Пристрасті навколо перевірок арбітражних керуючих

Як описував Петро Шистопал, за його кар'єру він уже двічі стикався з проблемою порушень, яких припускаються представники Мін'юсту під час перевірок. Перший випадок стався у 2016 р., коли співробітники Головного теруправління юстиції у Києві через нібито припущені помилки рекомендували накласти стягнення, що вилилось у позбавлення арбітражного керуючого свідоцтва. Тоді, навіть не зважаючи на рішення судів трьох інстанцій про те, що арбітражний керуючих ні в чому не винен, представники Мін'юсту відмовлялися поновлювати йому свідоцтво.

Другий випадок стався вже у березні цього року, коли Міністерство юстиції повідомило арбітражному керуючо про позапланову перевірку, але при цьому так і не пояснило, що саме було підставою для її проведення.

Петро Шистопал зауважував тоді, що між двома випадками – 5 років розвитку і становлення ринку, оновлення законодавства та розвитку спільноти арбітражних керуючих, а помилки співробітників Міністерства юстиції – ті ж самі. І додав, що це можна пояснити безкарнічтю чиновників та необхідністю міняти систему контроля за діяльністю арбітражних керуючих.

Проблема стара, як банкрутство

Опитавши учасників ринку, редакція  інформаційного порталу «Банкрутство & Ліквідація» дійшла висновку, що озвучена Петром Шистопалом проблема майже така ж стара, як і сфера банкрутства в Україні. Вона була започаткована з прийняттям закону про банкрутство у червні 1999 р. Саме тоді законодавець розділив функції держави стосовно банкрутства між державним органом з питань банкрутства та господарським (раніше - арбітражним) судом. Державний орган з питань банкрутства весь час намагається перетягнути на себе функції суду, що неминуче приводить до конфліктних ситуацій між арбітражними керуючими та держорганом.

Проблема полягає в тому, що роботу арбітражного керуючого оцінює не суд, який його призначив та встановив певні обов‘язки, а адміністративний орган, який не має до цього жодного відношення. За результатами такої діяльності виноситься акт, який оскаржується не у господарському суді, а в адміністративному, який теж не має жодного відношення до процедури банкрутства. «Іншими словами, питання професіональної діяльності арбітражного керуючого оцінює відповідний некомпетентний суб‘єкт, а перевіряє – такий же некомпетентний суд», -- описав проблему Борис Поляков, доктор юридичних наук, професор, суддя Північного апеляційного господарського суду.

Що не так з перевірками

Найчастіша претензія на адресу перевіряючих представників Мін'юсту, яка звучала з вуст арбітражних керуючих – поверхневий та формальний підхід до перевірок. Доказом може слугувати те, що часто перевіряючі просто переписують в акт доводи, викладені у скарзі, а на зауваження арбітражного керуючого реагують просто: якщо ви не згодні, ви можете довести свою правоту на Дисциплінарній комісії.

Дуже часто перевіряючі хочуть отримати пояснення від арбітражного керуючого не з конкретних питань, а стосовно всіх підприємств, де той брав участь в процесах, і до того ж вимагають опис и документи за весь період та за всі стадії процедури банкрутства. «Така підготовка до перевірки потребує досить багато часу на написання пояснень, підготовки копій всіх документів по справах боржника», -- пояснює в.о. Голови НААКУ Олександр Бондарчук.

Крім того, ревізори не мають того досвіду практичної роботи в сфері банкрутства, який вже накопичили арбітражні керуючі, отже – не розуміють нюансів та особливостей кожної окремої справи. Мало того, іноді перевірка проводиться через обставини, які вже розглядались у господарському суді, і по ним вже прийнято рішення, але висновки перевіряючих при цьому можуть бути протилежні тим, до яких прийшов суд. А коли немає підстав для притягнення арбітражного керуючого до відповідальності, його все одно можуть покарати – за нібито порушення норм діловодства.

До того ж часто заперечення, які надають арбітражні керуючі на довідку, не враховуються перевіряючими. Як наслідок – арбітражний керуючих змушений йти до суду, що виливається для нього у додаткові витрати часу та сил, та відволікає від виконання прямих обов’язків. Мало того, доки висновки перевіряючих не оскаржено в суді, вони можуть використовуватись учасниками справ про банкрутство проти арбітражного керуючого, наприклад, з метою відсторонення його від розпорядження майном чи функцій ліквідатора підприємства.

При цьому учасники ринку зауважували, що наслідки помилок у перевірок для сторін справи – арбітражних керуючих і ревізорів – зовсім неспівставні. Перші – страждають найбільше, другі – майже не несуть відповідальності за свої помилки. Тому способом покращення якості перевірок і унеможливлення зловживань міг би стати контроль якості результатів роботи відділів з питань банкрутства. «Ключовим показником ефективності в такому випадку є співвідношення кількості проведених перевірок до кількості скасованих актів перевірки», -- вважає арбітражній керуючий, член Ради АК м. Києва Руслан Бандуристий, і додає, що скасований акт перевірки повинен мати для перевіряючого, що припустився помилок, такі ж невідворотні наслідки, як і виявлені перевіркою порушення арбітражним керуючим своїх обов’язків.

