бухгалтерської звітності на запит арбітражного керуючого. У справах про покладення субсидіарної відповідальності практика прямує у тому напрямку, що відсутність даних фінансової звітності та первинних облікових документів та, як наслідок, неможливість проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, не є підставою для звільнення від відповідальності. Сподіваймося, що суди напрацюють відповідні рішення і для випадків солідарної відповідальності.

Інститут солідарної відповідальності за порушення, передбачений абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ, покликаний збільшити привабливість процедури банкрутства серед кредиторів. Мінімальний обсяг задоволення вимог конкурсних кредиторів, тривалість процедури, витрати з нею пов’язані, відлякують потенційних користувачів цього правового інструменту. Тож альтернативні джерела для стягнення боргів компанії поряд із стимулюванням добросовісної поведінки з боку керівників боржників, мають стати запорукою поширення культури екологічного банкрутства, яке, до речі є ще дієвим  механізмом відновлення платоспроможності.