Міністерство юстиції зі свого боку погоджується, що проблема існує, але що вона стала системною – ні. Суперечки під час перевірок діяльності арбітражних керуючих виникають через різні погляди на правозастосування тих чи інших норм і їх тлумачення. «Я б назвав такі випадки, якщо вони дійсно виникають, робочими моментами взаємовідносин. В будь якому разі, скарги на фахівців територіальних управлінь юстиції від арбітражних керуючих на адресу департаменту чи на розгляд до дисциплінарної комісії не надходило», -- зауважив директор Департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України Владислав Філатов.

Рецепти покращення

Але оскільки проблема, піднята Петром Шистопалом, все ж таки існує, то арбітражні керуючі готові надавати і рецепти її вирішення.

Один з них – повернення практики фахових нарад, коли територіальні управління могли б хоча б раз на три місяці запрошувати для обговорення проблемних питань як арбітражних керуючих, так і представників інших держорганів, що мають відношення до процесів банкрутства – Податкової, Пенсійного фонду.

До того ж, є ідея ввести і підготовчий етап, який би передував перевірці, і на цьому етапі арбітражний керуючий міг би надати пояснення, а якщо вони задовольнять перевіряючих, то можна було б і прийняти рішення про відмову у перевірці через відсутність достатніх підстав. Крім того, питання, які вже розглядав господарський суд і дав їм оцінку, недоцільно знову перевіряти контролюючим органом. «Також треба обмежити коло осіб, які можуть звертатись до Міністерства юстиції України із скаргами на арбітражних керуючих. Наприклад, це могли б бути лише учасники справи про банкрутство», -- пропонує Олександр Бондарчук.

Рішенням проблеми могло б стати і звуження функцій державного органу з питань банкрутства, за яким слід залишити лише право на перевірки питань організації діяльності арбітражного керуючого. Представникам Мінюсту слід залишити право перевіряти арбітражного керуючого на предмет наявності офісу, страхування, відсутності судових рішень про відсторонення від виконання обов‘язків, тощо. «Але при цьому навіть акт такої перевірки Мінюстом повинен оскаржуватись у господарському суді», -- зауважив Борис Поляков.

І така позиція активно підтримується і представниками спільноти арбітражних керуючих. «Мінюст повинен перевіряти наявність офісу, свідоцтва, диплому, перевіряти перелік папок з номенклатури (без внутрішнього огляду)… І все!», -- вважає голова Ради АК Полтавської області Андрій Дуленко.

«Передача функцій перевірок до СРО дозволила б та гарантувала об’єктивність та чесність в прийнятті рішень», -- додав голова Ради АК Луганської області Михайло Клименко.

Проблема якості перевірок повинна бути вирішена не тільки через те, що це негативно відображається на арбітражних керуючих, але й тому, що вона має негативний вплив і на хід процедур банкрутства. Саме шляхом ініціювання позапланових перевірок, під час яких присутній достатньо великий суб'єктивний критерій, кредитори можуть впливати на «незручного» для них арбітражного керуючого.

Якщо на арбітражного керуючого накладається дисциплінарне стягнення у вигляді тимчасового або постійного зупинення його діяльності, то в справі призначається інший арбітражний керуючий, а ця процедура займає багато часу, іноді – до декількох місяців, протягом яких процедура банкрутства фактично зупиняється. «До таких дій можуть частіше вдаватися кредитори, які не входить до складу комітету кредиторів, та не мають вирішального впливу на хід процедури банкрутства», - зауважила керівник по роботі з активами «Альфа-Банк» Майя Шмідт.

Підготовка пояснень та документів для перевіряючих вимагає від арбітражного керуючого багато уваги і часу, і під час позапланових перевірок він вже не може зосередитись на своїй справі про банкрутство. А оскільки у одного арбітражного керуючого десятки таких справ, то через одну перевірки, проведену з помилками, страждають багато десятків кредиторів.

Від редакції:

Дякуємо спільноті, що відгукнулися на нашу пропозицію підтримати публічну дискусію на тему перевірок арбітражних керуючих.

Ми оприлюднювали думки стекхолдеров ринку як завжди «без купюр».

Для зручності, повторюємо посилання на ці дописи для всіх хто хотів, але ще не встиг з ними ознайомитися.

Петро Шистопал, арбітражний керуючий:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17399

Владислав Філатов, директор Департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17577

Олександр Бондарчук, в.о. Голови НААКУ:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17576  

Руслан Бандуристий, член Ради арбітражних керуючих міста Києва:  

https://bankruptcy-ua.com/articles/17579

Наталія Тищенко, керуюча партнерка юридичної компанії Nobili, арбітражна керуюча:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17580   

Мар’ян Чорній, голова Ради Львівської області:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17591

Михайло Клименко, голова Ради АК Луганської області:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17592

Тетяна Колмикова, голова Ради АК Одеської області:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17593

Юрій Моісеєв, радник L.I.Group:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17605

Микола Ковальчук, старший партнер L.I.Group, арбітражний керуючий, голова Ради АК Київської області:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17606

Сергій Боярчуков, голова Ради АК м. Києва:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17610

Артур Мегеря, старший партнер L.I.Group, арбітражний керуючий, член Ради НААКУ:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17607

Ірина Сербін, партнерка Ario Law Firm, арбітражна керуюча, членкиня Ради НААКУ:

https://bankruptcy-ua.com/articles/17622